Які події в українській політиці найімовірніші наступного року, чого чекати основним політичним гравцям, чи можливі дострокові вибори та які несподівані суперники можуть з'явитися в президента Петра Порошенка на виборах - у прогнозі-2018 від експерта Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Ігоря Петренка на "Апострофі".
За умови відсутності надзвичайних подій чи "гарячих" питань (наприклад, імплементація політичної частини Мінських домовленостей), які зможуть об’єднати помірковану частину суспільства з праворадикальними організаціями, в Україні дострокових виборів не очікується (наступні президентські відбудуться 31 березня 2019 року; парламентські – 27 жовтня 2019 року).
Перші три місяці 2018 року будуть супроводжуватись політичною турбулентністю, а далі підготовка до виборів увійде в активну фазу і політичні гравці будуть більше зосереджені на створенні виборчої стратегії і тактики, а не на розхитуванні загальної політичної ситуації. Банкова активно підтримуватиме кандидатів, які грають на одному електоральному полі з конкурентами Петра Порошенка (Юлією Тимошенко, в першу чергу), чинитиме всі можливі і неможливі перешкоди для об’єднання опозиції, а також протягуватиме у другий тур зручного кандидата (такого, наприклад, як Юрій Бойко, який у парі з чинним президентом навряд чи зможе отримати перевагу, адже його кандидатура абсолютно не сприймається в центрі та на заході країни). Час для проведення структурних реформ спливає дуже швидко. Конструктивні зміни можливі лише до початку активної фази передвиборної гонки, тобто до березня 2018 року.
На третьому році майже всі представники постмайданної влади повністю дискредитували себе. Тому зараз в українському суспільстві зростає запит на "нових", "незаплямованих" роками політичної діяльності кандидатів та політичних партій. Рейтинги музиканта Святослава Вакарчука є яскравим підтвердженням цьому. Тому, цілком ймовірно, головним опонентом Порошенка та чинної політичної конструкції виступить не Тимошенко, а хтось інший, про кого ні медіа, ні політики поки що не говорять.
Ключові позиції окремих політичних гравців
Президент України Петро Порошенко та його політична сила (БПП) залишаються головними політичними гравцями, які мають достатньо ресурсів для визначального впливу на політичний процес та інших акторів. Порошенко демонструє велику самовпевненість і займає позицію гегемона відносно своїх партнерів. На Банковій впевнені в однозначному виході Порошенка у другий тур президентських виборів і головним своїм завданням вважають пошук зручного спаринг-партнера для перемоги. Для кожного конкурента вже підготовлені кандидати та партії-спойлери, які будуть відтягувати їхні голоси.
Для Порошенка перемога на президентських виборах стане запорукою успішності парламентських перегонів, оскільки багато партій будуть так чи інакше орієнтуватись на новообраного президента. Оточення Порошенка впевнене у безальтернативності підтримки на Заході саме чинного глави держави, оскільки він є зрозумілим і зручним для них. Також на Банковій не вірять в об’єднання опозиції. Крім того, команда президента вірить, що наразі в Україні неможливий олігархічний переворот, який міг би створити потужного конкурента Порошенку на майбутніх виборах.
Таким чином, у 2018 році президент та його команда активно займатимуться підготовкою до чергових президентських виборів, використовуючи тактику "розділяй та володарюй", яка передбачає активне використання кандидатів-спойлерів для розмивання електорату конкурентів та допомогу "зручним кандидатам" для другого туру.
"Народний фронт" наразі активно прагне здобути паритет у відносинах з Банковою. Попри низький рейтинг, "фронтовики" намагаються реанімувати електоральне життя своєї політичної сили (вперше після парламентських виборів 2014 року взяли участь у виборах в ОТГ 2017 року).
Риторика представників НФ щодо Порошенка стає все більш жорсткою, але у деструктивне річище поки що не переходить. Арсеній Яценюк, граючи на негативних для Порошенка кейсах, прагне протиснути ідею конституційної реформи, яка значно обмежить повноваження президента.
Досить непростими та конфліктними є відносини між президентом та міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим, який продовжує стабільно набирати політичний вплив, що викликає роздратування на Банковій. Попри антипатію між БПП та НФ, вони продовжують демонструвати відносну ефективність у прийнятті спільних політичних рішень.
У 2018 році "фронтовики", використовуючи провали політики Порошенка (наприклад, ситуацію з Міхеілом Саакашвілі), активно просуватимуть конституційну реформу як єдину можливу альтернативу збереження нинішньої владної конструкції. За умови посилення конфронтації з Банковою, НФ активно шукатиме нових союзників, зокрема в особі чинного прем'єр-міністра Володимира Гройсмана.
Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман продовжує набирати політичної ваги. Будучи вихідцем з президентської політичної сили, він прагне здобути політичну самостійність. Демонструючи повну лояльність до Порошенка, Гройсман намагається жорстко присікати намагання "друзів президента" (в першу чергу, Ігоря Кононенка) тиснути на нього або проштовхувати якість урядові рішення за його спиною. На фоні інших політиків чинний прем'єр виглядає справжнім реформатором, оскільки саме на чолі з ним уряд зміг досягти, хоча і точково, успіху у реформах. Гройсман активно працює з електоратом, швидко реагує на форс-мажори, часто відвідує регіони. Прем'єр активно налагоджує комунікацію з різними політичними силами, зокрема активно співпрацює з НФ.
