Про суддю Октябрського районного суду Полтави ЛАРИСУ ГОЛЬНИК українці дізналися декілька років тому, коли вона взялася розглядати справу міського голови Олександра Мамая. Його звинувачували у незаконному наданні кількох ділянок землі його пасербиці – підприємцю Ірині Климко, яка встановила там торговельні павільйони. Хоча справу щодо полтавського мера вже закрито, а суддя Гольник наразі не здійснює правосуддя, нещодавно на неї та її чоловіка напали – 22 листопада невідомі декілька разів вдарили її по голові.
Своє побиття суддя пов’язує з міським головою Полтави та з його юридичним представником Олександром Ковжогою. Про ці події, а також про довіру до системи правосуддя та незалежність суддів в Україні, "Апостроф" поспілкувався з Ларисою Гольник.
- Зараз поліція розслідує напад на вас та вашого чоловіка. Навіть вже є три версії. А ви особисто з чим пов’язуєте це побиття?
- Я однозначно це пов’язую тільки зі своєю антикорупційною діяльністю, з викриттям корупційних злочинів, які були вчинені людьми з оточення полтавського міського голови Олександра Мамая. І безпосередньо до цього злочину причетний сам мер. Справу щодо нього, про адміністративне корупційне правопорушення, я розглядала з травня 2014 року. А на початку 2015 року мені було запропоновано неправомірну вигоду, про що я повідомила правоохоронним органам. Зараз це кримінальне провадження розслідують детективи НАБУ. Вони встановлюють міру причетності мера міста і, можливо, інших осіб до справи.
- Ви розповідали, що за декілька днів до цього до вас підходив Олександр Ковжога, юридичний представник міського голови, і порадив вам піклуватися про своє здоров’я.
- У нас напередодні, 21 листопада, розглядався у суді цивільний позив проти мене та видання "Українська правда". Ковжога вимагав спростувати нібито неправдиву інформацію про нього, яку я надала журналістам, та вимагав відшкодувати моральну шкоду. Якраз перед тим я заявила свого чоловіка представником у процесі, і в цей день мій адвокат не зміг з’явитися, написав заяву про відкладення.
Перед початком засідання мій чоловік звернувся в залі суду до Ковжоги, спитав в нього, чого той не вітається. Вони, звісно, обмінялися "компліментами". Мій чоловік сказав: "Сподіваємося, що ми вас за ґратами побачимо". Він так сказав, тому що знає, що дуже багато Ковжога ініціює проти мене кримінальних справ, у яких є завідомо неправдива інформація. На що ні прокуратура, ні поліція не звертають увагу, і це відчуття безкарності породжує зухвалу поведінку. А Ковжога порадив, щоб і ми піклувалися про своє здоров’я.
Та важливим було те, що в цьому процесі Ковжога заявив кілька експертиз, зокрема про призначення психіатричної експертизи для мене. Усі юристи, яким я розповіла про це, підтвердили мені, що це незаконно. Не можна просто взяти і призначити відповідачу психіатричну експертизу.
- Як він пояснив необхідність такої експертизи?
- У клопотанні написано, що я просто потребую. Він – колишній міліціонер і, як я розумію, дуже винахідливий в закулісних речах. Бо він був першим заступником керівника міліції міста в свій час і очолював карний розшук.
Але призначення експертизи суперечить усьому. Припустимо, що психіатрична експертиза визнає, що я хвора, то як він може просити моральну шкоду в 30 тисяч грн з мене? Це взаємовиключна ситуація! Психічнохвора людина не може відшкодувати моральну шкоду, бо вона не розуміє значення своїх дій.
Я так розумію, він сподівається, що некваліфікований суддя або суддя під тиском призначить таку експертизу. І її не можна буде скасувати вищою інстанцією. Навіть якщо звертатися в Апеляційний суд, її ніхто не скасує. А в той же час на засіданні суддя мене запитує: "А якщо наступного разу ваш адвокат не приїде? Нам же лише експертизу призначити!" Тобто суддя наперед сказала, що для неї головне – тільки призначити експертизу, вона не збирається по суті слухати справу. Важливо зазначити, цю експертизу хотіли призначити, щоб довести, що в мене манія переслідування і я не відрізняю дійсність від своїх фантазій. В принципі, тоді валиться вся доказова база зі справи Мамая.
