Війна не обійшла стороною "братів наших менших": когось з них кинули господарі під час втечі з-під обстрілу, а комусь пощастило більше і вони стали талісманами та бойовими товаришами на лінії фронту, яких бережуть і рятують нарівні з людьми.
Кіт на прізвисько Атошник на волонтерів, які пізно ввечері завітали до снайперів ЗСУ, дивиться, як і належить бувалому котові − трохи примружившись, повільно повертаючи голову - і поблажливо дозволяє себе погладити.
"Він навіть за мишами не ганяється, — сміючись, розповідають військовослужбовці. − Береже себе".
Атошнику доводиться берегти себе не з доброї волі. Рівно рік тому він ходив на сторону, підконтрольну сепаратистам, як жартують снайпери, "в розвідку", і, повертаючись, зачепив розтяжку.
"З нього тоді вісім життів відразу і вилетіло. Але пощастило - Боксер (позивний військовослужбовця) стояв і побачив його. З кота кишки повилазили - так серйозно зачепило. Принесли додому, обскубали трохи. Добре ще, що Атошник в трансі був. Йому рану так по-живому і зашили простими нитками. Хлопці розповідали, що нутрощі назад пальцями заштовхувати довелося. Той, який шив, жартував ще, що "грав у Бога". Ну, а що − врятував же кота. Хоча ходити Атошнику боляче було. Добре б йому рентген зробити, там, мабуть, осколки залишилися. Такому коту вже і УБД (статус учасника бойових дій) можна давати", − кажуть бійці.
Зараз Атошник ніби на почесній пенсії − за ним, постійно нагодованим, доглядають бійці та особливо поважають за стійкість духу і вміння виживати.
Кіт на прізвисько Атошнік має бойові рани. Одного разу він зачепив розтяжку, але дивом залишився живим
Природний відбір
Ставлення до домашніх тварин на передовій − певний лакмусовий папірець, за яким цілком можна складати психологічні портрети людей і досить точно розуміти – чи надійна перед тобою людина, чи вона може зрадити в хвилину небезпеки. Історій, коли люди, поспіхом рятуючись від війни, лишали тварин напризволяще − чимало. Але, лише опинившись в якомусь покинутому населеному пункті на лінії фронту, розумієш, що їх приблизно стільки ж, скільки сімей проживало колись в залишених будинках.
Взимку 2015-го, коли з селища Піски під Донецьком втікали жителі, кореспондент "Апострофа" разом з волонтерами опинився в одному з чотириповерхових багатоквартирних будинків, із якого виїхали майже всі мешканці. А ті, хто ризикнув залишитися, перебралися в підвали, оскільки там було безпечніше. У всьому будинку не залишилося жодного цілого вікна: розбиті осколками снарядів шматки скла на клапті порвали штори та фіранки, відповідно, температура в квартирах була приблизно така ж, як і на вулиці − мінусова. На журнальному столику у вітальні однієї з квартир залишилася стояти маленька клітка з мертвими хвилястими папугами. Видовище було досить гнітюче − птахів добив або голод, або мороз.
Тоді вулицями Пісків бігали зграї собак. Місцеві жителі розповідали, що пси швидко здичавіли та переловили частину котів, які теж виявилися викинутими зі звичайного життя і не зуміли пристосуватися до нових суворих реалій.
Деякі жителі селища, які відмовилися їхати, були змушені стати господарями десятка, а то й більше домашніх вихованців. Люди підгодовували їх, причому найчастіше їжею зі своїх останніх запасів.
Тоді боротьба за виживання тимчасово відступала, а у дворах коти із собаками мирно ділили між собою людське тепло, ще раз знайшовши притулок і господарів.
Люди певною мірою теж опинилися у виграшній ситуації. У зоні АТО і від військовослужбовців, і від мирних жителів не раз можна було почути історії про те, як собаки відчували небезпеку, стрибали у підвали або бліндажі буквально за кілька миттєвостей до початку обстрілу, рятуючи, таким чином, своїх нових господарів.
Одна з таких жалісливих мешканок селища – Софія Толмачова. Жінці майже 80 років, і вона має піклуватися про сина-інваліда. Саме тому вона не змогла виїхати, і, хоча їй самій непросто ходити, у своєму дворі зібрала виводок різношерстих і голосистих Шариків та Мурзиків.
