Україна стала тестовим майданчиком Росії для дезінформації у світі - експерт Atlantic Council

Щоб запобігти втручанню Росії в українські вибори в 2019 році, західні аналітичні центри створили систему моніторингу втручання у виборчий процес. У робочу групу щодо українських виборів входять Атлантична рада (Atlantic Council), Трансатлантична комісія з чесних виборів, а також українські організації StopFake і Центр Разумкова. Команда буде спостерігати, оцінювати і розкривати підривні заходи ззовні, а також - пропонувати інструменти запобігання подібним ситуаціям. Як буде побудована робота аналітиків на практиці і з якими викликами зіткнеться демократія через дезінформацію і бурхливий розвиток соцмереж, "Апостроф" розпитав у наукового співробітника Atlantic Council МАКСИМА ЕРІСТАВІ.

- Яким буде механізм роботи аналітиків групи щодо запобігання зовнішньому втручанню в українські вибори, на що саме і як ви збираєтеся реагувати?

- Україна є тестовим майданчиком для російських технологій втручання - дезінформації, пропаганди - вже дуже давно. Це було ще до Євромайдану. Із роками ми побачили, як ідентичні технології застосовуються в інших демократіях на Заході і по всьому світу. Ми вирішили, ці вибори ключові не тільки для України як держави. Вони важливі для всього світу, тому що технології втручання, які будуть застосовуватися тут, швидше за все, дійдуть до виборів в інших демократіях.

Ми зібрали достатньо широке коло партнерів як в Україні, так і за кордоном, і створили досить різну за напрямами групу. Ми дивимося не тільки на технології втручання онлайн. У фокусі також кібербезпека, наприклад, атаки на Центрвиборчком, а також всілякі військові загрози або провокації, які можуть бути використані, щоб посіяти хаос всередині країни. Або ж для створення ілюзії, що уряд під час виборчого процесу нічого не контролює.

- Дезінформація, насправді, дуже потужний інструмент. Як ви перевіряєте повідомлення на достовірність, і яким чином можна відповідати на такі атаки?

- Існування якоїсь однієї формули відповіді або алгоритму дій у відповідь на дезінформацію - один із великих міфів. Створення дезінформації - це кожен раз експеримент. Взагалі вся ця індустрія - це великий стартап. Люди експериментують з обох сторін - і ті, хто створює неправдиві повідомлення, і ті, які намагаються зрозуміти, як охопити це поле, адже воно величезне.

Якщо кілька років тому цим займалися лише кілька урядів і організацій, то зараз, на жаль, ці технології копіюються абсолютно різними організаціями. Ми навіть бачимо уряди і режими, що не дружні до Росії, але, тим не менш, використовують ці ж технології у себе вдома. Так що дезінформація - це завжди мікс.

Ми використовуємо технології та системи моніторингу, які ми вже відпрацювали в інших країнах, наприклад, на виборах у Франції, Німеччині, Мексиці, а також наш досвід попередніх виборчих кампаній в Україні. Це технічні інструменти для того, щоб схоплювати частки інформації, перевірка ресурсів, всілякі стартапи, з якими ми працюємо, соціальні мережі (ми безпосередньо працюємо з Facebook i Twitter), також українські партнери.

Максим Еріставі в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

- Давайте візьмемо для прикладу фейк, який давно циркулює в ЗМІ Росії і так званих ДНР і ЛНР - про українські фільтраційні табори. Який алгоритм відстеження джерела? Ви повідомляєте про те, що це фейк?

- Так, але підкреслю: наше завдання - знайти джерела втручання у виборчий процес в Україні ззовні. Розбиратися всередині і моніторити агентів, які займаються дезінформацією тут - це вже не до нас.

Як ми знаходимо джерела дезінформації? У першу чергу, ми стежимо не за самими ЗМІ і не за групами в соцмедіа. Це працювало чотири-п'ять років тому, зараз уже ні. Тоді ти знаходив якийсь меседж, потім шукав першоджерело і виявлялося, що це - велика група, яка займається повторенням і посиленням цього меседжу по системі. Відтоді всі ці операції стали набагато розумнішими. Зафіксувати геолокацію або фізичну присутність таких акаунтів або медіа вже неможливо.

Зараз ми стежимо більше за месседжами. Наприклад, ми чіпляємося за меседж про табори, бачимо, що він "трендиться", тоді ми відходимо від нього і шукаємо першоджерело. Найчастіше за геолокацією вони можуть бути абсолютно різні, але мати практично один і той самий меседж - чи то скопійований заголовок, чи то скопійований наратив однієї й тієї ж історії.

