Оточення президента: кому довірив свою долю Порошенко

Після відставки Арсенія Яценюка і призначення на посаду прем'єр-міністра Володимира Гройсмана, а Юрія Луценка генпрокурором, напередодні другої річниці виборів президента, Петро Порошенко став повновладним керівником держави. Керувати державною махиною Петру Олексійовичу допомагає найближче оточення, яке можна умовно поділити на професійних бюрократів, силовиків, бізнесменів і делегованих ззовні гравців. Щоб потрапити до кола обраних, потрібно бути стресостійким, лояльним і безвідмовним, мати спільні бізнес-інтереси, зв'язки, перевірені часом, або ж мати підтримку міжнародних гравців і таємних спільнот. Хто є хто в оточенні Порошенка, розбирався Анатолій Октисюк.

"Короля робить свита", - сказав одного разу відомий політичний мислитель Середньовіччя Ніколло Макіавеллі. Маючи багатий досвід роботи в структурах влади, у командах "помаранчевих" і "регіоналів", Петро Олексійович позиціонував себе більше індивідуальним гравцем, ніж командним. Тому незалежно від сформованої політичної кон'юнктури Порошенко більше опікувався тими питаннями, які безпосередньо впливали на його становище, репутацію і політичну кар'єру, ніж інтересами різних партій і рухів. Саме тому він з такою легкістю змінював статус засновника "Партії регіонів" на найближчого соратника Віктора Ющенка, потім без вагань пішов працювати в уряд Азарова, а потім – трибуна Революції гідності.

Після обрання в 2014 році президентом Петру Порошенку в умовах війни на Донбасі треба було вирішувати комплекс важливих державних і міжнародних завдань, при цьому не забуваючи про те, в якому висококонкурентному олігархічному середовищі він існує. Сьогодні Порошенко повністю керує державою та активно готує зміни у своїй команді для вирішення тих питань, які перед ним постануть у майбутньому.

Сірий кардинал і новий наступник президента

Останнім часом в оточенні президента спостерігається посилення силових структур СБУ на чолі з Василем Грицаком. У політичних колах активно обговорюється найбільш очікувана кадрова рокіровка в оточенні президента – підвищення нинішнього голови СБУ Василя Грицака на посаду голови Адміністрації президента. За наявною інформацією, Порошенко не просто задоволений результатами роботи свого колишнього охоронця, його безвідмовністю і готовністю виконати будь-які президентські забаганки в політиці й бізнесі. Глава держави протягом усього минулого року побоювався "третього Майдану" і можливого військового перевороту, який в умовах нестабільної постмайданної архітектури влади міг закінчитися трагічно для нього особисто. Низка військово-дипломатичних провалів українського керівництва, помножених на економічний занепад, зростання корупції та розгул криміналітету перетворили "третій Майдан" на постійний кошмар для влади. Не відомо, реальними були ці побоювання, чи той самий Грицак майстерно підживлював фобію Порошенка, але блискуча спецоперація 31 серпня 2015 року з дискредитації протестів, нейтралізації протестних груп та агресивної "чистки" інформаційного простору істотно підвищила особистий авторитет голови СБУ перед президентом.

Саме тому для президента Грицак – ідеальний голова АПУ, тим більше що рафінований і бездільний Ложкін в умовах перманентного стресу відверто обтяжується на невдячній посаді голови президентської канцелярії.

Місія Ложкіна полягає не тільки в координації з олігархами та комунікації з найважливіших зовнішніх питань з Кремлем. Петро Порошенко бачить саме Бориса Ложкіна, а не, як багато хто думає, Володимира Гройсмана своїм політичним наступником. Років через 12 або хоча б через 7-8. Тому Ложкіну пропонують розпочати власний політичний шлях, в якому ідеальною точкою входження є МЗС. Дипломатична робота передбачає зв'язки з головними світовими лідерами, європейськими бюрократами, публічність і медійність за мінімальних репутаційних ризиків.

Сам Порошенко вважає своє призначення на посаду голови МЗС у 2009 році найкращим ходом з повернення в політику після скандалу на посаді секретаря РНБО у 2005 році. Після слів Юлії Тимошенко "про соплі та лементи" Порошенка навряд чи тоді хтось чекав його повернення в публічну політику, і саме посада голови МЗС стала трампліном на шляху до президентства.

