Нещодавно ЗМІ облетіла новина про напад народного депутата Вадима Новинського на митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського Української Православної Церкви (Московського Патріархату) Олександра Драбинка. Сам єпископ написав заяву у міліцію і пояснив медіа, що пов'язує напад на нього депутата Новинського з тим, що Драбинко виступає за автокефалію української Церкви і підтримав звернення Верховної Ради України до Константинопольського Патріарха з цього приводу. В другій частині інтерв'ю "Апострофу" владика Олександр розповів, чому сам факт проведення Всеправославного Собору є надзвичайно важливим для світового православ’я, а також коли і яким шляхом в Україні може з’явитися автокефальна Православна Церква.
Першу частину інтерв’ю з Олександром Драбинко читайте тут
- Владико, як би Ви прокоментували результати Всеправославного Собору? Що на вашу думку, є його головним результатом?
- Головний результат Собору — це завершення доби розділення. Століттями Помісні Церкви жили відокремлено. Так, нібито автокефалія — це аналог національного суверенітету. Однак у Посланні Собору чітко зазначено, що Православні Автокефальні Церкви — це не "конфедерація Церков", а Єдина Кафолічна Церква, тобто місцеві, помісні виявлення цієї Церкви. Таким чином, головним результатом Собору сьогодні є навіть не документи, які він прийняв, а самий факт відновлення соборності на всеправославному рівні. У Посланні Собору висловлена надія, що аналогічні Собори проходитимуть кожні сім-десять років. І якщо ці сподівання справдяться, то сучасне православ’я дійсно матиме шлях до оновлення.
- Отці Собору видали енцикліку — послання до віруючих і кожної людини. Чи змогли вони відповісти в цьому посланні на ключові виклики сучасності?
- Собор видав два Послання. Вказане вами, яке написане доволі архаїчною мовою, і інше — більш просте й зрозуміле. Можливо, це було зроблено для того, щоби полегшити комунікацію з двома ідейними спільнотами сучасного православ’я — умовними консерваторами та умовними лібералами. Який з цих текстів кращий? Напевно, це справа богословського смаку і аудиторії. Мені, до прикладу, важко собі уявити, щоб текст згаданої вами соборної енцикліки отримав масового читача в Україні. Тим не менше в обох документах я знаходжу чимало важливих для сучасного світу меседжів. Зокрема, й дуже важливий, як на мою думку, заклик до більшої відкритості та більшої соборності у житті сучасного православ’я.
Світ глобалізується. І в цьому глобалізованому світі православ’я вже не може існувати в старому форматі розрізнених та ізольованих одна від одної національних Церков. Нам потрібна спільна позиція усіх Помісних Церков з важливих питань сучасності: міжцерковного діалогу, процедур проголошення автономії та автокефалії, проблеми православної діаспори, таких небезпечних тенденцій у церковному житті, як фундаменталізм та ізоляціонізм, оновлення та кодифікації православного канонічного права. Певні відповіді на ці питання у тій або іншій формі Собор надав. Чимало дуже важливих питань залишилося нерозв’язаними. Але в цілому Собор став значною віхою на шляхах розв’язання цих питань.
- Як Всеправославний Собор позначиться на житті української Церкви?
- Московський Патріархат, як відомо, участі в Соборі не брав. А отже, залишається відкритим питання, коли і в якій формі відбуватиметься рецепція його рішень зі сторони Руської Православної Церкви, частиною якої є УПЦ. Разом з тим вплив Собору на життя Православної Церкви в Україні, безумовно, матиме місце. Хоча українське церковне питання і не було в порядку денному Собору, відомо, що воно активно обговорювалося в кулуарах. Таким чином, де-факто українське питання вже винесене на всеправославний рівень. І я б не поспішав називати можливу участь Вселенського Патріархату, а, можливо, й інших Помісних Православних Церков у канонічному урегулюванні в Україні "втручанням". По-перше, ми маємо пам’ятати слова апостола Павла: "як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени" (1 Кор. 12, 26). По-друге, я хочу нагадати, що свого часу сама УПЦ в особі свого Предстоятеля зверталася до Помісних Православних Церков з таким проханням. Маю на увазі історичне звернення Митрополита Володимира 2008 р., де наш спочилий Предстоятель засвідчив, що УПЦ потребує єдиної позиції Помісних Церков з питання про улікування церковних розділень в Україні.
