Блокада Донбасу загострила внутрішньополітичну ситуацію в Україні і продемонструвала глибокий розрив між різними політичними угрупуваннями, а також суспільством та політичною елітою. Соціальна напруга зумовлена не лише відсутністю послідовної політики реінтеграції неконтрольованих територій Донбасу. З одного боку, чинна влада проводить агресивну риторику щодо вирішення конфлікту на Сході країни, а з іншого - продовжує практикувати непрозорі схеми в енергетиці. Для врегулювання питання блокади та недопущення подібних акцій у майбутньому потрібен діалог між владою та суспільством, а також припинення рентних та корупційних практик в економіці.
25 січня 2017 року представники націоналістичних сил, колишні військові та учасники АТО за підтримки частини позафракційних народних депутатів і членів фракції Самопомочі, розпочали торгову блокаду неконтрольованих територій Донбасу. Внаслідок цих дій було припинено відвантаження антрацитового вугілля, на якому працюють українські ТЕС та металургійні заводи.
Стрімке зменшення запасів вугілля призвело до запровадження зі сторони уряду надзвичайних заходів на ринку електроенергії, які передбачають економію електроенергії для підприємств та громадян. Якщо до середини березня влада не відновить поставки вугілля, то Україну може чекати енергетична криза, а також зупинка важкої промисловості, на підприємствах якої працює близько 500 тис. працівників.
Уряд заявив, що блокада Донбасу є незаконною і що такі дії несуть економічну та енергетичну загрозу державній безпеці. Петро Порошенко зі свого боку зазначив, що уряд вживає невідкладні заходи щодо диверсифікації поставок вугілля, однак у разі продовження блокади влада вимушена буде застосувати силові інструменти для деблокування транспортних і залізничних шляхів.
Блокада Донбасу стала однією з головних внутрішньополітичних проблем, навколо якої тривають виключно гострі публічні дискусії. Гострота обговорення та суспільної реакції на блокаду стала природнім результатом агресивної риторики, якої дотримується керівництво країни протягом останнього часу, а також браку зрозумілої суспільству державної політики щодо врегулювання конфлікту та реінтеграції ОРДЛО.
Блокада та її наслідки для енергетичної та економічної безпеки країни також продемонстрували, що попри вербальні заяви політичного керівництва, так і не було знайдено альтернативи енергоносіям з конфліктної зони, а промислові комплекси на підконтрольній території функціонують в єдиному виробничому ланцюгу з підприємствами, що розташовані на неконтрольованій території. Більше того, спроби розірвати подібні зв’язки у силу низки обставин ймовірно матимуть негативні наслідки для обох сторін і насамперед – для громадян України.
Однак, попри виклики для енергетичної безпеки, найбільшу загрозу для країни несе силовий варіант розблокування. Силові структури готові до розблокування, відповідне рішення до сьогоднішнього дня не приймалося, ймовірно, з огляду на сплеск суспільної активності на період вшанування пам’яті загиблих Небесної Сотні.
Телевізійна картинка побиття силовиками активістів блокади може зумовити вибух суспільного обурення і призвести до непрогнозованих наслідків. Саме тому владою зараз ведеться активний пошук шляхів уникнення силового сценарію. За допомогою медіаінструментів триває кампанія дискредитації організаторів блокади, звинувачення їх в підриві економічного суверенітету.
До цього часу так і не зрозуміло, хто стоїть за організаторами блокування. Учасники акції пояснюють свої дії виключно патріотичними мотивами. Разом з тим, рівень організованості, політичної і медійної підтримки свідчить, що існують політичні гравці, які зацікавлені у блокаді.
В експертних колах досить поширеною є теза про те, що блокада є тиском Ігоря Коломойського на бізнес-групу Ахметова, з яким у дніпропетровського олігарха існує давнє корпоративне протистояння.
Окремі експерти вважають, що блокада зумовлена внутрішніми суперечностями у Опозиційному блоці та є тиском однієї групи його "акціонерів" на іншу.
У ЗМІ та серед народних депутатів побутує також версія, що у блокаді зацікавлений і особисто Ахметов, який не задоволений існуючими прибутками бізнесу на стику контрольованих і неконтрольованих територій.
Існує також гіпотеза щодо зацікавленості РФ у використанні суспільного розколу як елементу гібридної війни проти України. Відтягування уваги від подій на лінії розмежування та перенесення акценту на внутрішні проблеми, гра на протиріччях в середині суспільства значно послаблює позицію Києва та створює передумови для подальшого політичного розколу всередині країни.
Хто би не стояв за блокадою, група депутатів-організаторів блокади та партії, які їх підтримують, отримали вже позитив від зростання електоральної підтримки з огляду на їх критику влади за бездіяльність та торгівлю з ОРДЛО.
Можна прогнозувати певне затишшя в питанні блокади до кінця лютого, однак вже в березні, у разі відсутності змін у процесі блокування, можливе застосування силового варіанту розблокування шляхів сполучення з ОРДЛО, що спричинить хвилювання та осуд серед частини суспільства.
Які висновки можна зробити з історії навколо блокування Донбасу?
1. Влада, насамперед – президент країни, мають нарешті визначити практичні і реальні шляхи врегулювання конфлікту на Сході України.
2. Потрібен суспільний діалог і урядова комунікація щодо врегулювання конфлікту та реінтеграції країни. Заміна діалогу на агресивну риторику, "полювання на відьом", відкидання навіть ідеї компромісу створює пастку, в яку влада заганяє себе сама.
3. Необхідне запровадження реформ у сфері енергетики, які дозволять максимально демонополізувати і лібералізувати енергетичний ринок, забезпечити доступ максимальної кількості гравців до виробництва енергоносіїв, генерації й продажу кінцевому споживачу.
Лише ці кроки дозволять уникнути повторення подібних блокувань окремих територій у майбутньому. Їх відсутність і надалі провокуватиме ті чи інші політичні чи суспільні групи до аналогічних силових дій.
