Україна поверне Крим раніше, ніж цього хотіли би в Кремлі - Рефат Чубаров

Україна вже запізнюється зі створенням кримськотатарської автономії, але саме це могло би стати в майбутньому головним аргументом у справі повернення окупованого півострова, впевнений народний депутат, голова Меджлісу кримськотатарського народу РЕФАТ ЧУБАРОВ. Про затримання і анонімні листи-доноси в Криму, перспективи звільнення півострова і те, як покарати тих, хто співпрацював з окупаційною російською владою, один із лідерів кримських татар розповів у другій частині інтерв'ю "Апострофу".

Першу частину інтерв'ю читайте тут: Є два способи завдати удару по Росії – Рефат Чубаров про Крим і те, як прибрати Путіна

- Як ви оцінюєте зусилля української влади на міжнародній арені, спрямовані на те, аби повернути Крим? На ваш погляд, робиться все можливе чи можна було би й більше?

- У цій ситуації, я думаю, скільки би не робилося – ми завжди можемо говорити, що цього замало. І мені видається, найперше, що можна закинути владі – це те, що з осені 2014-го чи принаймні з 2015 року в жодному разі не можна було відділяти ситуацію на Сході України від ситуації в Криму. Не можна відділяти питання відновлення контролю над окремими районами Донецької і Луганської областей від питання повернення Криму. Я про це завжди відкрито говорю.

Я можу зрозуміти причини, чому з’явилися Мінські угоди, зокрема Мінськ-1. 2014 рік був страшним для України. Можливо, мало хто усвідомлює, наскільки страшним. Але я дійсно тоді відчував (і сьогодні певен, що не помилявся), що Україна тоді була на межі втрати своєї суверенності. Я хотів би, щоб військові історики таки віддали зрештою належне добровольчим батальйонам, які тоді не допустили цього. Вони були різні. І люди там були дуже різні. Там були і авантюристи, і хто хочеш. Але всі вони захистили Україну. Якщо би не було тоді добробатів, я думаю, ситуація сьогодні була би куди гірша.

І потім деякі катастрофи, той же Іловайськ – усе це призвело до виникнення паніки і значного погіршення ситуації. Я бачив, що тоді відбувалося в Адміністрації президента. І хто би що не говорив, але якби Петро Порошенко тоді як президент не ухвалив кілька важливих рішень, за які його сьогодні дуже критикують, я не знаю, хто би утримав ситуацію в Україні. І чи можна було би це зробити взагалі.

Але... Тут, знаєте, включається оце українське "але". Уже через рік, коли вже висунулася армія, коли вже почало набувати певних обрисів професійне стримування агресора – тут уже можна і треба було робити деякі поправки до попередніх позицій. І треба було переконувати і пояснювати нашим західним партнерам.

Путін завжди імпровізує. І він має багато різних інтерпретацій своїх попередніх позицій. Він не зв'язує свої дії попередніми обіцянками. І робить це нахабно, навіть з якимось маніакальним задоволенням. А ми дуже тверді у своїх обіцянках. Це добре, коли маєш справу лише із західними партнерами. Але в деяких моментах нас західні партнери поставили в незручне становище. У першу чергу, владу.

Я знову повертаюся до питання окупованого Криму і подій на Сході України, неконтрольованих районів Донецької і Луганської областей. Я не знаю, як, але нам треба повернутися до того, що має бути єдина вимога. Ми не можемо розглядати питання відновлення кордонів Донецької, Луганської областей, проведення якихось виборів, особливого статусу цих територій окремо від питання повернення Криму. Ми маємо говорити про одне – і дуже чітко: про відновлення територіальної цілісності української держави в межах кордонів, визнаних міжнародним товариством. Включно з Автономною Республікою Крим і містом Севастополь. У нас має бути одна ціль, оформлена єдиною формулою для всіх міжнародних майданчиків, - деокупація Криму та відновлення територіальної цілісності України.

Я розумію, що це в якійсь мірі ускладнить сьогоднішню ситуацію. Бо це нібито надасть якісь преференції Путіну, він буде знову вистрибувати зі штанів і говорити: "Бачите, Україна не хоче виконувати Мінські угоди! Україна не є договороспроможною!" І таке інше. Але ми маємо просто відійти і чесно в очі всім казати: "Слухайте, ми нічого не хочемо, окрім відновлення своєї цілісності. Це наше право".

