Чому почався наступ на відкрите суспільство, у чому небезпека приходу до влади популістичних сил, а також про те, як поширення антиліберальної демократії у світі може повністю зруйнувати будь-який плюралізм, в інтерв’ю "Апострофу" розповів експерт МЦПД ІГОР ПЕТРЕНКО.

- Чому ви вирішили взятися за проект щодо захисту цінностей ліберальної демократії і цінностей відкритого суспільства у розпал кампанії проти них?

- Насправді проект був дуже нагальний, бо в 2017-2018 роках почався наступ на відкрите суспільство, і людей, які його обстоюють, зокрема, через наближення виборів. Всі побачили успішний приклад тієї ж самої Угорщини і Орбана. Його політична компанія була побудована в основному на нападках на Джорджа Сороса. Дехто з українських кандидатів теж почав промацувати ґрунт і розповідати про те, що і Сорос, і відповідні організації проводять політику, яка не йде на користь Україні. Було декілька потужних ефірів на провідних каналах, тому ми вирішили що варто включитися в цей процес і просто пояснити, що таке відкрите суспільство, чим саме займається Сорос, міжнародний фонд "Відродження". Ми хотіли донести, що в них немає якоїсь політичної мети приводити до влади конкретних людей. Це виключно питання відкритості, транспарентності, забезпечення плюралізму і питання реалізації демократії в її ліберальному вигляді.

Ми побачили, що наразі, особливо в Східній Європі, досить активно вибудовується антиліберальна демократія. Своїм ключовим моментом вона ставить якраз критику відкритого суспільства, ліберальної демократії, зберігаючи при цьому певні демократичні інститути. Хоча насправді до істинної демократії це далеко, тому що плюралізму як такого там немає.

- Чому людям подобається така модель?

- Бо популісти досить активно використовують, зокрема, і новітні технології, і медіапростір, вони навчилися жити в епоху постправди. Це стало таким їхнім важливим інструментом. Соціальні мережі, інтернет, відкриті майданчики дають можливість апелювати до емоцій. Популісти включають певну емоцію і пов’язують її з якоюсь певною подією. Наприклад, мовляв, ви бідні, і у вас нічого не виходить, бо існує всесвітня змова лібералів, і вони на вас наживаються.

Багато хто це дійсно сприймає. Будь-який популіст - це дуже така яскрава особистість, його якраз більше люблять через його поведінку, ніж через його ідеї, вислови, дії. А от традиційним політичним силам складно проводити комунікацію з громадянами на такому ж рівні. Ми бачимо, що антиліберальні популістські рухи набирають обертів. Це не лише Угорщина, а й Польща, Італія, Франція, Сербія тощо. І в Україні ми теж це все бачимо.

Фото: УНІАН

- Існує механізм, за яким діють ці сили, чого вони прагнуть?

- В першу чергу, це намагання зруйнувати систему, а фактично, можна сказати, узурпація влади. Тобто антиліберальна демократія - це насправді новий вид тоталітаризму, який, зрозуміло, бачитиме своїм ворогом саме цінності відкритого суспільства. Він намагається зруйнувати систему стримувань і противаг, підпорядкувавши собі відповідні верховні суди. І ще одне, найнебезпечніше, - повністю зруйнувати будь-який плюралізм. Це стосується не лише політичних сил, а думок загалом. Вони поділяють суспільство на хороших і поганих. Тобто ти громадянин лише тоді, коли підтримуєш правлячу партію, а якщо не підтримуєш – значить, ти зрадник, якась ненормальна людина… Подібні речі відбуваються зараз в Україні. У нас постійно чомусь звертають увагу на те, що у нас є ліві популісти, які говорять про соціально-економічну ситуацію…

- Їх багато, але на політичному полі є не тільки вони.

- Так, у нас є і новий тренд. Є ті, хто звертається до правого популізму. Фактично мова йде про звернення до етнічності, винятковості певної групи, ксенофобії, коли суспільство поділяють за певними ознаками. Ліві популісти звертають на себе увагу заявами про тарифи, праві теж можуть про це говорити, але в основному вибудовують свою лінію саме на етнічному компоненті. Наприклад, Петро Порошенко використовує такий лінійний підхід, та й не лише він. Ми побачили, що це дійсно велика проблема, й про це треба говорити.