Тому перехід Ложкіна на посаду голови МЗС є правильним з точки зору президента рішенням. Попереду настають важкі часи, і по праву руку президента потрібен не рафінований бізнесмен з замашками естета, а опричник, який буде готовий піти не тільки на превентивні заходи, а й на жорстке придушення будь-якого бунту. З третім Майданом Порошенко не буде церемонитися. Він почне його зачищати негайно – і його заява після п'ятничного мітингу "Азова" під стінами парламенту не залишає ніяких сумнівів.

Питання "що робити з Клімкіним" нікого особливо не хвилює. Клімкін вже тривалий час демонструє нездатність вести дипломатичну гру на мінімально необхідному для країни рівні. Його пояснення про чергові дипломатичні провали викликають все більше роздратування у президента, і Клімкіну пощастить, якщо його відправлять працювати представником в ООН, НАТО або послом в одну з благополучних країн.

А в іншому - навколо все ті самі

Але крім Грицака і Ложкіна в оточенні Порошенка і далі залишається та центрова "свита", на якій тримається реальна влада президента. Адже ніхто вже не сумнівається в тому, що, на жаль, в Україні політика – це теж бізнес. Друг армійських років Ігор Кононенко відповідає в команді Петра Олексійовича за питання розвитку бізнесу та контроль над державними монополіями. Також питання бізнесу допомагають вирішувати однокласник президента Сергій Зайцев та одногрупники Кононенка – Олег Зімін та Олег Свинарчук.

Роботу фракційної більшості БПП і пов'язані з нею бізнес-інтереси координують "рішали" меншого калібру - Сергій Березенко (потрапив у команду президента завдяки рекомендаціям Анатолія Матвієнка та Ігоря Кононенка) та Олесь Довгий (відповідно друг Сергія Березенка), які за досить короткий час зарекомендували себе ефективними менеджерами за виконанням вказівок президента.

Регіональною політикою, бюрократичним апаратом, різними партійними та технологічними проектами займається в Порошенка типовий апаратник Віталій Ковальчук, який прийшов у команду президента завдяки успішній роботі в партії УДАР. Багато хто вважає, що саме Ковальчук разом з Фірташем вмовили Віталія Кличка відмовитися від президентських амбіцій після Майдану і "злити" свій електорат в кошик Порошенка. Віталію Ковальчуку, як людині, котра достатньо попрацювала на "чиєсь ім'я", ніяк не вдається отримати доступ до бюджетного пирога і трансформувати "злитого Кличка" в особистий фінансовий ресурс. До того ж заступник голови АПУ Ковальчук встиг нажити багато недоброзичливців в уряді Гройсмана, а тому його особисті політичні амбіції поки обмежені положенням представника президента в Кабміні. Віталій Ковальчук і далі буде виконувати функцію прискіпливого наглядача і противаги для Володимира Гройсмана.

Голову НБУ Валерію Гонтареву можна вже вважати "збитим льотчиком". Вона виконала всі завдання президента і таким чином стала ворогом як суспільства, яке ще довго буде згадувати її та Кубіва як таких, хто своїми руками опустили гривню в три рази і вбили банківську систему, так і бізнес-еліт, які не в змозі вести законний бізнес за умов, створених регулюваннями Нацбанку.

Центровим політичним аксакалом у команді президента є Юрій Луценко, якого нещодавно призначили генеральним прокурором. Функції та роль Юрія Віталійовича в органі, який перебуває під пильною увагою міжнародних кредиторів, дипломатів та громадськості, поки що не зрозумілі. Цілком можливо, що для Луценка відведена роль "злого поліцейського" у спілкуванні з олігархами і політичного "Дон Кіхота", якого кинули на вітряні млини реформи ГПУ.

Політичні варяги і делегати таємних спільнот

Після революції Гідності з метою проведення реформ, активізації внутрішньополітичної конкуренції та контролю над українським істеблішментом за погодженням з міжнародними кредиторами в Україну прибув солідний десант політичних варягів. Найвидатнішим представником є екс-президент Грузії Михайло Саакашвілі, який займає посаду голови Одеської ОДА. Формально Саакашвілі належить до команди Порошенка, так само як і його сподвижники Сергій Лещенко, Мустафа Найєм, Світлана Заліщук та інші. Але фактично представники Антикорупційного руху зайняли жорстку антисистемну опозицію всередині влади. Поки на посаді прем'єр-міністра перебував Арсеній Яценюк, поле діяльності і завдання Саакашвілі були зрозумілими. Але тепер, після виходу Яценюка, Саакашвілі застряг на регіональному рівні. І щоб вийти з політичного ступору, йому потрібно або йти на підвищення в Київ, або на конфлікт і конфронтацію з президентом. Є ще третій варіант – формування політичного альянсу з Юлією Тимошенко, яка пропонує Михайлу Ніколозовичу цікаві варіанти співпраці. Союз Саакашвілі з Тимошенко або, як варіант, із Садовим може відтворити противагу єдиновладдя Порошенка, чим все більше і більше занепокоєні на Заході. Адже в казки про "незалежного Гройсмана" вірять тільки або дилетанти, або недосвідчені західні дипломати.