- Тим більше, що весь світ це наше право начебто визнає...

- Це не докір владі, але в цій частині, думаю, просто треба набратися мужності всім – і Кабінету міністрів, і президентській інституції, усім – і сказати, що у нас в Україні є єдине завдання – відновлення територіальної цілісності. Але не по черзі, а разом. Бо по черзі Путін не дасть.

- А наскільки взагалі вірогідно, на вашу думку, що Крим повернеться в Україну за нашого з вами життя?

- Тут я завжди і дуже впевнено кажу: це станеться набагато раніше, ніж цього хотіли би в Кремлі.

- Раніше, ніж ніколи? Бо вони навряд чи планують віддавати вкрадене...

- Це буде набагато раніше.

- Як скоро, маєте припущення?

- Це буде за нашого життя. Ми повернемося в Крим – інакше й бути не може.

- Для цього має Російська Федерація розпастися? Чи що має відбутися?

- Різні можуть бути варіанти. Якщо б і розпалася, ми би, я думаю, не дуже жаліли би. Головне, щоб це було на користь їм самим.

Знаєте, століття існування Російської Імперії, потім радянської імперії в таких величезних за обсягами територіях вже остаточно продемонстрували: вони не спроможні керувати такими масштабами. Нічого тут немає страшного. Хай беруть свої історично пов’язані землі, які відповідають, можливо, певному етапу розвитку Російської Імперії – і хай там налагоджують життя. Я думаю, що багато народів, які сьогодні проти своєї волі утримуються в Російській Федерації, теж будуть дуже щасливі від такого розвитку. Там є Татарстан потужний, є Башкирія, є буряти, є удмурти, є Кавказ.

Але я розумію, що все це має відбуватися під тотальним зовнішнім контролем. І знову – не треба лякатися таких термінів. Бо мова йде про ядерну зброю, яка сьогодні знаходиться в руках у людей, які не цінують ні свого життя, ні сьогодення, ні майбутнього свого народу. І, тим більше, їх не обходить існування і майбутнє їхніх сусідів. І це треба взяти під контроль.

- Досить тривалий час точиться дискусія про те, що на півострові необхідно створити національну кримськотатарську автономію. І, судячи з заяв високопосадовців, ця ідея має підтримку влади. Чому це важливо зробити саме зараз? Чи спершу, можливо, треба було би звільнити Крим? У якій черговості, на вашу думку, ці події мають відбуватися?

- Це треба було робити вже вчора! Дивіться, коли міжнародне співтовариство вже буде виходити на якісь більш-менш прийнятні формули розв’язання глобальної кризи, що наступила внаслідок військової агресії Росії проти України, все буде вирішуватися за столами переговорів у різних варіаціях. Можливо, це буде в ООН, можливо, будуть спеціальні конференції збиратися – регіональні, світові. Я бачу повернення Криму в результаті не військових, а дипломатичних дій. Але розумію і те, що участь в майбутній долі Криму братимуть ряд потужних гравців.

- Які, можливо, претендуватимуть на півострів?

- Ні, я думаю, що вони просто будуть використовувати Крим як один із інструментів, у тому числі для задоволення своїх інтересів. Для цього не обов’язково зазіхати на півострів. Це можуть бути і політичні інтереси, і регіональні.

- Про яких гравців ви говорите?

- Це США, Європейський Союз, Туреччина, Україна, Росія. Грузія, Румунія, Болгарія. А чому ні? Це чорноморські країни... Вони всі матимуть різну вагу. Не обов'язково все буде саме так. Можливий великий перелік країн чи навіть регіональних організацій, створених за іншою формулою. Той же ЄС чи, скажімо, НАТО. І кожен з цих гравців буде оголошувати свої підходи, принципи. А деякі будуть наводити мотивацію, чому Крим має належати тій чи іншій країні. Мова буде іти про Україну і про Росію.

- Але хіба не очевидно, кому має належати Крим? Хіба зараз у когось, крім Росії, звісно, є бодай найменші сумніви з цього приводу?

