З настанням осені поступово почала вимальовуватися диспозиція провідних гравців в очікуваному незабаром новому витку політичної боротьби. Очікувано, що "війна всіх проти всіх" буде проходити відразу в декількох площинах, а діяти з позиції найбільш сильного, а значить, атакуючого гравця буде команда президента Петра Порошенка. Можна прогнозувати протистояння між президентом і "Народним фронтом", "вузькою" правлячою коаліцією і "широкою" різношерстою опозицією, а також старим політичним класом в цілому та новою контрелітою, вважає старший аналітик МЦПД Анатолій Октисюк.
Протистояння в українському політикумі загостриться по мірі наближення процесу великої приватизації, яка буде супроводжуватися гучними антикорупційними скандалами та викриттями. При цьому всі ключові гравці будуть спостерігати за результатом судового розгляду стосовно Дмитра Фірташа, щоб за необхідності оперативно включитися в боротьбу за його спадщину.
На сьогоднішній день найбільш сильні позиції, звичайно ж, у президента Петра Порошенка, який сконцентрував у своїх руках виконавчу і судову гілки влади, встановив контроль над прокуратурою, армією і спецслужбами, за два роки зміцнив адміністративну вертикаль в регіонах і підпорядкував місцеве самоврядування. Однак для повного спокою президенту потрібно вирішити ще три важливі завдання: створити "інформаційний щит", приструнити парламент і встановити контроль над МВС. Варто відзначити, що по всіх цих напрямках розгорнута активна діяльність.
За наявною інформацією, екс-глава Адміністрації президента Борис Ложкін зі своєю командою останнім часом почав системно займатися формуванням “інформаційного щита", за допомогою якого можна буде захистити президента і його оточення від атак з боку медіа. За оцінками фахівців, в українському інформаційному просторі близько 70% контенту про діяльність президента є, як мінімум, нейтральним або позитивним. Це означає, що на найвищому рівні вже досягнуті певні домовленості з власниками телеканалів, інтернет-порталів і газет щодо правильного висвітлення та подачі інформації, а Борису Ложкіну залишиться їх формалізувати і закріпити за владою необхідний відсоток акцій на папері.
Також президенту важливо максимально посилити вплив на парламент, який, судячи з усього, залишився останній політичної вольницею. Відсутність дієвої коаліції і необхідність рахуватися з "Народним фронтом" сильно дратують Петра Олексійовича і його оточення. Однак інших варіантів співробітництва поки що немає, і Банкова змушена домовлятися і терпіти кабальні компроміси з НФ і депутатськими групами. Але все ж і тут у нього є певні можливості для маневру. Наприклад, скасування депутатської недоторканності, котре, якщо воно буде реалізоване, дозволить приборкати парламент і зробити його більш слухняним.
З одного боку, скасування імунітету для депутатів є хорошою ініціативою, яка з радістю буде сприйнята у суспільстві. Адже людям давно набридло, що "під купол" йдуть в основному з метою захистити себе і свій бізнес від можливих проблем з законом або владою. Але з іншого боку, недоторканний парламент є одним з небагатьох інструментів, викликаних забезпечувати баланс сил в умовах парламентсько-президентського правління. Тому така ініціатива викличе хвилю опору в політичних колах, причому не тільки серед представників "Опозиційного блоку" та інших екс-регіоналів, що цілком очікувано, але й в "Народному фронті".
У партії Яценюка розуміють - щойно недоторканість буде скасована, потреба у другій за величиною фракції просто відпаде. Адже тоді з "депутатського болота" можна буде ліпити будь-яку коаліцію, і навіть обережно замінити міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, бажано зробивши це чужими руками. Саме це є пріоритетним завданням для АПУ, адже системна напруга між оточенням Порошенко і групами Яценюка тільки зростає. Наприклад, конфлікти в оборонному секторі між Олегом Гладковським та Сергієм Пашинським, в енергетиці - між Ігорем Кононенко та Миколою Мартиненком і так далі. Поки що це протистояння носить латентний характер, але в залежності від розвитку ситуації може вибухнути в будь-який момент.
На своєму шляху до абсолютизму Петро Порошенко продовжує вибудовувати політичну і бізнес конфігурацію по сімейній схемі Януковича. І це розуміють багато гравців, які так чи інакше залучені в орбіту впливу Порошенко. В першу чергу мова йде про прем'єра Володимира Гройсмана, який зсередини бачить всю повноту конфліктності в структурах влади і розуміє, що в разі нових виборів або зміни політичної кон'юнктури він просто опиниться за бортом.
А якщо ще врахувати негатив, який накопичиться за час його прем'єрства, повернутися в топ-політику йому буде зовсім складно. У зв'язку з цим Гройсман зважився поступово дистанціюватися від токсичного президента і його оточення. За наявною інформацією, він планує виступити в ролі самостійного гравця і готується до запуску власного політичного проекту, тим паче що стосунки Гройсмана і міністрів за його квотою з іншими членами команди від БПП є досить проблемними і часто конфліктними. Тому прем'єр-міністр буде намагатися заробити максимальну кількість пунктів для свого політичного резюме.
Поряд з "класичним" конфліктом політичних інтересів, який є відображенням безперервної боротьби за бізнес-вплив та контроль над державними монополіями, в Україні останнім часом вимальовується ідеологічне протистояння - між старим політичним класом і новою контрелітою. З одного боку в цьому протистоянні - вихованці комуністичної системи, досвідчені апаратники і партійна номенклатура, які не бажають сприймати нові правила, з іншого – ті, що виросли на західних гранти та стипендіях, представники громадських організацій, лідери громадської думки, журналісти-розслідувачі, антикорупціонери та інші експерти.
Останні вміло скористалися соціальними ліфтами, які їм запропонувала нова-стара влада після Євромайдану, адже запит на "нові обличчя" у 2014 році був дуже високий. Однак старий політичний клас не хоче сприймати ідеологічних конкурентів, які мають великі політичні амбіції і декларують готовність вести свою лінію і грати за новими правилами. І вся ситуація навколо скандалів з квартирами Лещенко і Заліщук, в яких були задіяні потужні інформаційні інструменти, говорить про те, що якими б корисними не були "молоді таланти" на певному етапі, з втратою цієї "корисності" або при спробах міграції в інший політичний табір вони точно так само, як і інші, стають мішенями для політичного сафарі.
Резюмуючи, хотілося б згадати сумнозвісне визначення філософа Томаса Гоббса - "війна всіх проти всіх", яке характеризує стан суспільства напередодні підписання нового суспільного договору – Конституції, і створення держави. В Україні зараз є всі ознаки такої війни, проте в українській інтерпретації вони говорять швидше про наближення дострокових парламентських виборів, до яких готуються усі без винятку політичні гравці. І тому намагаються максимально зміцнити власні плацдарми.
