З огляду на наближення активного передвиборчого періоду в Україні наростають інформаційні атаки на цінності відкритого суспільства, демократії та ринкової економіки. Окремі політичні сили, керуючись бажанням отримати електоральні дивіденди, використовують популістські гасла та вдаються до атак на умовного "зовнішнього ворога", "зовнішніх агентів впливу", наслідуючи таким чином стратегії, що вже спрацювали в окремих сусідніх країнах. У центр інформаційних атак потрапляють як цінності відкритого суспільства та громадянське суспільство у цілому, так і інституції та особистості, які їх найактивніше підтримують. Про проблеми суспільства та політичних антиліберальних рухів "Апострофу" розповів експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Ігор Петренко.
Занепад ліберальної демократії у Східній Європі
Сьогодні західні ліберальні демократії зіштовхуються з труднощами двох ґатунків. По-перше, посилення ролі авторитарних сил в Росії, Китаї, Ірані, Туреччині, які припиняють рух до демократії і протиставляють себе ліберальному Заходу, сповідуючи концепцію автономної модернізації (фактично мова йде про глобальну конкуренцію між авторитаризмом і демократією). По-друге, антиліберальний рух всередині європейських країн та США (президентство Трампа, Brexit, посилення правопопулістських та правоекстремістських рухів), який послаблює солідарність західних країн перед викликами і загрозами з боку авторитарних держав.
Найбільшою загрозою ліберальної демократії та цінностей відкритого суспільства виступає популізм, який став серцем антиліберального руху. Сьогодні популістські партії присутні в парламентах восьми країн Європейського Союзу, причому у трьох - Угорщині, Польщі та Італії - ці партії перебувають при владі. І така тенденція є висхідною.
Ситуація в Східній Європі викликає глибоке занепокоєння. Першопрохідцями у боротьбі з ліберальною демократією в цьому регіоні стали Угорщина і Польща, які побачили переконливу електоральну перспективу в консервативному популізмі, демонізації лібералів та їх глобальних цінностей, нападках на меншини, пошуку історичної справедливості, боротьбі із зовнішнім керуванням з боку вселенської змови і супроводжуючи все це розмиванням демократичної системи стримувань і противаг. На подібний шлях із великою вірогідністю може стати Чехія і Румунія. Політики у цих країнах, як правило, не виступають проти демократичного політичного режиму, і не агітують відкрито за авторитарне правління, вони будують свою політику на основі жорсткої критики ліберальних методів і принципів організації суспільства. Головною їх зброєю стає популізм як політична ідеологія, яка виступає начебто за захист інтересів простих людей на противагу інтересам різноманітних еліт, в нашому випадку мова йде про т.з. "західних капіталістів". Фактично відбувається формування антиліберальної демократії як альтернативи лібералізму, яка може стати довгостроковим політичним трендом у Східній Європі.
Попри відмінність у певних підходах, можна констатувати виникнення антиліберального консенсусу, інструментами якого виступає націоналізм і ксенофобія. Велике занепокоєння викликає підтримка цього руху молоддю, для якої тоталітаризм є настільки далеким та незнайомим, що вони ладні відмовлятись від ліберально-демократичних цінностей в угоду авторитарному правлінню, яке начебто переживає саме за них, а не за елітарні світові групи, які грають всіма лібералами як маріонетками, наживаючись на простих людях. Осердям цього консенсусу виступають права більшості. Вони прагнуть посилити культурну і політичну поляризацію, сформувати образ ворога на основі теорії змови купки багатих людей, які прагнуть нажитись за рахунок більшості громадян в різних країнах світу. На такому підході і ґрунтуються твердження представників угорської партії "Фідес", що Брюссель за допомогою народженого в Угорщині мільярдера Джорджа Сороса таємно планує затопити країну мігрантами.
І "Фідес", і польська "Право і Справедливість" репрезентують себе як справжній голос народу, який бореться проти внутрішніх і зовнішніх ворогів. Більше того, вони активно вводять поняття правильного громадянина - справжнього (істинного) поляка чи угорця. Всіх інших вони подають як неправдивих людей, які перешкоджають волі народу. Для них всі інакодумці - це посіпаки "змовників", які прагнуть продовжувати експлуатацію їхньої держави.
Об’єднавчим моментом для східноєвропейських популістів виступає і відношення до Європейського Союзу, який, з одного боку, вони використовують як один із образів зла, а, з іншого боку, не гребують використовувати його фінансові ресурси. Роздратування Брюсселем східноєвропейцями можна пояснити їх прагненням до самоствердження і намаганням подолати певний комплекс меншовартості. Країни Східної Європи прагнуть стати повноправними членами європейського клубу, а не лише об’єктами настанов з боку розвиненого Заходу. Якщо з початку євроінтеграційних процесів вони розглядали Брюссель як доброзичливого друга, то сьогодні директиви комісарів ЄС вони здебільшого сприймають як втручання у внутрішній суверенітет. Загалом зовнішня влада є історичною травмою для більшості східноєвропейських держав.
Тригером зростання популізму в Східній Європі стала міграційна криза 2015-2016 років. Громадяни цих країн побоюються мігрантів та біженців. Причиною такого ставлення до мігрантів є те, що регіон Східної Європи в основному складається з маленьких старіючих, етнічно гомогенних суспільств. Культурне та етнічне розмаїття, яке є нормою для західноєвропейських країн, у Східній Європі сприймається як екзистенціальна загроза. Багато в чому на цій основі і відбувається формування антиліберального руху у цьому регіоні.