Потім дедуктивним методом Шерлока Холмса ми доходимо до першоджерела і можемо сказати, що цей меседж з'явився в якомусь місці, була створена ось така система поширення, і ось куди він прийшов. Але це є маніпуляцією, дезінформацією або неправдою, бо ми перевіряємо фактаж по методу журналістики і кримінальної аналітики. Тобто, чи правдиве це фото, чи не фотошоп це і так далі.

- Наскільки в принципі ефективно повідомлення про те, що той чи інший меседж був дезінформацією? Вона дуже легко і швидко поширюється, а у людської свідомості є цікава особливість: умовно кажучи, перше слово дорожче другого - люди частіше вірять тому, що почують першим, і переконати їх навіть у явній брехні буває дуже важко.

- Я досі вірю, що будь-яка аудиторія не буде сприйнятлива до фейкової інформації, якщо у них є якесь базисне розуміння про те, що таке інформація і як її перевірити. Завжди є люди із закладеним наперед розумінням, яку саме інформацію вони хочуть бачити. Природно, їм ти нічого не доведеш - вони повірять тому, чому захочуть. Більшість людей все ж сумніваються і хочуть дізнатися правду. Проблема зараз у тому, що ми не знаємо, як перевірити інформацію в онлайні, ту, яку бачимо по телевізору. Для цього потрібні базові знання. Це робота таких проектів, як наш, і таких лабораторій із криміналістичного аналізу дезінформації, які є у Атлантичної ради.

Зрештою, знову ж таки, це стартап-культура, ми маємо справу з цим лише кілька років. Та й журналісти - теж люди. Вони можуть розшарити (англ. share - ділитися, - "Апостроф") якусь неправдиву інформацію, тому що відрізнити її зараз набагато складніше, ніж було раніше. Ти не можеш довіряти фото, ти не можеш довіряти звуку і навіть відео. Але поки ця інформація є цифровою, це допомагає нам підчепити знаки про її недостовірність.

Максим Еріставі в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

- Які напрацювання щодо протистояння дезінформації вже є з досвіду попередніх західних виборчих кампаній?

- Можна навіть не йти так далеко, а згадати керченську кризу - вона стала одним із наших стартових кейсів у рамках проекту. Ми всі пам'ятаємо, наскільки важливі перші 24 години - це перший новинний цикл. Ми бачили, що спеціально російська сторона посіяла дуже багато плутанини в плані того, хто винен і хто стріляв першим. Найголовніше завдання дезінформації - не переконав тебе, а посіяти недовіру.

Ми розбиралися в матеріалах, які почали приходити найпершими - відео з кораблів, фото, супутникові знімки і так далі, щоб зафіксувати можливе місце розташування цих кораблів. У нас вийшла історія, по суті, як будь-яке детективне оповідання. Ми почали з факту, з того, що сталося, і почали шар за шаром аналізувати: чи дійсно всі маленькі деталі - правда? Ми дійшли тієї версії, яка на наступний день була розкрита усіма: це була провокація російської сторони, решту історії ми знаємо.

Ми хотіли б, щоб і журналісти були обережні в перші 24 години, і споживачі інформації знали: не все, що ми чуємо в термінових новинах, може бути правдивим. Потрібно почекати, перевірити і, як завжди, з часом правда спливає.

- Є припущення, в який бік буде спрямована дезінформація під час кампанії з втручання?

- Це не буде пряма дезінформація. Найнебезпечнішою буде та інформація, яка спливає з невиражених джерел. Я маю на увазі соціальні медіа, дивні веб-сайти з дивними назвами, контекстна реклама, на яку ти переходиш і отримуєш інформацію, що сіє сумніви. Тобто ми дивимося на ці напрямки. Знову ж таки, ми не хочемо аналізувати те, що відбувається всередині України. Ми хочемо знайти джерела ззовні, показати, що вони прийшли в Україну, осіли, були поширені і дали якийсь вплив. Ми моніторимо певні сайти, меседжі, які "трендяться" і які підбирає хтось інший, дивимося на те, що відбувається всередині соціальних мереж. Багато українців, наприклад, продовжують користуватися забороненими соцмережами, особливо в регіонах, де, найімовірніше, ситуація буде нестабільною.