- Один із документів, прийнятих на Соборі, стосується автономії. УПЦ користується правами автономії РПЦ. Чи цей документ принесе щось нове в життя вашої Церкви?
- Теоретично на основі цього документу Московський Патріархат міг би проголосити автономію Української Православної Церкви та звернутися до Константинополя про сприяння визнання цього нового канонічного статусу повнотою Православної Церкви. Але наскільки такий статус може сприяти улікуванню церковного розділення? Гадаю, що час таких канонічних заходів вже минув. Можливо, 15-20 років тому автономія і могла стати канонічною базою для відновлення церковної єдності в Україні. Але у сучасній церковній, пастирській та суспільній ситуації базою для подолання розколу, на мою думку, може бути лише автокефалія.
- Чи буде УПЦ, яка може користуватися правами широкої автономії, враховувати у своєму церковному житті документи і рішення, прийняті на Всеправославному Соборі?
- Тут потрібно внести певну корективу. УПЦ дійсно користується правами широкої автономії та незалежності в управлінні як Самоврядна Церква у складі Московського Патріархату. Але цей статус не передбачає якоїсь незалежності у зовнішніх церковних зв’язках, хоча саме до цього свого часу і прагнув Блаженніший Митрополит Володимир. А отже, наша Церква не може самостійно — без участі Московського Патріархату — "враховувати" у своєму церковному житті рішення Всеправославного Собору. Рішення Собору, безумовно, впливатимуть на наше життя. Але цей вплив буде опосередкованим.
- Як змінилося після другого Майдану життя УПЦ?
- Змінилося, скоріше, суспільство, а не УПЦ. Церква — це дуже консервативний організм. І сучасна позиція УПЦ — яскраве свідчення такого консерватизму. За часів предстоятельства Митрополита Володимира я певним чином міг впливати на церковне життя, а отже, й відповідав за позицію УПЦ. Сьогодні я не несу якогось загальноцерковного послуху і не відповідаю особисто за позицію Церкви, на позицію якої де-факто не можу вплинути.
- Що сьогодні, крім життя у Христі і спасіння людських душ, стоїть на порядку денному Вашої Церкви?
- Як чітко зазначено у Духовному Заповіті Митрополита Володимира, головний виклик для Церкви сьогодні — це подолання церковного розділення. Ми психологічно звикли до ситуації розколу. І це — страшно. Ситуація, в якій перебуває сучасна Православна Церква в Україні, — не може бути нормальною. Ми не можемо спокійно жити, коли в Україні є таке масштабне розділення. Не можемо робити вигляд, нібито все, потрібне для улікування цієї рани, нами вже зроблено. У Євангелії є прекрасна притча про Доброго Пастиря, яка оповідає про те, що Він залишає 99 овець, аби віднайти одну, загублену. Однак, на жаль, цей величний ідеал євангельської любові залишається для нас сьогодні нездійсненим.
- Яким буде майбутнє УПЦ через років десять? Чи вона все ще залишатиметься автономією в складі РПЦ?
- Будувати церковні прогнози — річ невдячна. Але усе ж наважуся висловити свою думку. Гадаю, через десять років в Україні, з одного боку, існуватиме визнана світовим православ’ям автокефальна Українська Православна Церква, а з іншого — Екзархат або якась інша форма присутності Російської Православної Церкви. Поясню свою думку. Структури Московського Патріархату є в багатьох країнах світу, де до них належить місцева російська діаспора. Оскільки Україна є, і, сподіваюся, залишиться демократичною державою, вона має забезпечити рівні релігійні права як для корінного населення, так і для російської діаспори. Не виключаю й того, що, окрім етнічних росіян, в лоні Російської Православної Церкви залишаться також ті українці або представники інших православних народів, яким дорогі помісні традиції цієї Церкви. Що ж — держава і суспільство не має нікого неволити. Юрисдикційний вибір вірян та священства має бути вільним.
- Наскільки УПЦ є сьогодні монолітною і єдиною щодо бачення свого майбутнього?
- За часів Митрополита Володимира в УПЦ були як прихильники збереження канонічної єдності з Московським Патріархатом, так і прихильники повної канонічної незалежності нашої Церкви. Гадаю, обидві групи єпископів нікуди не щезли. Щодо вірянського руху, то ми бачимо, що останні два роки кількість прихильників автокефалії неухильно зростає.