Список людей, які займають важливі соціальні, економічні, політичні і навіть духовні ролі, можна продовжувати. Але все ж досі так і не зрозуміло, як у команду Петра Порошенка потрапили деякі особистості, як, наприклад, Костянтин Єлісєєв (колишній радник з питань євроінтеграції Януковича, близький до Льовочкіна і групи Льовочкіна-Фірташа) або новий персонаж української політики - Олександр Грановський.

Особливо цікавий Олександр Грановський, який несподівано став протягом останніх тижнів об'єктом кількох журналістських матеріалів. До кінця незрозуміло, хто і коли його делегував у команду Петра Порошенка. ЗМІ активно використовують тезу про те, що Грановський курирує питання, пов'язані з ГПУ, судами та пенітенціарною системою.

Водночас, за достовірною інформацією, Олександра Грановського вже тривалий час залучали усі без винятку українські олігархи для вибудовування відносин у правовій площині з наступним вирішенням конфліктом інтересів. Це дуже непроста робота, яка найменше потребує публічності. Очевидно, що Петру Порошенку не вдалося знайти іншого махрового практика для вирішення поставлених перед ним завдань, тим більше що один із впливових олігархів рекомендував президенту настійно придивитися до Грановського і доручити йому цей фронт робіт.

У політичних колах також вперто циркулюють чутки про те, що Олександр Грановський цінний для Петра Порошенка не стільки як "смотрящий" над правоохоронною або судовою системами – для цього завдання в президента достатньо людей, – скільки як людина, котра має до всього іншого також впливові зв'язки на Заході. Грановський також входить у вищі єврейські лобістські кола і відповідає за комунікацію з важливою у стратегічному плані для "великих братів" країною Україною. Відомо, що цей депутат здійснює регулярні таємні візити в Ізраїль, Кіпр, Мальту і Великобританію, де проводить зустрічі з високопоставленими єврейськими ієрархами та представниками масонських лож.

І нарешті, Костянтин Єлісєєв. Відомо, що він працював радником президента Януковича з інтеграційних питань і завзято відстоював його інтереси і репутацію в західних столицях. На цю посаду він потрапив не стільки завдяки тому, що блискуче підхопив плащ Януковича під час Брюссельського Саміту "Україна-ЄС" у 2010 році, скільки завдяки протекції тодішнього голови АПУ президента Сергія Льовочкіна, з яким Єлісєєв у близьких і дружніх стосунках, "на ти". Єлісєєв вміє довести свою відданість начальству і готовність гори звернути заради задоволення примх керівництва. Це оцінив і Порошенко, і попередній патрон Єлісєєва. Про політичну охайність та ідеали Майдану говорити не прийнято. Стоїть завдання забезпечити не тільки перший, а й другий термін перебування Порошенка на посаді президента і передачу цієї посади вірному спадкоємцю.

Тим більше що після відновлення єдиновладдя в державі все для цього готове. За два роки перебування у владі на печерських пагорбах Петро Порошенко вибудував і замкнув на собі систему державних рішень і неформальну мережеву структуру врегулювання конфліктів інтересів з іншими олігархами.

Оточення президента змінюється динамічно з різних причин. Хтось іде з орбіти президента через недоліки адміністративних талантів, нездатність витримати його нічний графік життя або важкий особистий характер, деякі - через особисті завищені амбіцій, інші – у зв'язку з проектними провалами або в результаті олігархічних домовленостей.

Петро Порошенко переступив екватор свого перебування на президентському посту, проте до повної концентрації влади йому не вистачає двох ключових міністерств – МВС та юстиції. Водночас усі розуміють, що кабінет Володимира Гройсмана у найближчому майбутньому буде брати на себе найтяжчі удари, як з боку політичних опонентів, так і з боку суспільства, яке за останній час істотно зубожіло. Президент планує грати в довгу партію, тому уряд Гройсмана буде принесено в сакральну жертву після того, як він акумулює на собі критичну масу негативу.

Хто прийде після Гройсмана, прогнозувати ще поки рано. Але кадрові зміни серед президентської раті вже чітко покажуть, на кого слід звертати пильну увагу.