80-річна Софія Толмачова одна з жалісливих мешканок селища Піски під Донецьком
У сусідньому селищі Опитне на розбитій обстрілами вулиці Зарічній сусідського собаку прихистив Родіон Лебедєв, оскільки обидва його власних пса загинули через обстріли на початку війни.
Будинок Лебедєва буквально зрешетили снаряди, оскільки Зарічна розташована на краю селища і прийняла на себе багато ударів з боку бойовиків. В кінці грудня 2014 року чоловік вивіз родину до Авдіївки, а сам повернувся. Виявилося, що порося, яке народилося вже під час військових дій, опинилося під завалом в сараї − у двір будинку залетіла міна. Тварину засипало осколками, одна стіна обвалилася, однак вона вижила.
Свійська худоба, ще більш безпорадна, ніж собаки та коти. Приміром, взимку 2015 року в селі Тоненьке (розташоване неподалік від Пісок і Опитного) свиноферма опинилася під обстрілом. Тоді багато тварин загинуло. Жителі змушені були тікати буквально світ за очі. На фермі залишилися лише найстійкіші співробітники, лише кілька людей − для того, щоб доглядати за вцілілим поголів'ям.
Під час обстрілу дві собаки жителя селища Дослідне Родіона Лебедєва загинули і він прихистив сусідського собаку
Поросята та Котлета
Десантникам одного з підрозділів ЗСУ, в якому восени минулого року побував разом з волонтерами кореспондент "Апострофа", теж довелося рятувати своїх поросят від військових дій.
Одного разу волонтери привезли пару свиней військовим в подарунок. Імена поросятам дали з гумором − "Гіві" та "Захарченко", тому що перший мав великий п'ятак, а другий − п'ятак збитий і дуже нахабний характер та постійно відбирав їжу у свого чотириногого товариша.
Свині відчули війну, так би мовити, на власній шкурі. Одного разу вони потрапили під сильний обстріл, який тривав 2,5 години. Міни лягали метрах в 10-15 від позицій ЗСУ, але оскільки зона в 30-40 сантиметрах від землі вважається відносно безпечною, то поранень тварин не отримали, а ось контужені були серйозно. "Думали, їм “торба” буде. Дві доби лежали пластом, але потім оклигали потроху", − розповів один із військовослужбовців.
У цьому ж підрозділі бійці піклувалися про величезну вівчарку на прізвисько Марс. Від нього, зовсім безжалісного до котів та кішок, довелося довго ховати кошеня, якому, до того ж, ніяк не могли придумати ім’я. Це тривало до тих пір, поки Марс не пробився в укриття і не спробував з'їсти кошеня. Потім історія повторилася, і, коли мокре й очманіле від відчуття близької загибелі кошеня дістали з пащі собаки вдруге, бійцями був винесений остаточний вердикт − воно отримає ім'я Котлета.
Бійці двічі рятували кошеня з пащі вівчарки, так він і отримав свою кличку - Котлета
Аналогічним чином кошеня ховали в підвалах зруйнованого Будинку культури військовослужбовці в Опитному, оскільки в підрозділі страх на котяче плем'я теж наводив величезний пес. Кошеня (явно не дворове) бійці тримали за зачиненими дверима в укритті і стежили, щоб не тікало нікуди. Вони очікували на приїзд волонтерів − для того, щоб переправити його у безпечне місце.
Взагалі тоді у прифронтових селищах, особливо в тих, що під Донецьком, породистих котів і собак було не менше, ніж звичайних дворняжок. Якихось вдалося прилаштувати до нових хазяїв, а якісь, на жаль, стали жертвою природного відбору.
Втім, тварини у вигляді подарунків і талісманів мандрують не тільки із зони АТО, але й у зворотному напрямку. В один з вояжів знайомі волонтери хотіли взяти з Києва кошеня − бійці попрохали привезти, щоб було кому "битися" з мишами. Однак воно дременуло безпосередньо перед самою поїздкою. Мабуть, зрозуміло, куди його хочуть відвезти, і вирішило, що в цьому житті воно зуміє обійтися і без мобілізації.
