Криза навколо Конституційного суду тягнеться вже кілька місяців. А днями розгорівся новий скандал. Голову КСУ Олександра Тупицького не пустили до приміщення суду, зважаючи на указ президента Володимира Зеленського про його відсторонення від посади судді. З цього приводу виникло чимало питань відносно законності рішення голови держави. В ефірі програми Апостроф Live на Апостроф TV заплутану ситуацію навколо КСУ і його голови аналізував експерт з конституційного права Богдан Бондаренко.
Що робити?
Зараз ми спостерігаємо конфлікт між різними органами державної влади, і якогось єдиного шляху вирішення ситуації щодо Тупицького бути не може. Має бути здійснено низку заходів з боку парламенту, президента та інших суб’єктів. З боку парламенту, зокрема, має бути змінено закон про Конституційний суд. У ньому має бути передбачена реальна конкурсна процедура відбору суддів Конституційного суду. У подальшому з’їзд суддів і парламент мають заповнити вакантні посади суду для того, щоб укомплектувати склад КСУ, щоб той міг абсолютно нормально працювати.
Крім того, треба зняти штучну напругу довкола Конституційного суду. Ми протягом жовтня-грудня чули про те, що КСУ не можна давати працювати, бо він зараз все скасує: мову, землю, армію, віру. А тому давайте його будь-яким шляхом заблокуємо. Зараз ми чуємо, що КСУ нам взагалі не потрібен, бо він же у нас неефективний. Мовляв, у листопаді-січні суд не ухвалив жодного рішення. Це все говорять ті самі люди, які намагалися заблокувати суд, і де-факто у них це вийшло. Все це створює штучну напругу довкола КСУ, яка дійсно частково не дозволяє йому працювати.
Варто зазначити, що не всі судді підтримують голову КСУ в нинішній ситуації. Одним із індикаторів цього є те, що перед новорічними святами реакцією на указ президента про відсторонення Тупицького стала публікація на сайті КСУ висновку правового департаменту про неконституційність документу. Але 5 січня після збору суддів була зроблена інша заява. Вона не настільки критична і в основному полягала в тому, що всім треба дотримуватися Конституції. Тому говорити про однозначну підтримку всіма суддями пана Тупицького на сьогоднішній день не доводиться.
Про Тупицького
Мене трохи дивує оцінка указу президента з боку самого Тупицького. Безумовно, існує проблема щодо оцінки цього указу. Хтось може вважати його законним, а хтось - навпаки. Тим паче, конституційність і законність – це дві різні категорії.
Однак коли пан Тупицький заявив, що він збирається іти до Верховного суду оскаржувати цей указ - хоча минуло майже три тижні з моменту його винесення - це викликає певний подив. І ще один момент: якщо пан Тупицький вважає, що він є відстороненим від посади судді КСУ, то і головою КСУ він бути не може. Тоді його повноваження має виконувати заступник, як передбачає закон про КСУ.
Взагалі, існує величезна купа запитань до пана Тупицького, зокрема, йдеться про розслідування ДБР, в якому він фігурує. Я навіть не впевнений, що він проходить там підозрюваним, бо є питання, чи вручили йому підозру належним чином.
Але безвідносно до цього розслідування, мають зібратися судді КСУ, мають відбутися збори комісії з питань регламенту та етики. Вони мають дати відповідь на питання, чи є в діях пана Тупицького ознаки вчинення ним істотного дисциплінарного проступку чи порушень етики? Чи відповідає він на сьогоднішній день вимогам до судді КСУ, зокрема мова про таку вимогу, як високі моральні якості. Якщо відповідає, то має бути обґрунтовано - чому. Якщо не відповідає, то треба ініціювати засідання КСУ, де постане питання про звільнення Тупицького з займаної посади.
На сьогоднішній день ми опинилися в ситуації, у якій є декілька паралельних реальностей. Одну з них продукує Офіс президента, Офіс генерального прокурора і частково Державне бюро розслідувань. У другій реальності живе КСУ. Громадськість взагалі живе у якомусь третьому паралельному вимірі. Наші громадяни взагалі не знають, чим займається КСУ, і соціологія це лише підтверджує.
Ситуація - складна, але треба розуміти, що ця війна ніяким чином не сприяє ні ствердженню Конституції України, ні її верховенству, ні нормальній роботі органів державної влади.
Чи хтось читав Конституцію
Є серйозний виклик: якщо в нас залишатиметься заблокованим Конституційний суд, то це дасть змогу існувати неконституційним актам на території України. Через це можуть виникати конституційно-правові конфлікти, які нікому буде розв’язати. І це ненормально, враховуючи ту модель розвитку, яку ми взяли для себе в 90-х роках.
Але найбільша проблема полягає не в цьому. Коли ми говоримо про конституційну кризу, я вважаю, що її як такої не було. У нас немає верховенства Конституції. Якщо ми говоримо про наше суспільство, то тих, хто вважає, що Конституцію треба переписати, більше ніж тих, хто її читав. У нас є набагато ширша проблема, ніж Конституційний суд. У нас є абсолютне нерозуміння цінності Конституції як суспільного договору.
Плутанина з реформою
Ще один важливий момент. Конституційний суд ніяким чином не відноситься до судової реформи. Орган конституційної юрисдикції, яким є КСУ – це не судова гілка влади. Якби його в 1996 році назвали інакше – Конституційний трибунал або Конституційна рада – то, мабуть, це було б простіше всім усвідомити. Незважаючи на слово "суд" в назві, КСУ не відноситься до судової гілки.
Що ж до судової реформи загалом, то коли ти її проводиш, то маєш розуміти мету – для чого ти це робиш. Наші судові реформи останнім часом не відповідають цьому критерію. Якщо немає розуміння кінцевої мети, а просто є процес заради процесу, то це, мабуть, не найкращий час для проведення будь-якої реформи взагалі.