Напевно, це вже такий крок відчаю, що вирішили ним скористатися. Якщо були б нанесені дійсно серйозні удари по голові (це як мінімум струс мозку, черепно-мозкова травма в кращому випадку, в гіршому – проломлений череп), то тоді можна було б вбити кількох зайців, і не треба вже ніякої психіатричної експертизи. Дійсно, якби такі ушкодження були завдані, потім можна було мене на тривалий час вибити із активної діяльності.
- Ви кажете, що є відчуття безкарності. У такому разі чи впевнені ви, що поліція, прокуратура знайдуть нападників, і вони будуть покарані?
- В обличчя ми з чоловіком нападників не бачили. Тому знайти цих людей – це серйозний виклик для правоохоронної системи. Це просто дуже складно. Але принаймні на цьому етапі в мене довіра до поліції виникла завдяки тому, що я спілкувалася з начальником слідчого управління Нацполіції Полтавської області Володимиром Тимошком. Він пояснив, які заходи були вжиті і які плануються. Коли потерпіла особа бачить, що вживаються всі необхідні заходи, і про це їй розповідається, виникає довіра. На довірі багато що ґрунтується, бо якщо вона є, ми згодні навіть чекати.
- Зараз вам поліція надала охорону. Ви впевнені, що вона зможе допомогти?
- Я знаю нашу законодавчу базу, там на кожний місяць вирішується питання про надання охорони. І розумію, що навіть зараз чекати нападу малоймовірно. Ті, хто розуміються на цьому, говорять, що за другого нападу вони врахують всі помилки. Тому потрібно знайти замовників. Але чи знайдуть їх? Я безпосередньо вказую на ту людину, яку я підозрюю. Просто з іншим ні з ким пов’язати не можу. Бо я вже два з половиною роки, відтоді, як закінчився 5-річний термін призначення, - суддя без повноважень, давно справ ніяких не слухаю, щоб це могло бути пов’язано з поточною професійною діяльністю. Тільки подія з розгляду справи відносно мера тягне і досі негативні наслідки для мене. Тривалий час мене не призначають суддею довічно, моя справа "зависла" у Вищій раді правосуддя, в Октябрському районну суді Полтави, де я працюю, голова суду діє в інтересах мера, стараннями Ковжоги проти мене порушені кримінальні та дисциплінарні провадження, цивільні позови.
- Скарги на вас Ковжога відправляв?
- І голова суду Олександр Струков неодноразово, нібито я – порушник трудової дисципліни.
- Це якось перевіряється?
- Повинні перевіряти. Але як це роблять… От коли мені надавалися скарги, я писала пояснення. Наприклад, була скарга від цього Ковжоги, що я порушила вимоги щодо несумісності, що я є прихильником політичної партії "Рух нових сил" і особисто Міхеіла Саакашвілі. Я дала пояснення на цю скаргу, що я ніколи з ніякими політичними гаслами в політичних акціях участі не брала. Те, що я виступала на антикорупційному форумі в 2016 році, не дає ніяких підстав для такого висновку, бо Саакашвілі на той час був губернатором Одеської області, про створення політичної сили ще навіть не йшлося. У своєму поясненні я навіть зазначила, коли вона була створена.
Закидались ще дивні звинувачення. Що я ніби брала участь в якомусь блокуванні міської ради. Якщо я проходила повз і опинилися в натовпі людей, це не означає, що я брала участь.
- До кого ви повинні звернутися, щоб продовжити повноваження?
- Взагалі до Вищої ради правосуддя. Я і сама зверталася зі скаргами до ради про втручання у мою діяльність як судді, про здійснення тиску на мене з боку голови суду, що створює напругу в колективі. Він написав негативну характеристику, де вказав, що я нібито не відповідаю займаній посаді. Це явне перевищення повноважень, бо голова суду не має права давати такий висновок. Потім він писав, що я прогулюю роботу. І коли була на лікарняному, він зібрав колектив, щоб той звернувся до Адміністрації президента, Вищої ради правосуддя і Ради суддів України про те, щоб мене не обирали достроково.
- Можна сказати, що це вплинуло на рішення Вищої ради правосуддя?
- Можливо. Таке враження, що вони беруть до уваги такі колективні звернення.
- Зараз ви чим займаєтесь?
- Ходжу на роботу (сміється). Багато хто дивується. Знаєте, напевно у жодній країні світу такого немає, щоб суддя приходив на роботу і не міг здійснювати правосуддя, але в той же час отримував зарплату. Вона не в повному обсязі, як передбачено. Але я знаю, що, наприклад, судді, які відстороняються від посади у зв’язку з тим, що їх викрили на хабарі, так само отримують той самий оклад. Мені тим часом закидають, що я ледве не сама повинна скласти повноваження.
