21 листопада Тимчасова слідча комісія Верховної Ради щодо розкрадань в Збройних Силах України в 2004-2017 роках під час чергового засідання оприлюднила частину матеріалів, які стосуються, порушень, допущених міністрами оборони України. Про те, чому ці матеріали не відповідають дійсності, "Апострофу" розповів військовий експерт Іван Апаршин.
Коли я ознайомлювався з оприлюдненими документами, то найперше мене вразило те, що почали розслідування з 2001 року. Чому з 2001, а не з 1992 року, з Константина Морозова? Я розумію, чому саме такий період обрано - є політичне замовлення на деяких міністрів оборони. Загальна картина така, що начебто всі міністри оборони, які в той час чи інший час займали цю посаду, є зрадникам.
Але ж ці міністри оборони представляли Україну в Штаб квартирі в Брюсселі. Для чого це казати на весь світ? Тобто наші колеги в Брюсселі мають подумати, що всі міністри, які там були, вважалися зрадниками і знищували нашу армію.
Друге питання. Жоден з цих міністрів не знав би, як знищити армію, навіть якщо б хотів це зробити. Система правління Збройних сил України така, що одна людина не зможе швидко вплинути на весь стан армії. Система абсолютно очевидна: якщо буде прийнято якесь неправильне рішення, вона його блокує.
Тому я був дуже здивований оприлюдненими показниками і вирішив перевірити всі цифри. Так склалося, що всі ці переліки надлишкового військового майна пройшли через мене. Працюючи в Міністерстві оборони, а пізніше в Кабінеті Міністрів, я всі ці документи готував на розгляд. Коли я побачив цифри слідчої комісії, подумав про те, що вони просто ненормальні. Де вони Їх брали?
Наприклад, є показники "потреба Збройних сил" і цифра у 3200 танків. Звідки взялися ці цифри? У нас ніколи не було такої потреби. Далі почав шукати звідки ж взялась ця цифра. Відповідно до Закону, Генштаб планує застосування Збройних сил, а наслідком планування є визначення потреби. До чого Міністр оборони при визначенні потреби, якщо є Генштаб? Адже саме Генштаб говорить: для того, щоб мені захистити країну від такого ворога, як РФ, потрібна отака кількість танків, боєприпасів тощо. Цей процес продовжується від півроку до року. Коли Генштаб виходить на весь комплекс цих заходів, то президент України затверджує стратегічний замисел. І якщо, не дай Бог, виникне конфлікт, треба все це мати для того, щоб захистити країну. Так от ті папірці взагалі не відповідають дійсності.
Наскільки сильно вони відрізняються? Значно. Згідно з даними комісії, вони завищені. Далі я почав ознайомлюватися з цими документами. Україна, як виявилось, є учасником договору "Про нерозповсюдження звичайних Збройних сил в Європі", що підписаний в 1990 році. Україна його адаптувала до власного законодавства в 2000 році. З того моменту ми є активними учасниками цього договору і постійно надаємо інформацію про виконання вимог цього договору. Закладається він в тому, що для кожної країни є максимальне обмеження на те, скільки вона може мати техніки. Кожного року ми офіційно інформуємо європейські інституції по тому показнику, який ми на сьогоднішній день маємо. Це дуже ретельно перевіряється: є ціла система і нас можуть перевірити в будь-який момент. При чому, заявляється і місце дислокації техніки. Коли я взяв кількісні показники комісії, порівнявши їх з офіційними показниками України, то побачив там розбіжності. Виходить, що ми дезінформуємо інші країни
А може ми по відношенню до 2014 року показали в матеріалах нардепа Івана Вінника розбіжності в тисячу танків, щоб довести всім, що у нас не було чим захищатись? В мене дуже багато варіантів, але я не знаю, для чого вони це зробили.