- Зрозуміло, що наші позиції найбільш міцні. Вони ґрунтуються на міжнародному праві. Але коли найпотужніші гравці шукають шлях до компромісу, то – і в історії так траплялося нерідко – ігнорується існуюче міжнародне право. І напрацьовується, створюється якесь виключення з цього права, яке потім само стає правилом. Згадайте, як ділили світ та країни на Ялтинській конференції 1945 року…

І в цій ситуації до тих мотивів, які буде використовувати Україна щодо непорушності кордонів, щодо територіальної цілісності, можна додати надпотужний аргумент: право корінного народу на самовизначення. Ні в кого з інших країн, які в тій чи іншій формі будуть на щось претендувати, немає можливості висунути подібний за вагомістю аргумент.

Тільки в розпорядженні України є цей надпотужний важіль – право корінного народу на самовизначення. Ні в кого більше. І тому ми маємо бути готовими до таких переговорів. У нашому арсеналі має бути власне схвалене українське право, норми українського законодавства. І тому ми говоримо про внесення змін і доповнень до Конституції України щодо Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Ми говоримо про ухвалення законів, що визначили би статус кримськотатарського народу в Україні, про закон щодо корінних народів у нашій державі.

Зрозуміло, це також буде працювати на відновлення прав кримськотатарського народу – на те, чого ми так і не спромоглися добитися впродовж 23 років.

- Але ж, дивіться, ви самі кажете про те, що в таких ситуаціях інколи ігнорується навіть міжнародне право, а усталені норми змінюються і переписуються. То де гарантія, що буде взяте до уваги це рішення, ухвалене Україною в час, коли вона не мала контролю над півостровом?

- Ви можете не повірити, але гарантією є якраз кримські татари. 300-тисячна спільнота. Право цієї спільноти може бути сприйняте міжнародною спільнотою якраз як важіль, що перетягує терези на бік України. Бо як би там не було, наскільки б ірраціональним не був світ і наскільки іноді не були б цинічними вчинки деяких держав, але в цьому світі (і дай Боже, щоб він таким був ще довго) ще ніхто не наважувався вголос, брутально сказати "ні" природним правам цілісної нації. У цьому випадку – корінної нації Криму. Ніхто, окрім Росії, звісно.

І я впевнений, що міжнародна спільнота, навпаки, просто полегшено зітхне і скаже: "Так, це їхнє право. І вони хочуть лишитися в Україні". Усе іде одне до одного. Порушення міжнародного права, порушення кордонів і головне – принципів, які були встановлені після Другої світової війни – це все зробила Росія. Росія порушила всі свої зобов’язання, у тому числі договір з Україною. Тобто тут і так очевидно, що Крим – це українська земля. Але якщо там будуть якимсь чином приплітатися інші сентенції – якісь "духовні скрепи" і тому подібне – тоді в нагоді стане вже цей важіль, кримськотатарський.

Те, про що я говорю, дуже серйозно. І я хочу, щоб український політикум це зрозумів. У історії були такі часи, коли, здавалося б, не дуже потужні фактори займали своє місце – і змінювали зрештою хід історії. Так буде і в нашій ситуації.

- Недавно ви заявили, що збираєтесь їхати на суд у справі Ахтема Чийгоза. Що таку можливість маєте завдяки гарантованому російським правом вам як свідку імунітету. Невже після того, як Росія так нахабно порушила Будапештський меморандум, після того, як Кремль наплював на всі можливі міжнародні угоди і домовленості, ви дійсно вірите в те, що вам нададуть такий імунітет (інтерв'ю було записано 17 травня, пізніше кримський суд відмовив захисту у виклику на допит Рефата Чубарова, - "Апостроф")?

- Мій заступник, мій давній товариш Ахтем Чийгоз з 29 січня 2015 року за гратами. Його звинувачують у тому, що він був одним з учасників мітингу на підтримку територіальної цілісності України, який відбувся 26 лютого 2014 року. Вже відбулося понад 115 судових засідань, виступили більш ніж 150 свідків зі сторони звинувачення. Жоден з цих свідків, за виключенням одного негідника, не дав звинувачувальних показів проти Ахтема. Хоча там дуже різні свідки.

Тепер почалася частина процесу, коли виступають свідки захисту. Ми розуміємо, що це окупаційний суд, що рішення там вже готове. Це все ми розуміємо. І, в першу чергу, розуміє це все Ахтем. Але в той же час надзвичайно важливо, щоб у цих судових засіданнях ми просто фіксували відображення позицій всіх сторін – хай навіть і в такій пародії, як окупаційний суд. Це нам обов’язково знадобиться, перш за все, у ході міжнародних трибуналів, де, я переконаний, судитимуть свого часу злочинців, які окупували Крим.