- Про які підсумки проекту ви можете говорити вже зараз?

- Сьогодні, як бачимо, хвиля критики Сороса й ліберальної демократії пішла на спад. У політичних лозунгах і заявах передвиборчого періоду суттєво знизився рівень нападок на саме відкрите суспільство. Припинилися намагання вибудовувати свою кампанію на тому, що у нас є якісь "гратожертні" організації або у нас всі намагаються жити за правилами західного світу і заробляти на цьому.

Справа в тому, що після розпаду СРСР звільнені країни взялися будувати в себе ліберальні економіки. Всі хотіли заробляти як у провідних європейських країнах. Але виявилося, що це не завжди можливо. Так, рівень достатку зростає, але він не може дотягнути до рівня так званих "старих демократій".

- Але це актуально не лише для України, розрив у доходах із Німеччиною відчувають і в державах-членах ЄС Східної Європи, хіба ні?

- Безумовно, про це говорять в тій же Польщі чи Угорщині. Ще один важливий момент: люди, які найбільше обстоювали питання побудови демократії, часто хотіли не побудувати її в своїй країні, а поїхати туди, де вона вже побудована. Досить серйозна міграція відбулась і в східно-європейських країнах. Ті, хто залишився, більше схильні до того, щоб у критичний період дослухатися до швидких рецептів вирішення проблем.

Всі ці проблеми, безумовно, актуальні для України. Тож ми взяли на себе завдання проводити промоцію, спілкуватися з журналістами, лідерами думок, пояснюючи, які інформаційні виклики можуть бути. Ми прагнемо, щоб пересічні громадяни зрозуміли всю небезпеку побудови антиліберальної демократії.

- Антиліберальні тенденції зміцнюються, тому що на них є попит, чи тому що активно нав’язують пропозицію?

- Запит дійсно може бути, і він є, особливо в тих країнах, які мають колоніальний синдром або відчувають себе нижчими за рангом у складі великого об’єднання. Угорщина й Польща намагаються знайти своє місце і показати, що вони – потужні нації, які мають багату історію. Вони доводять, що з ними потрібно рахуватися, хоча, можливо, економічно вони слабші, ніж інші країни.

Це притаманно і Україні. Чимало політичних сил себе асоціюють з демократичним табором, але складна соціально-економічна ситуація впливає на людей. Їм треба просте визначення того, хто в усьому цьому винен. Українці довго відчували тягар ідеології СРСР. З отриманням незалежності з’явився плюралізм, але відчуття реальної демократії і впливу на політичні процеси не прийшло. Суспільство було віддалене від процесу прийняття рішень, тож в нього не було розуміння, що демократія дає певний інструментарій для контролю за політиками. Люди не звикли контролювати їх, вимагати однакових для всіх правил гри, які даватимуть можливість нормально працювати, створювати бізнес і отримувати гідну заробітну плату.

Фото: УНІАН

Багато громадських організацій займаються контролем влади, але потрібен досить тривалий строк, щоб здобути критичну масу громадян, які усвідомлюють: так, демократія не найкраще, що може бути, але це те, що реально працює, і може давати результати для покращення життя.

- Громадянське суспільство в Україні - це конкурент, партнер чи ворог влади?

- Думаю, що зараз цей статус нейтрально невизначений, адже ми бачимо, що в кризовій ситуації на громадянське суспільство звертають увагу. У принципі, зараз уже більше дослухаються до думки громадських організацій, інколи навіть залучаючи до процесу прийняття рішення.

Проте сказати, що громадянське суспільство стало повноцінним партнером влади і має всі необхідні механізми впливу і контролю за нею, не можна. Все ж таки найбільший контроль мають олігархи, а громадянське суспільство використовують як спосіб оптимізації вже ухваленого нагорі рішення. Та все одно з огляду на те, які події відбуваються в Україні, громадянське суспільство стає все потужнішим.

Коли критична маса людей у суспільстві сприйматиме політиків як найманих працівників із певним набором завдань, тоді ми зможемо говорити про те, що громадянське суспільство стане партнером влади і зможе її контролювати. В такому разі воно матиме всі можливості для того, щоб бути почутими.