Зараз я борюсь з несправедливістю у місті. І багато простих людей підтримують і розуміють мене. І вони дуже хочуть, щоб справедливість була відновлена.
- Давайте припустимо, що ви в свій час винесли вирок меру. Що це для нього означало би? Він не міг більше балотуватися у мери?
- Ні. У нас виносяться вироки, і суспільство знову голосує за тих самих людей. Мамай та його представник у суді Ковжога зумисно затягували судовий процес. Тож зрештою строк притягнення мера до відповідальності реально сплив. Був певний час, коли можна було його оштрафувати. Але навіть після цього стояло головне питання – визнання винуватим чи ні. Якщо визнається винуватим, то в принципі міська рада могла ініціювати питання про усунення з посади мера, що призвело би до дострокових виборів. Проте, як бачимо, люди все рівно проголосували за нього.
- Але якщо для нього все не так погано закінчилося би, чому він вирішив боротися з вами до кінця? Можна сказати, що в нього і його оточення досі живе бажання помститися вам?
- Можливо. Чому я думаю, що цей напад пов'язаний саме з Ковжогою? Він перебуває в іще більш тісних стосунках, ніж з Мамаєм, із головою нашого суду. В принципі, мер вже відійшов від цього, хоча слідство, яке ведуть детективи НАБУ, його дуже непокоїть. А от голова суду активно включився в переслідування мене, особливо після припису НАЗК. Я відправляла до них звернення, була проведена перевірка, і вони встановили порушення закону "Про запобігання корупції" в частині захисту викривача, тобто мене. Визнали, що голова вдався до тиску стосовно викривача і порушував його права. І НАЗК винесла припис на ім’я голови Вищої ради правосуддя про притягнення голови суду до дисциплінарної відповідальності за порушення закону. Це для нього стало великою образою. Навіть помітно, як йому складно стримувати емоції стосовно мене.
Не в публічній площині мені можуть висловлювати підтримку колеги. А от скільки разів я зверталася до керівництва Апеляційного суду, щоб вони публічно прокоментували ту чи іншу поведінку, що так не можна робити. Але якщо публічно, то ніхто не хоче.
- А чому немає цієї позиції?
- Не знаю, я не можу зрозуміти.
- Тобто можна сказати, що одна людина, мер, тримає все: і суди, і прокуратуру, і поліцію?
- Нещодавно кілька суддів отримали від мера квартири. Серед них були і судді з окупованих територій. Це ніби і правильно. Але це не повинно бути за рахунок втрати суддями власної незалежності.
- Це вже навіть можна назвати хабарем…
- Виглядає це саме так. Нібито міський голова не повинен впливати. Але поліція певні гроші від міської ради отримує, прокуратура також, всі вони отримують квартири. А в першу каденцію мер жодної квартири не надав.
Пригадалася ситуація, яка відбулася під час зібрання суддів у 2016 році. Була присутня громадськість і мій чоловік. І він якось звернувся до голови суду, що тому не сподобалось. І потім голова суду вдарив мого чоловіка зненацька - так, що цього ніхто не помітив. Він – колишній працівник міліції, тому, мабуть, навчений, як непомітно наносити удари. Він вдарив в район серця, але трохи промахнувся. Потім нам розповіли, що цей удар може викликати аритмію. І синця не було, забій встановили завдяки рентгену. Чоловік тривалий час відчував біль.
Тому мій захист – це максимальна публічність. Громадськість дивується, чому відбувається переслідування судді, яка зайняла абсолютно правильну позицію. Часто судді дивуються, як я могла зафіксувати злочин. У них в голові не вкладається.
- Тобто у них вже закладено в голові, що потрібно співпрацювати з владою?
- Так, ця кругова порука покриває вчинені злочини, правопорушення, здійснене колегою, повинно бути таємницею. Цінності, які закладені в суддів, скоріш за все, не відповідають тому, чого чекає від них суспільство. Хоча в нашому колі багато професіоналів. Одні висловлюють розуміння, а окремі говорять, що це я просто опинилася в такій ситуації. Але вони не говорять, що це неправильно.
Я абсолютно підтримую ідею створення антикорупційного суду. І не просто, що кожен суд повинен стати антикорупційним. Справа в тому, що на моєму прикладі можна зрозуміти, якщо окремий суддя правильно ухвалює рішення, то його навіть колеги можуть психологічно задавити в колективі, не підтримуючи. Добре, що мене люди підтримують, сім’я, що дає кожний день надію і впевненість. Я зробила свій вибір, і він є правильним.