У російському законодавстві є норма, яка гарантує імунітет запрошеному у якості свідка, громадського захисника або експерта, якщо його запрошують з-за меж Російської Федерації. Це стаття 456 Кримінально-процесуального кодексу РФ. І адвокат Чийгоза Микола Полозов звернувся до мене з пропозицією дати згоду на виступ в суді в якості свідка. Я таку згоду підписав і спрямував йому. Він тепер виступить на суді з моєю заявою, і якщо суд ухвалить щодо мене позитивне рішення і запросить мене виступити, то російська сторона має це оформити через Міністерство юстиції в Україні. Вони звернуться з цим проханням. І тоді ми обговоримо питання надання гарантій відповідно до цієї статті. Якщо такі гарантії будуть надані, я зможу поїхати до Криму та виступити безпосередньо на суді.

Ми, група депутатів, зустрічалися з керівником спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні, паном Ертугрулом Апаканом, говорили про війну на Сході України. І в ході нашої зустрічі я звернувся до нього з тим, що я очікую позитивного рішення того незаконного суду, який відбувається в Сімферополі. І у випадку, якщо ми отримаємо виклик з боку Російської Федерації, я звернуся до його місії з тим, щоб вони розглянули можливість мого супроводу одним зі співробітників цієї місії. Просто щоб він був при мені спостерігачем, не більше. Тобто він виконує свою роль, спостерігач ОБСЄ, але при моєму пересуванні через адміністративний кордон і вже окупованим Кримом, аби бути свідком провокацій або уникнути провокації. Вони це взяли до уваги. Якщо буде офіційна згода окупаційної влади, то я так і буду діяти.

- Але ж ви розумієте, що ризик залишається досить серйозний?

- Знаєте, я чесно скажу, я довго думав над цим. Ті люди, які зараз у Криму – я говорю про кримських татар в першу чергу, я знаю їх набагато краще, я знаю просто, що вони роблять зараз – є справжніми героями. Вони зі всіх сил тримаються за кримську землю. Ми настільки довго були у вигнанні й настільки важко поверталися, що маємо зробити все, аби уникнути нового такого витіснення чи вигнання з Криму. Ахтем Чийгоз, коли я востаннє з ним бачився, коли він приїздив до мене в Київ, вже відчував, що його арештують. Я йому сказав: "Давай подумаємо… Можливо, ти не поїдеш?" Він сказав: "Можна зробити і так, але ж хто там залишиться?" Це його слова. І він поїхав до Криму, додому, де через декілька днів був заарештований.

Я не думаю, що вони підуть на такі прямі тотальні методи, вони будуть намагатися виконувати своє законодавство не тому, що вони хочуть його виконувати, а тому, що в цій ситуації дешевше його виконати, ніж не виконати. У них зараз така ситуація з рішенням міжнародного суду (Міжнародний суд ООН у Гаазі, який нещодавно зобов’язав Росію припинити утиски кримськотатарського народу в окупованому Криму, – "Апостроф"). Ми знаємо точно, що вони його виконувати не будуть. Але вони ще не знають, як його не виконати, у цьому і полягає проблема для них.

- До речі, утиски, репресії посилюються з часом?

- На жаль. Буквально сьогодні зранку (інтерв’ю записувалося 17 травня, – "Апостроф") один з моїх заступників Наріман Джелялов та Леммар Юнусов були викликані до прокуратури і отримали так зване попередження в черговий раз. У переддень 18 травня (День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу, - "Апостроф") вони всіх членів Меджлісу викликали. Еміне Авамілєва (Леммар Юнусов і Еміне Авамілєва - члени Меджлісу, - "Апостроф") хвора вдома була, так до неї приїхали ніби в гості і вручили їй таке повідомлення. Це такий морально-психологічний тиск на членів Меджлісу.

Для Руслана Зейтуллаєва, одного з кримських татар, якого звинувачують нібито в підготовці терористичних актів, прокурор вимагав 17 років – йому дали 7. Прокурор оскаржив це рішення Північно-Кавказького військового окружного суду – і Руслану дали 12 років. Прокурор знову оскаржив цей вирок і знову вимагає 17 років ув’язнення для Руслана Зейтуллаєва. Це все робиться для того, щоб просто розчавити людей, щоб вони просто не насмілювалися навіть подумати про свою незгоду з окупантами, а не те, щоб виходити на вулиці.