Наприклад, показники від 2005 року. Відповідно до показників, які внесені до "Білої книги" (офіційний документ), кількість танків складає 3084 штук. У показниках комісії - 3617 штук. Ви кого дурите? Я не розумію, навіщо це робиться, якщо показники і так різняться між офіційними даними. Тоді я став копати ще глибше. Взяв офіційний звіт Міністерства оборони та Міністерства розвитку економіки і торгівлі за 2012 рік, коли міністром розвитку економіки і торгівлі в Україні був Петро Порошенко, почав перевіряти - розбіжність була в сто гелікоптерів. Я так і не міг зрозуміти, звідки взялися ці показники. Перечитав ще багато документів і знайшов ці цифри. Стратегічний оборонний бюлетень 2015 року, який нині не діє, тоді був основним документом у сфері розвитку оборонної системи. Так ось там я знайшов ці цифри - це показники стану Збройних сил на кінець 2004 року. Були дивним чином витягнуті дані з різних документів.
То хай нам покажуть ті документи. Бо виходить член цієї комісії каже, що має такі документи. А далі що? Він хоче показати нам, що продавалась техніка? Так вона продавалась з 1992 року. А у 2000 році була впроваджена єдина система, щоб це якось впорядкувати. І відколи Генштаб визначає цю потребу - це не значить, що ті танки, які є в Збройних сил, входять в цю потребу. Адже армія була набагато більшою, а стала набагато меншою. От, наприклад, у 2005-2007 роках ми прийняли основний танк Т-64 (український танк), а Т-72 ми вивели з бойового складу, оскільки він нам не потрібний. Тоді з надлишковою технікою необхідно було щось робити - знищити абсолютно безкоштовно або реалізувати. Тоді уряд прийняв рішення щодо процедури: хто саме формує цей перелік, кому подає, хто визначає ціну, за якою методикою. До речі, визначається це за методикою Кабінету міністрів. Далі уряд дав повноваження спеціалізованим підприємствам. Так от не зрозуміло, для чого піднімається ця тема?
Далі питання інше. Якщо ви хочете цю тему підняти, то давайте другу її частину. Це ж вони навели документи на внутрішньому ринку України. Я взагалі не розумію, як на внутрішньому ринку країни продається зброя. От у нас танки купують по 30 000 доларів. Але не можуть по другій ціні купити, бо у нас така методика, така ціна. Частина техніки поставляється на експорт, а там ціна у 20 разів вища. А де ж гроші?
В 2008 році ми під керівництвом пана Турчинова перевіряли всі ці договори. Він очолював комісію, а ми все перевіряли. І є наступна норма - щоб наша техніка добре продавалась, необхідно заключити якусь додаткову агентську угоду. Так от я не можу підтвердити цю цифру. І приблизно 100-150 млн доларів щорічно з країни виводиться через подібні фіктивні і не фіктивні угоди. От коли пан Вінник вийде і скаже, що озвучить другу частину роботи - скільки танків продали, за які кошти і скільки грошей дійшло до бюджету - тоді я його привітаю з тим, що його комісія відпрацювала достойно, знайшовши можливість доповісти, що відбувається у сфері озброєння. От тому я маю негативне відношення до роботи цієї комісії, оскільки вона має специфічне політичне замовлення. Для того, щоб це замовлення виглядало нормально, вони підключили туди ще деяких міністрів. Я їх знаю, я з ними працюю і жоден з них не приймав незаконних рішень. Система державного управління так побудована, що прийняти комусь незаконне рішення і пройти всі ці інстанції дуже складно.
В повноваження комісії не входить вручення повісток. Комісія опрацює всі документи. Далі вони будуть розглядатись на Верховній Раді і буде прийнято відповідне рішення. Далі вони сформують матеріали та надішлють Генеральному прокурору і проситимуть, щоб їх дуже ретельно опрацювали. Навіщо це робити? Візьміть акт перевірки рахункової палати Верховної Ради, керівника якого призначили дві сили коаліції. Він провів перевірку на купівлю і будівництво житла для військовослужбовців – половини грошей не має (їх вкрали) і квартир немає. Чого ви не створюєте комісію за доведеними матеріалами, які містять прізвища, договори, конкретні дії? Але ж їм треба шукати там, де нічого немає. Якщо не задовольняє процедура з питань реалізації і багато інших, то чому ж її не скасували, не внесли нові правила, чому нічого не зробили? Яценюк в 2015 році уже підписував відповідне рішення уряду про переведення надлишкового військового майна пану Полтараку. Значить процедура є і вони її визнають. Тоді вже треба говорити як воно є, а не шукати винних, яких там немає.
