Керівник Центру визволення полонених "Офіцерський корпус" ВОЛОДИМИР РУБАН, який допоміг звільнити більше 700 полонених, вважає, що розпалювання війни на Донбасі вигідне спецслужбам Росії і певним фінансовим групам в Україні. За його словами, після укладення перших Мінських угод у вересні 2014 року було виявлено до п'яти спеціальних груп, які провокували порушення перемир'я як з того, так і з іншого боку. У своєму інтерв'ю "Апострофу" пан РУБАН також розповів, чому російській і українській стороні вигідна наявність полонених і як на Донбасі вдалося запобігти повітряній війні.
- Не так давно радник голови СБУ Юрій Тандіт повідомив, що за весь час АТО з полону звільнено 3083 людини. З них 126 звільнені в цьому році. Ви підтверджуєте цю інформацію?
- Дійсно, СБУ заявляє про 3083 звільнених. І в цьому році, за їх даними, якимось дивом кимось були звільнені 126 осіб. Якщо це було сказано для преси, то це відверта брехня, а якщо це є і в документах, - значить, це службова підробка. Напевно, такі немислимі цифри заявляються для наших зарубіжних товаришів. Їм потрібно показати, що йде якась робота по звільненню полонених. Але насправді за цей рік звільнені одиниці, буквально одиниці. Нехай назвуть мені хоча б 26 прізвищ з цих 126, і я від них відчеплюся. З'їм свою панамку. Але такої кількості звільнених полонених просто немає. Можливо, я зробив помилку, коли ініціював заборону волонтерам займатися обміном полонених. Волонтери дійсно робили це непрофесійно. Це призводило до тяжких наслідків. Монополія держави в такій справі — це правильно, але у нас вона перетворилася в монополію одного піарника...
- А за якими принципами ви працюєте?
- Ми в "Офіцерському корпусі" ставимо в основу місії по звільненню полонених людське життя. Ми вигадували різні способи і підходи для того, щоб звільнити людину. А зараз в Мінську людське життя і сам полонений виступають лише інструментом у переговорах. І його ср...не життя тепер є другим заручником. Наскільки я розумію, воно залежить не від парламентерів, а від позицій перших осіб. Те, що Мінську групу залишив Роман Безсмертний — найрозумніша та активна людина, призвело до колапсу роботи політичної підгрупи. Саме Роман Безсмертний міг реагувати на ситуацію, виступаючи з точки зору захисту державних інтересів. Це не сприймалося нашими керівниками, через що Безсмертний також, як багато хто з нас, збунтувався і демонстративно вийшов з Мінської групи. Для мене є загадкою, яким чином в цій групі ще залишається Євген Марчук. Швидше за все, він керується патріотичною необхідністю, оскільки він авторитет для всіх сторін переговорів - і для російської, і для української, і для європейської.
- А Леонід Кучма, який, до речі, вже зараз хоче вийти з переговорної групи?
- У мене була зустріч з Кучмою - після цього він одного разу вже відмовився поїхати до Мінська. Це було у 2014 році. Ми були з Русланою в Донецьку 6 грудня на день української армії, щоб вивести батальйон "Донбас" з якоїсь особливої касти бійців, що не підлягають обміну. Ми придумали повернутися до формули "всі на всіх" до Нового року і з цією ідеєю приїхали до Кучми. Мінськ переносили з 9 на 12 грудня, а потім ще пару разів. У підсумку, знаменитий обмін (222 бойовика на 145 полонених українських бійців, - "Апостроф") стався 26 грудня 2014 року. Ми виїхали на добу раніше, щоб забезпечити проходження гуманітарних конвоїв фонду Ріната Ахметова, котрі не пропускали добровольчі батальйони. Потрібно було зняти всі моменти, які могли б перешкодити обміну...
- Мова йде про ситуації кінця 2014 року, коли добровольчі батальйони, забезпечуючи продовольчу блокаду Донбасу, не пропускали фури з продовольчими наборами від фонду Ахметова?
- Абсолютно вірно. Конвой успішно розвантажили, на дорозі перед Кураховим нам навіть довелося діставати зброю, щоб у нас не віджали пару фур з гуманітаркою для Донбасу. Тоді регіон був близький до катастрофи. У Донецьку можна було ставити пам'ятник голодомору. І так багато людей померло від голоду, але ці продуктові набори реально рятували "мирняк" від смерті. Ми бачили літніх людей з тремтячими руками, для яких продуктова блокада означала смерть...