- Митрополит Онуфрій засудив звернення українського парламенту до Вселенського Патріарха надати українській Церкві автокефалію. Натомість, Черкаський єпископ УПЦ Софроній позитивно висловився про таке звернення. Чи можна очікувати, що хоча б частина єпископів УПЦ готова об’єднатися з УПЦ КП, щоб отримати автокефалію від Вселенського Патріарха?
- Якщо для суспільства важливим є самий факт об’єднання, то для єпископату та духовенства важливо, щоби відновлення церковної єдності відбувалося на канонічній основі. Іншими словами, тут дуже важливо те, яка саме модель буде покладена в основу процесів консолідації. Як я гадаю, абсолютно зрозумілим є те, що канонічною базою відновлення єдності сьогодні може бути лише помісний канонічний статус Церкви. Але важливими є й інші канонічні моменти. Зрозуміло, що ніхто з єпископів нашої Церкви не прагне опинитися у "канонічному вакуумі" або спричинитися до нових церковних розділень. Тому для нас будуть прийнятними лише ті моделі відновлення єдності, які передбачатимуть, що Українська Церква перебуватиме у молитовному та євхаристійному спілкуванні з рештою православного світу. Сподіваюся, що це розуміють і представники УПЦ КП. Нові розділення нікому не потрібні.
- Нещодавно Ви написали заяву в міліцію щодо нападу на Вас нардепа Вадима Новинського. Як Ви пояснили в медіа, причиною нападу може бути його впевненість в тому, що Ви підтримали парламент щодо звернення до Патріарха Варфоломія. Чи очікуєте Ви, що цей конфлікт матиме продовження, і чи інші єпископи не скаржились на погрози з боку нардепів?
- Свою позицію стосовно інциденту у Корці я вже детально виклав. Як священик, я простив Вадиму Владиславовичу його вчинок. Разом з тим я дуже занепокоєний, що подібні речі можуть траплятися у нашому церковному житті і надалі. Скарги на аналогічні випадки мені не відомі. Але прецедент вже є. Вадим Владиславович — дійсно щедра людина. І я вірю в те, що його церковність — щира. Але повторюся: ніхто з церковних меценатів не може мати якихось "додаткових", "зароблених" їхньою щедрістю, канонічних прав у Церкві. Господь чітко каже, що наша милостиня має бути таємною, і що він Сам, побачивши ревність жертводавця, подасть йому нагороду. Саме такої — найвищої від Господа — нагороди я молитовно і бажаю Вадиму Владиславовичу.
- Наскільки сьогодні УПЦ є вільною від впливу українських політиків, в тому числі народних депутатів?
- Такий вплив, безумовно, є. Але Церква має моральні сили не зважати на такий вплив.
- Яке Ваше особисте ставлення до того звернення, яке направив український парламент до Константинопольського Патріарха Варфоломія?
- Як відомо, звернень було два. Перше, за яке проголосувало 245 депутатів ВР, містило у собі прохання надати Православній Церкві в Україні автокефалію. Було й альтернативне звернення, ініційоване Вадимом Владиславовичем Новинським, яке, наскільки я можу пригадати, підписали 39 депутатів. Не має бути подвійних стандартів. Не можуть 39 депутатів мати право звертатися до Константинополя, а 245 депутатів такого права не мати. А отже, я вважаю, що і депутати більшості, і депутати меншості мали право звертатися до Константинополя і висловлювати свою точку зору на ситуацію, пропонувати свої сценарії подолання наслідків розколу. Інша річ, як буде реагувати на ці звернення Константинополь. Якщо, на думку Патріарха Варфоломія, такі звернення некоректні і є втручанням у церковні справи, то він про це чітко заявить. А якщо якісь меседжі у цих — таких нерівнозначних за рівнем підтримки зверненнях — патріарху будуть корисні, то ми знову ж таки про це дізнаємося.
Одночасно я би хотів згадати про інше звернення. Блаженніший Митрополит Володимир ще у жовтні 2008 р. звернувся до голів усіх Помісних Православних Церков з проханням спільно виробити модель подолання церковного розділення в Україні. Звернення Верховної Ради до Патріарха Варфоломія певним чином перегукується з тодішнім зверненням митрополита Володимира. Адже і в першому, і в другому документі йдеться про активну участь вселенського православ’я в улікуванні церковного розділення.
- То можливо, це Ви готували таке звернення, яке направив парламент доПатріарха Варфоломія?
- Ні, я його не готував. Але я читав текст звернення перед тим, як воно було проголосоване у парламенті. І маю зазначити, що цей текст написаний на певному фаховому рівні.