Також повинна виникати довіра до суду через дотримання закону, процесуальних норм, просто поваги. Потрібно почати хоча б зі зміни ставлення до людей. Якщо їх не поважають, не буде нічого. Часто людина заходить в суд і далі не знає, що робити. Тому потрібно закупити хоча б достатню кількість стільців, щоб люди могли в коридорах присісти, я не думаю, що це такі величезні гроші. Бо коли стоїш і чекаєш годинами початку судового засідання, це ненормально. Безумовно, ми знаємо про проблеми всередині суду. Але держава знайшла гроші для будівництва центрів зайнятості. А будинки правосуддя за 26 років практично не будуються. В основному це колишні дитячі садочки. Поки ми будемо знаходитися в дитячих садках, у нас таким буде правосуддя.
- Ви кажете, що підтримуєте ідею створення антикорупційного суду. Але ж в ці суди можуть прийти ті самі судді-хабарники.
- Я підтримую ту ідею, що у відборі цих суддів мають брати участь не тільки українці, а й міжнародні партнери. Це якраз буде запорукою того, що буде відсутній той політичний вплив, що сюди не потраплять судді, які якимось чином залежать від політичних сил.
Я підтримую також цю ідею і через безпеку суддів. Для винесення рішень – безпека дуже важлива. Бо моя ситуація показала, що відбувається в принципі з кожним антикорупціонером. Ось я почала вивчати, чи правильно кваліфікований цей напад на мене. Його кваліфікували як хуліганство, що є правильним. Але подивилася, які статті можуть стосуватися безпосередньо судді. Наприклад, заподіяння судді легких або середніх тяжких ушкоджень принесе смішне покарання. Виходить, що з точки зору покарання стаття "Хуліганство" краща. Тобто навіть суддя за законодавством у нас неналежним чином захищений.
Але не потрібно в антикорупційний суд закладати необхідність великого стажу для судді. Вважаю, що потрібно понизити цю планку, бо це суд першої інстанції, там немає такої необхідності величезного стажу. Це б дозволило піти молодим, амбітним. Якщо людина прагне, то вона може швидко набувати знань. І для цього не потрібні десятки років.
- На вашу думку, у нас є незалежні суди?
- У нас можуть бути окремі незалежні судді, а суди – важко сказати. Я навіть думаю, що закладення європейських стандартів начебто правильно. Нам в нашому середовищі розказують, що і у Європі є багато справ, які довго слухаються. Так, можливо, це і правда. Але якщо є довіра до цієї інституції, то людина згодна чекати, вона розуміє, чому так відбувається, що проводяться необхідні процесуальні процедури. І впевнена, що не прийдуть якісь закулісні сили і не вирішать справу, а саме цей суддя на підставі наданих доказів ухвалить правильне рішення.
У нас же немає від самого початку довіри. Ще гірше те, що я – суддя і опинилася в ситуації, коли я деяким суддям категорично не вірю. Це мене дуже обурювало. Я розумію, чому суддям не довіряють. Ситуація із замахом на мене стала причиною зборів суддів. Колеги висловили мені співчуття. Та водночас вони підкреслили, що я, суддя без повноважень, в позаробочий час зазнала побиття. Але акцент на цих моментах показує, що їм навіть імпонують нападники.
- Як повернути довіру українців до суду, суддів?
- Коли б судді підтримували таких суддів, як я, то виникала би довіра, що ми здатні на серйозні вчинки, показати суспільству, що ми протистоїмо тиску і бажанню влади підпорядкувати і забрати частину незалежності.
Щодо мого голови суду. Голова Ради суддів України мала ініціювати питання про його дисциплінарну відповідальність щодо порушення суддівської етики, стосовно ставлення до мене. Але голова суду продовжує займати цю посаду. Немає швидкого і наполегливого бажання очистити суддівські лави від одіозних суддів. Згадаємо суддів Майдану.
На жаль, ці органи, від яких залежить очищення суддівських лав, не проявляють такої наполегливості і бажання донести месседж суспільству, що вони хочуть шляхом очищення викликати довіру. А так, як у нас реагує Вища рада правосуддя, єдиний орган, який відповідає за незалежність суддів, вирішує питання притягнення до дисциплінарної відповідальності… Як вони пояснювали, зараз у них понад 12 тисяч скарг. То чи може громадянин повірити, що це буде швидко? Якщо моє звернення щодо втручання у мою діяльність голови суду знаходиться з березня цього року на розгляді у члена ВРП Павла Гречківського, то чи є у мене довіра до цього члена? І, по-друге, чому тривалий час розглядається ця скарга? Можливо, це навмисно затягується.