- Які загрози ви передбачаєте у військовому плані?

- Хороший приклад - це останні супутникові знімки, які зафіксували скупчення військової техніки на кордоні з Україною з боку РФ. Це відбувається не вперше за останні чотири роки, але такі речі важливі, тому що ми дійсно можемо проінформувати громадськість про реальні речі, які відбуваються фізично.

Ще один важливий момент - можливі напади на інфраструктуру. Дуже важлива кібербезпека, адже вже були атаки на ЦВК, енергетичну систему. Якщо згасне світло, то багато речей підуть не так, з'явиться паніка і так далі.

- Ви більше працюєте на західну аудиторію, інформуючи їх про втручання, також цю інформацію отримує і українська аудиторія?

- Ми хочемо, щоб демократії в інших частинах світу знали, із чим вони можуть мати справу в разі виборів. Це стосується багатьох європейських держав, США, де триває розслідування про російське втручання у вибори в 2016 році, це Мексика і Бразилія на недавніх виборах. Зовнішнє втручання існує, і ми хочемо знати, куди розвивається ця індустрія. Це нова галузь, де люди можуть експериментувати.

Нам важливо, щоб це був продукт й ініціатива, яку підтримують і українські партнери. Адже українці в першу чергу зацікавлені в тому, щоб знати, які технології втручання існують, і як вони можуть бути використані. Крім того, без українських партнерів ми не зможемо підняти цей вантаж. Але що робити з цією інформацією і як ви її використовуєте - це вже не наша справа.

- Ви будете співпрацювати з якимись великими телеканалами, щоб збільшити аудиторію, яка дізнається про погрози і втручання? Адже мало не три чверті українців отримують інформацію з телевізора.

- Ми відкриті до всіх і хочемо партнерства з якомога більшою кількістю медіаорганізацій в Україні. Ті люди, які страждають від дезінформації найчастіше не завжди мають регулярний доступ до інтернету.

Максим Еріставі в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

- Водночас, як показує досвід з Cambridge Analyticа, можна прорахувати, як проголосує людина на виборах за декількома десятками лайків у соціальній мережі, або ж досить легко схилити виборця в потрібну сторону. Чи не вбиває це ідею представницької демократії як такої?

- Це дійсно дивно і, може, навіть страшно, коли ти просто щось гуглиш або спілкуєшся в пошті, а потім відповідна реклама з'являється у тебе в соціальних мережах. Або, коли ти говориш щось поруч із телефоном, а потім бачиш рекламу про це. Ці ж технології використовуються абсолютно легально. Cambridge Analyticа показала лише верхівку айсберга. Це не конспірологія, ці технології відкрито використовуються під час виборчих кампаній у демократичних країнах. Вони є цілком легальними...

- І ми погоджуємося на них, ставлячи галочки в угоді користувача...

- Звичайно, не прочитавши всі 150 сторінок договору. Дійсно, з приводу чистоти наших рішень виникає багато запитань. Але, з іншого боку, ніхто не може сказати, чи є це настільки вирішальним фактором у прийнятті рішення про те, як ти голосуєш.

У 50-60-х роках рекламодавці почали думати, що можна змусити людей купувати їх продукт за допомогою 25-го кадру або певного кольору. Як показала практика наступних 30-40 років, це не так. Колір може вплинути, але він не є головним елементом, який веде тебе до вибору. Крім того, давайте не забувати, що купити якийсь сік або одяг набагато легше, ніж зробити якийсь політичний вибір.

Вплив соцмедіа є, і з їх розвитком він буде зростати. Але поки існує свобода вибору, і це все одно відбувається, як процес усвідомлення і думки в голові, особисто я не вірю, що це може бути єдиним фактором, який приведе тебе до цього рішення.

- Тобто дезінформація поки не може вбити представницьку демократію?

- Це велика небезпека, бо демократія - це щоденна боротьба за демократію. Демократія - це завжди процес, а не фінальна точка прибуття. І цей процес залежить від дебатів і довіри всередині суспільства. Що робить дезінформація? Вбиває дебати і руйнує довіру між нами. Це те, з чим ми маємо справу в Україні, в США, в Німеччині, де завгодно. І це найбільша небезпека для демократії. Якщо ми не почнемо сприймати всерйоз важливість боротьби з дезінформацією, то рано чи пізно опинимося в ситуації, коли у демократії вже не буде крові, щоб функціонувати. У нас не буде дебатів і довіри один до одного.