- Зі ЗМІ ми знаємо, що, коли з обшуками приходять, дуже часто посилаються начебто на анонімні доноси. Це 1937-й рік повертається?

- Отримав повідомлення від хлопців, що головного редактора газети "Авдет" Шевкета Кайбуллаєва викликали до прокуратури, сказали, що це пов’язано з тим, що на нього є лист, у якому сказано, що він готує терористичний акт. У зв’язку з цим від нього вимагають письмових пояснень для початку, а він вимагає, щоб йому показали цей лист. На що отримує відповідь, що за російським законодавством це неможливо. Так було і з моїми родичами.

Дійсно, людей викликають і кажуть, що "на тебе прийшов лист, і в цьому листі громадянин Л. чи ще якийсь стверджує, що в тебе вдома…" – і пішло-поїхало. І людина має пояснювати.

- Але це може бути просто надумана підстава, а насправді цих листів і немає?

- Ні, вони є, але вони можуть бути зорганізовані, це правда. Фізично вони є – це точно, там є свої системи, і коли дуже буде потрібно комусь його показати, вони його покажуть, але він зорганізований, той лист. Можливо, людини такої немає, від імені якої цей лист написаний, але сам лист є.

- Чи розпалюють зараз окупанти ворожнечу між кримськими татарами, наприклад, і росіянами, українцями в Криму?

- Знаєте, щоденного ствердження таких ідей, які би у людей створювали образ всіх кримських татар як ворогів, немає. Використовується такий метод, який використовувався у радянські часи: є погані кримські татари, а є добрі, хороші кримські татари. І хоча вони намагаються це робити точково і філігранно, але дуже часто зриваються, демонструючи справжнє обличчя російського шовінізму, тому у людей усталене таке розуміння, що вони – вороги нам.

Я вам розкажу, щоб це просто пояснити. Є випадки – вони не одноразові і вони не припиняються – коли людей затримують за певними ознаками, що натякають на їх віру або етнічну приналежність. Останнього разу на сімферопольському ринку вони затримували всіх чоловіків неслов’янської зовнішності. З бородами – то всіх без винятку. Забирали їх до відділку поліції і там вже встановлювали їх особи. У багатьох брали відбитки пальців і слину на аналіз. Це в них такі підходи. І одразу базаром пішла чутка, що заарештовують кримських татар чи мусульман.

Були неодноразово випадки, коли людей сотнями заарештовували біля мечетей після завершення молитви. Тобто коли люди молилися, мечеть оточували, на автобусах приїжджали 2-3 сотні поліціянтів, встановлювали коридор і всіх чоловіків забирали. І встановлювали знову ж їх особу. Але жодного такого випадку не було біля російської православної церкви. Це знову говорить про те, що є такі спрямовані репресії. Я не буду говорити про ту пропаганду, яка кожного вечора ллється на адресу Меджлісу, "поганих кримських татар", Джемілєва, Чубарова… Це щовечора відбувається. Дня не минає, щоб наші прізвища не звучали з кримських екранів.

- До речі, що ви найбільш дике про себе чули в цих ефірах?

- Я вже настільки на це не звертаю уваги… Багато всього було. Але вони не можуть вийти за рамки класичних методів, які ми знаємо і переживали ще за часів радянської влади.

Як правило, вони говорять про те, що ми працюємо на ЦРУ, що ми агенти… Усе залежить від того, хто про нас що говорить. Якщо це російські центральні телевізійні канали, то там завжди пов’язано з антиамериканізмом, з антиєвропейськими випадами. Якщо це якісь місцеві канали, основна "претензія" – те, що ми служимо українству, що ми вже не кримські татари і таке інше.

- Коли ми повернемо Крим, як, на вашу думку, Україна має розібратися з тими, хто ходив на той "референдум", хто кричав "Крим – це Росія", хто співпрацював з окупантами? Що з ними робити?