- Про це міг хтось попросити?
- Не знаю. У мене пояснення, що вони – близькі за цінностями люди. Кругова порука. Це не обов’язково може бути якийсь підкуп.
- А хто повинен вплинути на цю раду, щоб вона почала виконувати свої обов’язки?
- Апріорі ніхто не може впливати, це незалежний орган. Закладаються європейські стандарти, нібито все правильно. Але, знову-таки, хоча і Вища рада правосуддя утворена після Майдану на базі Вищої ради юстиції, я принаймні не відчуваю захисту. Після побиття вони зробили абсолютно чітку заяву на мою підтримку. Але я вважаю, якби був своєчасний розгляд моїх звернень, бажання розібратися у цій ситуації, то, можливо, і не було того побиття.
- Якщо цей орган – незалежний, то як його змінити, щоби він дійсно ухвалював рішення, допомагав та підтримував суддів?
- Будь-який орган – частина суспільства. Ми не можемо сказати, що якийсь орган гірший чи кращий, він такий самий, як і суспільство. Вони можуть бути впевнені, що гарно роблять свою роботу. Але немає вагомих результатів. Усі вони знаходяться в процесі – щось роблять, а результат ми не бачимо. Біда в цьому.
Мені як судді не подобалось, що ми виносимо рішення, які потім не виконуються. Ось так у нас багато чого відбувається в державі. Ось, як наприклад, моя ситуація з НАЗК. Вони винесли припис голові суду, але питання відновлення моїх прав не підняли. Як залишилася невиплачена мені суддівська винагорода, так вона і є. Я пишу про це в НАЗК, а вони мені пояснюють, щоб я позивалася до суду, а вони будуть третьою особою. Це породжує відчуття несправедливості. І практично кожен державний орган працює так само. Тобто немає націленості на захист прав людини і громадянина.
У нас потрібно змінювати підхід щодо того, що повинні здійснювати державні органи. Бо виходять гарні декларації, гарні слова. Але в результаті майже нічого. Зараз потрібно здійснювати істотне очищення судових лав. Тоді може виникнути довіра.
Крім того, у нас проблема відсутності принципу невідворотності покарання на всіх щаблях за злочин, за дисциплінарний проступок. Когось дрібного можуть покарати, а от людину, яка має статки, притягнути до реальної відповідальності надзвичайно складно.
- Тобто все повинно починатися з суспільства: якщо воно буде вимагати, то почнуться зміни?
- Звичайно. Воно все взаємопов’язане. Зміна в суспільстві призводить до зміни в системі. Ми йдемо у правильному напрямку, тільки дуже повільно.
Я брала участь в одному політичному шоу, де був нардеп Ігор Мосійчук. Він сказав, що якщо суддя публічно виступила, значить, вона повинна піти у відставку. Я до нього потім підійшла і спитала, чи суддя взагалі не повинен публічно виступати. І він погодився. А як же відкритість суспільству? Це мене дуже образило.
- Це може свідчити про те, що навіть народні депутати не розуміють, як реформувати судову систему в країні?
- Це також. У нас постійно щось змінюється, реформується. Це складно. Бо судова система повинна бути стабільна в законодавстві, але в нас цього немає. Важко відстежувати всі зміни, особливо коли вони суперечать одна одній.
Постійні зміни, не обговорені належним чином правки в комітеті, нерозуміння народними депутатами, що вони ухвалили, свідчить про достатню нефаховість Верховної Ради. Виходить, що політична доцільність превалює над тим, що законодавство повинно бути зрозумілим. Якщо щось ухвалюється, то потім воно має дотримуватися.
- Тобто не потрібно проводити так багато реформ, а краще щось одне покращити?
- Важко сказати. Ми знаємо, що у нас Кодекс про адміністративні правопорушення ще 80-х років. Туди внесені певні правки, але він не відповідає сьогоденню. Тобто не змінювати теж буде неправильним. Потрібна якась продуманість, логіка і послідовність, фаховість. Бо досить часто, коли вносяться зміни, вони непродумані навіть термінологічно, застосовуються різні терміни.
Але найголовніше питання – чи виконується те законодавство, яке вже було змінено. Щоби закони не ухвалювалися, як "закон Савченко", який в моєму середовищі сприйняли досить негативно. Хоча в правозахисних колах казали, що там є раціональне зерно. Але в нас відбувається зовсім інакше, ніж те, що закладалось в закон.