Одним словом, обмін провели. Правда, під час цього обміну українська сторона до лав донецьких сепаратистів, підготовлених до видачі, включила нишком десятьох шпигунів. Серед них були і вербувальники українських льотчиків, які платили по $300 тисяч за перегін літаків у розпорядження бойовиків. Їх повинні були тут судити, але під загальний шумок передали російській стороні. Чому я згадую про це? Тому що в цей момент я якраз домовлявся поміняти двох вербувальників на наших полонених офіцерів, які пораненими перебували в ростовських лікарнях. Яке ж було моє здивування, коли мені заявили, що ці люди (вербувальники, - "Апостроф") вже в Росії. Я їм відповів, що це брехня, бо ще 25 грудня я розмовляв з Грицаком (Василь Грицак, зараз голова СБУ - "Апостроф"), і він категорично відмовлявся їх віддавати, мовляв, таких треба розстрілювати, а не міняти...
- Прямо так і розстрілювати?
- Ну, це була приватна розмова... Ну, уявіть собі літак-транспортник або винищувач, який перелітає на бік Л/ДНР....
- Я правильно розумію, що ці люди вирішували питання про таємну передачу бойовикам бойових літаків?
- Ці люди вербували наших льотчиків, для того, щоб ті за 300 тисяч доларів під час виконання навчального або бойового завдання приземлилися на чужій території.
- І скільки літаків було передано?
- Не потрапив жоден. Один з тих, кого намагалися таким чином завербувати, повідомив про це в контррозвідку. Але якби вони домовилися і перегнали хоча б пару літаків - можете уявити, що б сталося. Вони б цілодобово, з дозаправкою в повітрі бомбили б українські позиції. По іншим війнам і на останньому прикладі Сирії ми знаємо, що таке авіація. Сотні й тисячі загиблих. Це була б повітряна війна.
- А скільки людей вдалося обміняти при посередництві “Центру визволення полонених"?
- З 2 травня 2014 року і по сьогоднішній день ми обміняли понад 700 осіб. Остання місія відбулася в червні цього року. Ми поміняли двох – одного на одного. Повинні були поміняти ще Козловського (відомий учений-релігієзнавець Ігор Козловський, захоплений бойовиками в Донецьку наприкінці січня 2016 року, - "Апостроф"). Ставилася умова донецької сторони і передбачалося, що це буде тихе звільнення, тобто без галасу в ЗМІ. Я доповів про це в СБУ, а в СБУ, мабуть, розповіли Ірині Геращенко (віце-спікер, уповноважений президента України з мирного врегулювання конфлікту на Донбасі, - "Апостроф"). Ірина Геращенко, мабуть, вирішивши, що все вже домовлено, підняла питання по Козловському в Мінську. Мене в Донецьку дорікнули. У результаті Козловський все ще сидить. Це той випадок, коли чиновницький піар шкодить самому полоненому. Мені взагалі здається, що для Мінська наявність полонених вигідна і російській, і українській стороні.
- Чому?
- Це як феномен Надії Савченко. Президент дарує футболки із зображенням Савченко за ґратами. Усім це подобається. І президент зайнятий. Є ті, хто страждають, і є, за кого молитися. А тепер уявіть, що всі полонені звільнені. Немає ані Савченко, ані полонених, і про що тоді далі говорити?
- Про закінчення війни, наприклад.
- Логічно. Усі наші поїздки закінчувалися таким собі панібратським "а коли це все закінчиться". Зараз все залежить від бажання двох зовнішніх керуючих України - з одного боку, від бажання північного сусіда, а з іншого боку - заокеанського. Ми повинні розуміти, що дві ворогуючі сторони в Україні перебувають під серйозним зовнішнім управлінням. 95% питань вирішуються з оглядкою... Правда, з виборами в США, я думаю, ми капітально "промазали", але у нашого президента ще залишається союзник в особі Меркель... До її перевиборів.
- Ви хочете сказати, що після обрання Дональда Трампа Україні не варто розраховувати на допомогу з боку США?
- Я хочу сказати, що наш Верховний головнокомандувач примудрився так напакостити Трампу, що той цього не забуде ніколи.
- Ви маєте на увазі історію з Манафортом, який виявився замішаний в історії з "чорною касою" Януковича?
