Вибори в об'єднані територіальні громади, які відбулися 29 квітня, перетворилися на брудне тренування майбутніх президентських виборів "на селі", показавши, що чекає на Україну в 2019 році. За рік до президентських і парламентських виборів українське суспільство потребує нових імен та політичних союзів, відтак існуючі гравці об’єднуються, створюють нові групи з метою отримати якомога більше голосів. Що стосується роботи Верховної Ради, то головний законодавчий орган показує неефективність, яка може призвести навіть до нових масштабних протестів, вигідних президенту Росії Володимиру Путіну. Таку думку висловив "Апострофу" експерт Інституту політичної освіти Олександр Солонтай.
Репетиція президентських виборів "на селі"
Нещодавно в Україні відбулися вибори у селах, селищах і маленьких містечках. Враховуючи, що до президентських виборів залишилося всього 10 місяців (тобто за 10 місяців ми матимемо перший тур голосування, а за 11 – нового президента), то за цих умов кандидати в президенти й політичні сили спустили на села всі свої ресурси й енергію. Тож у нас були вибори не за село, а тренування президентських виборів на селі. За цих умов, звісно, весь бруд, який існує в національній політиці, перемістився до маленьких громад. Йдеться, в першу чергу, про підкуп, адміністративний ресурс, фальшивих кандидатів, проекти й партії, фейкову агітацію та контрагітацію. В результаті інтереси сіл, заради яких, власне, й відбувалися вибори, забулися. Вже мало хто пам’ятає, що одне село об’єднувалося з іншим, щоб дати відповідь на питання, як економічно забезпечити розвиток цієї території. Замість цього люди думали про те, хто їм ближче – Тимошенко, Ляшко, Порошенко, хто місцевий, а хто чужий, бо у виборах в селах брала участь ледь не вся Україна.
Нові політичні союзи
Країна фактично перебуває в стані постійних перемовин. Свого часу Петро Порошенко остудив запал, пригрозивши достроковими парламентськими перегонами. У відповідь на це перемовники з його оточення, які думають про те, куди бігти з корабля, що тоне, на певний час припинили переговори. Аналогічна ситуація з партнерами з "Народного фронту", які теж розуміють, що треба шукати нового союзника, бо завтра влада змінюватиметься. Вони хочуть дочекатися середини травня: дострокове "свято демократії" стане неможливим, тож всі політичні перемовини знову активізуються, зокрема лінії Гройсмана, Парубія, Авакова, Турчинова. Що стосується оточення Порошенка, то це лінія Кличка, Кононенка, Ковальчука. Відбуваються перемовини за лінією політичних проектів ("Наш край", "За життя") та з точки зору фігур. Але найбільші переговори ще попереду – йдеться про олігархів, які сьогодні співпрацюють з владою й добре на цьому заробляють. Очікуємо ставок Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського, Віктора Пінчука, тобто тих, хто контролює телеканали. Найцікавіше попереду.
Ще можливі коаліції й альянси, які можуть переформатувати існуюче поле, тому найбільші гравці й вичікують остаточного меню, щоб зрозуміти, як розкласти яйця у всі кошики так, щоб бути в дамках за будь-якого розкладу сил. На жаль, олігархія за ці роки нікуди не зникла, а, можливо, навіть стала сильнішою. Олігархічне телебачення, політичні структури й парламент робитимуть свій вибір. Звісно, це відбуватиметься не на ток-шоу в студіях телеканалів, не тільки на женевських озерах чи під Києвом. Вони вестимуть серйозні переговори і на міжнародних майданчиках, домовляючись про власні інтереси.
"Нові обличчя"
Ситуація в Україні специфічна: є величезний суспільний запит на нові обличчя, але нових кандидатів у президенти поки що немає. Маємо як популярних кандидатів у президенти, так і не дуже, як тих, хто вже балотувався, так і тих, хто цього не робив. Але усі разом вони мають підтримку лише половини виборців. Решта електорату перебуває в режимі очікування.
Ми вже це проходили. У 2010 році вперше на той час балотувалися в президенти Арсеній Яценюк, Сергій Тігіпко, Олег Тягнибок, Анатолій Гриценко. Нині це політики з досвідом, рейтингом і антирейтингом тощо. Така ж ситуація була в 2014 році: суспільство дивилося на Віталія Кличка, той відмовився на користь Петра Порошенка. Останній раніше не балотувався, виставив свою кандидатуру й одразу ж переміг.
Щось схоже чекає на нас і в 2019 році: через 10 місяців у бюлетені будуть прізвища як тих, хто раніше висувався, так і нові. Враховуючи історичний досвід, коли людина займала друге, третє чи п’яте місце на виборах президента, це означало зовсім не програш, а заявку на спробу увірватися в політику. На парламентських виборах ці ж кандидати в президенти балотуватимуться до Верховної Ради, але вже не самі, а з командами.
Непрацездатність Верховної Ради
Чим ближче до виборів, тим більш непрацездатним стає парламент. Якщо відняти місяці президентської кампанії, яка має розпочатися з формування округів та інфраструктури виборів, то можна сказати, що до волевиявлення лишається півроку. А легітимної Центральної виборчої комісії, якій би довіряли усі суб’єкти, немає.
Влада дуже ризикує бути звинуваченою у небажанні провести чесні вибори. Я б радив парламентові все-таки зробити декілька простих речей. І мова навіть не про звіт уряду, а про формування ЦВК і ухвалення поправок до виборчого законодавства про посилення відповідальності за підкуп і фальшування виборів.
Читайте також: Кремль готує Україні кілька сценаріїв: чого чекати наступного року
У Верховної Ради стільки парламентських боргів, як у студента-двієчника – це програма уряду, законодавча робота, стара коаліційна угода, міжнародні домовленості, ратифікації, антикорупційний суд (який необхідний для розблокування роботи з МВФ). Те ж саме стосується кадрових питань – в нас же немає міністрів у Кабміні і голів комітетів у парламенті! Яку сферу не візьми, у Верховної Ради борги на боргах. Вона не спромоглася зробити навіть реформу самої Верховної Ради, як би парадоксально це не звучало.
Я наголосив на формуванні ЦВК як на необхідності щонайменше це зробити, бо тут вони ходять на краю леза. Провокування у суспільстві сприйняття виборів як нечесних – це крок до нового Майдану, повстання, революції та чого завгодно, вірменського чи українського сценарію. А це точно не потрібно нікому. Крім Путіна.