- Ми маємо зараз розробляти законодавство… Це, до речі, до питання, чи не запізнюємося ми… Ми маємо розробляти законодавство, де дуже чітко мають бути виписані діяння і відповідальність за ці діяння. При цьому я впевнений, що держава має покарати лише цих людей, які сприяли окупації, які укріплювали окупантів. Для таких людей карна відповідальність має бути неминучою. Я не думаю, що таких людей буде дуже багато серед мешканців Криму, але їх набереться декілька тисяч…

У той же час треба буде чітко визначити посади і людей на цих посадах, яких не можна буде притягнути до карної відповідальності, але вони мають підпасти під якусь люстрацію. Скажімо, директор школи, який до окупації працював на цій посаді і продовжував працювати, організовувати навчальний процес для дітей і тоді, коли окупанти прийшли. Зрозуміло, що всі програми, зміст цих програм змінилися абсолютно. Що цей директор прославляє Путіна і таке інше. Але чи має ця людина нести карну відповідальність? Чи мають нести її вчителі, лікарі?.. Я думаю, що організатори в цих сферах, тобто директори, головлікарі, мають просто отримати якісь обмеження на певний термін, на 5 років, 3 роки, не більше. Бо, виконуючи свої посадові обов’язки, вони переходили деякі межі, і моральні, і, можливо, адміністративні, але без цього вони б не працювали. А так вони все ж організовували, забезпечували навчання дітей.

Можна і треба подивитися і за іншими. Ті люди (ким би вони не були), які заїхали на півострів всупереч українському законодавству після 20 лютого, можливо, 27 лютого, можливо, 16 березня 2014 року, коли був зімітований нібито "референдум" – всі, хто оселився в Криму за окупаційних часів, зобов’язані негайно виїхати. Там жодних не може бути послаблень. Усі, хто здійснював якісь операції зі скупки, продажу нерухомості, хто будував якісь об’єкти, оселився в Криму – і все це відбувалося в порушення законодавства України – ці люди здійснили злочин. Їм просто краще виїхати. Якщо вони не поїдуть, то ми їх маємо просто звідти депортувати.

- Нам дасть світ це зробити?

- А немає іншого шляху! Вони туди вже завезли 200 тис. росіян.

- Який, на вашу думку, реально відсоток підтримки Росії в Криму сьогодні?

- Я вам скажу, що на так званий "референдум" 16 березня 2014 року прийшло 34% людей. Це наші дані. Я міг би їх поставити під сумнів, бо ці дані були нами отримані через СБУшників, які ще вагалися на той момент з переходом на бік супротивника в Криму. Буквально через день я вже мав ці цифри. 16-го був референдум, а 18-го зранку я вже їх мав. Я би міг їх поставити під сумнів, якби не московська правозахисниця і дослідниця Світлана Ганнушкіна (до речі, вона у мене була викладачем в інституті, ще коли я вчився у Москві). Вона займається правами людини, і вона зробила аналіз за всіма даними. Уже після "референдуму" вона вийшла на цифру 40% тих, хто прийшов на нього. От і все. З цього робіть висновок. Тим більше, з тих, хто прийшов на "референдум", не всі голосували за Росію, там були такі, які повірили, що там ніби інше питання теж є.

- Повірили, що є інші варіанти?

- Так, що є варіанти.

- Цікаво, чи через три роки не поменшало у кримчан радості від "повернення в рідну гавань" нарешті? Не прозрівають ще?

- Мешканці Криму дуже різні за своєю ментальністю. Для значної частини з них Крим – це якась територія, де їм було комфортно жити. Власне, лише з цієї причини вони там і оселилися. У будь-який момент, коли вони перестануть його таким вважати, вони покинуть Крим. Тепер вони у великих роздумах, як бути далі. Серед таких людей зростає розчарування Росією, але вони не готові ще визнавати свою паскудну роль в її приході на кримську землю. Це ті, за кого в мене голова не болить, вони завжди знайдуть місце, де їм краще. Таких я називаю, вибачте, перекотиполе.

Дуже непросте становище у тих, хто не прийняв і не прийме російську окупацію. Ситуація для таких людей також з кожним роком ускладнюється. Їм необхідно виживати за будь-яких умов, бо вони не думають залишати Крим. І найбільш трагічним є становище кримських татар, оскільки вони стали об’єктом системної дискримінації та репресій з боку російських окупантів. Розуміючи, що Росія має за мету витіснення кримських татар за межі Криму, вони здійснюють спротив у притаманний їм ненасильницький спосіб боротьби.

При цьому усі чекають від Києва якихось рішучих дій, які б виправдали їхні очікування. А ці очікування відомі – аби Росія скоріше пішла з Криму.