- Звичайно. Адже це удар по Трампу в найгарячіший момент передвиборчої кампанії. Він цього не забуде. Тому якісь зовнішні договори, які підписані, будуть виконуватися, але вже без того ентузіазму. Тепер, щоб Україна отримала якісну підтримку з США, нам знадобиться інший президент. Це логічно. Як і для того, щоб отримати повний і беззастережний мир на Донбасі, потрібні інші керівники - і з української, і з донецької сторони. Це була б м'яка ситуація, що дозволяє спокійно домовитися, коли людей, у яких руки забруднені в крові, замінять абсолютно нові фігури, не причетні до бойових дій.
- Якраз зараз йдуть розмови про те, що Москва хоче поміняти Захарченко та Плотницького. У Захарченка, наприклад, вже заявляли про те, що проти нього готується замах. Як ви вважаєте, ці чутки мають під собою підґрунтя?
- Захарченко - корінний житель Донецька. Він не дуже зручний для Кремля, його називають "упертий". Він не прогнеться під Київ, але також не буде цілком прогинатися під Москву. Що стосується чуток про те, щоїх з Ігорем Плотницьким замінять, за логікою я не бачу, щоб настав такий час. Але у світі така практика існує: активних учасників змінюють. Ще у вересні 2014 року ми розмовляли з Захарченком, і він вже тоді усвідомлював, що навряд чи протримається до грудня 2014 року. У нього досить специфічне ставлення до смерті. Він до неї готовий. Те, як він віддавав мені полонених, припиняв бойові дії, щоб після першого "Мінська" настало реальне перемир'я, говорило про те, що він досить поміркована людина, яка користується авторитетом і повагою у підлеглих. Після першого "Мінська" доводилося буквально змушувати солдатів з обох сторін припинити стріляти, але вони все одно стріляли. І тільки через кілька днів з'ясувалося, що всьому виною - та сама горезвісна "третя сила", яка провокувала стрілянину в обидві сторони...
- Що за "третя сила"?
- Групи, які діють під кураторством спецслужб Росії і фінансових груп Києва. Ми нарахували до п'яти таких груп, які діють не в цілях встановлення миру, а на догоду чиїмось політичним і фінансовим інтересам. Їм вигідно продовження війни, вони отримують з цього вигоду і зараз.
- А ось Олександр Захарченко - він хто? Чого він хоче? Незалежності ДНР? Включення "республіки" до складу Росії або її повернення в Україну на яких умовах? Яка його політична платформа?
- Якщо говорити однозначно, то, як мені не шкода, він прихильник відділення від нас, від Києва. У 2014 році він хотів, щоб Донбас був "незалежним, багатим і акуратним, як Баварія". Це земля, яка перебуває у складі ФРН, її повний офіційний статус - "Вільна держава Баварія". Зараз, через два з половиною роки війни з нами, вони більше думають про входження до складу РФ. І офіційно ми нічого путнього не запропонували Донецьку, щоб повернути все, як раніше.
- А з Плотницьким ви зустрічалися?
- Ні, тільки мигцем. Коли він був ще "міністром оборони" ЛНР.
- Кажуть, що авторитет Захарченко вищий, ніж авторитет Плотницького.
- Не можна ставити такі провокаційні питання, тому що на них потрібно відповідати і тут, і там. Ми - перемовники щодо полонених. Я знаю, що існують переселенці з "Луганської народної республіки" в "Донецьку народну республіку". Не секрет, що в Луганську справи йдуть набагато гірше, ніж в Донецьку. Але я не готовий повністю оцінювати ситуацію, оскільки давно не був у Луганську. Не було гострої необхідності. Та й обстріляли якось мою машину наші війська, коли я їхав в Луганськ. З САУ. При мені ж її зарядили, не пускаючи при цьому через блокпост. А коли я проїхав - випустили мені вслід чотири снаряди. І коли я повернувся, заявили, що є наказ мене не пропускати на українську територію. Я втовкмачую, мовляв, їду з полоненим. З нашим полоненим. Молодший офіцер нервує, буквально тижнем раніше ми його чернігівських хлопців з цього ж блокпоста перед Станицею Луганською, поранених з полону, через цей самий блокпост вивозили... Він мені каже: "Дивний наказ, сам нічого не розумію - і не можу виконати, і не виконати не можу". Загалом, з тих пір я обмежую свої поїздки в ЛНР.
Другу частину інтерв'ю з Володимиром Рубаном читайте в найближчі дні.