У 2018 році Володимир Гройсман продовжить набирати політичні дивіденди на питаннях соціального забезпечення населення та інфраструктурних проектах. Також Гройсман продовжить спроби здобуття максимально можливої незалежності від Порошенка аж до створення спільного партійного проекту з представниками НФ.
Юлія Тимошенко та її політична сила "Батьківщина" продовжують залишатись найбільш рейтинговими конкурентами чинної влади. За даними соціологічного опитування, проведеного у листопаді 2017 року, Тимошенко набирає 10,7 % голосів виборців, а Порошенко – 11,9%. У партійному заліку "Батьківщина" (11,6%) випереджає БПП "Солідарність" (11,2%). Тимошенко продовжує залишатись об'єктом різноманітних дискредитаційних кампаній. Вона намагається вибудовувати відносини з усіма, хто незадоволений політикою Порошенка, особливо з "опальними" олігархами (в першу чергу, з Ігорем Коломойським). Активно працює Тимошенко і в зовнішньополітичному полі. Критикуючи Порошенка, вона прагне виставити себе як єдиного можливого і зручного кандидата для західних партнерів.
У 2018 році Тимошенко продовжить пошук підтримки з боку всіх незадоволених чинною політикою та намагатиметься об’єднати їх навколо своєї персони. Також Тимошенко прагнутиме закріпити своє позиціонування як єдиної можливої альтернативи Порошенку.
Опозиційний блок, як і раніше, не може подолати внутрішні суперечності. На їх електоральному полі зростає конкуренція. Частина депутатів ОБ перейшла до партії Вадима Рабіновича "За життя", яка, за останніми соціологічними даними, набирає 6,8% голосів виборців, випереджаючи при цьому такі парламентські політичні сили як Радикальна партія Олега Ляшка (5,7%) та об’єднання "Самопоміч" (5,6%). Активно думає про свій власний політичний проект і олігарх Вадим Новинський, який, як і Рабінович, може відкусити шматок електорального пирога екс-регіоналів.
У 2018 році цілком ймовірно, що ОБ остаточно розпадеться на декілька груп. Одні будуть орієнтовані на співпрацю з чинною владою, а інші – на зміну нинішньої політичної конструкції. Також на уламках колишньої Партії регіонів продовжать утворюватись нові політичні проекти.
Міхеіл Саакашвілі своїм поверненням в Україну запустив процес політичної турбулентності і створив опозиційний ("антипорошенківський") майданчик у вигляді наметового містечка перед парламентом. Як показують останні події (невдала спроба арешту Саакашвілі), джерелом виникнення політичної дестабілізації є не екс-президент Грузії і його прихильники, а непродумані та безграмотні дії влади щодо нього. Ситуація навколо Саакашвілі має декілька важливих загальних наслідків:
- зниження авторитету президента, ГПУ та СБУ;
- збільшення втоми та недовіри до влади з боку українського суспільства;
- посилення конкуренції між групами впливу у владі (БПП та НФ);
- актуалізація питання дострокових виборів;
- активізація питання створення антипорошенківського руху навколо Саакашвілі та об’єднання опозиції;
- зниження довіри до української влади з боку США та ЄС (особливо на фоні війни ГПУ проти НАБУ);
- підвищення уваги до Саакашвілі та невелике зростання його підтримки в українському суспільстві.
У 2018 році, за умови виникнення болючого питання, здатного отримати відгук від населення, так званий "Міхо-майдан" може стати базою єднання невдоволених, що може призвести до значних політичних зрушень.
Джокери української політики. За останніми соціологічними даними, лідер рок-гурту "Океан Ельзи" Святослав Вакарчук входить у трійку лідерів майбутніх президентських перегонів поряд з Порошенком та Тимошенко, набираючи 9% голосів виборців. При цьому активної кампанії музикант не проводить, його майбутня участь у виборах роздувається плітками, а сам Вакарчук зробив програмову політичну заяву, в якій заперечив свої президентські амбіції. Наразі Вакарчук перебуває в США де вивчає політичні науки. Своєрідним візаві музиканта може стати шоумен Володимир Зеленський з "95 кварталу", який теж має високий рівень народної любові. Вакарчук та Зеленський можуть і не стати претендентами на посаду президента України, але цікавість до них з боку суспільства демонструє значний попит на нові обличчя, не заплямовані політичним досвідом.
Читайте також: Війна на Донбасі: три сценарії на 2018 рік
Олігархи в Україні нині фактично розділились на два табори:
1) ті, хто прагнуть змінити чинну політичну еліту (Ігор Коломойський, Дмитро Фірташ, Сергій Льовочкін);
2) ті, хто прагнуть стабільності і збереження нинішнього розкладу політичних сил (Віктор Пінчук, Рінат Ахметов).
Інтерес олігархів є ключовим в Україні. Саме від їх позицій і відносин більшою мірою залежатиме питання політичної стабільності у 2018 році.