Також важливим чинником антиліберальної революції в Східній Європі стала геополітична нестабільність в регіоні. Допоки головну роль у консолідації ліберальних східноєвропейських демократій відігравали ЄС і США, ці країни почували себе у повній безпеці. Але перегляд союзних зобов’язань з боку США, кризи заборгованості, біженців та Brexit в ЄС, а також ревізіоністська політика Російської Федерації змусили ці країни по-новому оцінити геополітичні виклики та загрози. Причому російський чинник (поєднання авторитаризму із антиліберальною ідеологією) для одних, наприклад, для Угорщини, став прикладом для наслідування, а для інших, наприклад Польщі, став додатковим стимулом голосувати за антиліберальні сили, які наче б то єдині зможуть реально захистити країну, адже ліберальна "стара" Європа не змогла дати адекватної відсічі порушенню світового порядку з боку Путіна.
Читайте: На французьку пенсію: чому постпред ЄС вирішив виїхати з України до виборів
Таким чином, антиліберальний популізм зростає по всьому європейському континенту, але особливої гостроти набуває саме в Східній Європі. Східноєвропейський популізм має глибоке історичне коріння й, скоріше за все, буде довгостроковим чинником розвитку ситуації в цьому регіоні. Фактично антиліберальна демократія - новий різновид авторитаризму, головна небезпека якого полякає в тому, що він народився в самій демократії, а головним його постулатом є те, що владу більшості нічим обмежувати не потрібно, бо вона йде від народу і реалізується для нього, а всі ліберальні обмеження є спробою зовнішнього впливу й контролю. Руйнування ліберальної системи стримувань і противаг - поки що основний результат антиліберальної демократії у Східній Європі.
Важливо підкреслити, що основною реальною метою абсолютної більшості популістських рухів є перманентне утримання влади з метою максимізації своїх політичних і економічних преференцій і конвертації придбаних владних позицій у ресурсні можливості, що вимагає нівелювання існуючої системи демократичного контролю. На основі розгляду двох кейсів Угорщини та Польщі, в яких популістським партіям "Фідес" і "ПіС" вдалося здобути впевнену перемогу на виборах, можна простежити етапи деконструкції демократичних політичних інститутів популістами, що прийшли до влади.
По-перше, обмеження свободи ЗМІ з метою отримання контролю над суспільним порядком денним. В Угорщині це знайшло своє відображення в створенні Національного комунікаційного управління (НКУ), яке контролює державні ЗМІ, і в примусовій деполітизації (погрозами санкцій і податками на рекламу) приватних ЗМІ; у Польщі - за допомогою націоналізації громадських телерадіокомпаній та зміни їх редакційної політики в результаті внесення поправок в законодавство.
По-друге, переформатування системи поділу влади для усунення існуючих інституційних обмежень в політичному полі. В обох державах це виразилося перш за все через зміну процедури формування Конституційного суду з метою підпорядкування судової влади виконавчій.
По-третє, внесення змін до виборчого законодавства, які забезпечують гарантований успіх у наступних електоральних циклах. Примітно, що подібні антидемократичні заходи проводяться популістами в Польщі під гаслом "воля народу важливіша за конституцію чи закони", при тому, що поняття "народ" набуває вельми обмежувальне визначення: це вже не єдина нація, а тільки електорат і прихильники правлячої партії. Зрештою, результатом політики здобувших владу популістів стає формування неліберальної демократії.
Однак слід зазначити, що ті ж чинники, які дають крайньо-правим популістам можливість домагатися серйозних електоральних успіхів сьогодні, можуть незабаром обернутися проти них, оскільки "третій шлях" і "прості рішення" складних проблем, що стоять перед країнами Європи, які вони пропонують, цілком ілюзорні. Вони не здатні практично задовольнити електоральний "попит", проте майже неминуче їх діяльність здатна породити нові проблеми і конфлікти. Правий популізм, безсумнівно, небезпечний для демократії, особливо на сході Європи, так як він апелює до неконтрольованої мобілізації мас не в ім’я творення, а в ім’я руйнування. Використовуючи утопії і масові ілюзії, популізм акцентує на існуючій відмінності між умоглядним демократичним ідеалом і реально існуючою недосконалою демократією.
Популізм може знищити демократію, оскільки він прагне до централізації влади, послаблення системи стримувань і противаг, посилення виконавчої влади, нехтування політичною опозицією, трансформації виборів у плебісцит.
Загроза антиліберальних популістських рухів в Україні
Протягом 2018 року спостерігається ріст інформаційних дискредитаційних атак на громадських активістів та організацій в Україні. Можна спрогнозувати зростання інтенсивності використання "брудних" інформаційних технологій проти "іноземних агентів" впливу з наближенням дати проведення виборів. Викликає особливу стурбованість і той факт, що до цієї атаки долучилися низка політичних "важковаговиків", лідерів громадської думки, а робота з реалізації цієї інформаційної атаки ведеться за достатньо добре розробленим системним медіа-планом.
Як наслідок, існує ризик дискредитації цінностей відкритого суспільства в усвідомленні широкого кола українських громадян, що виступають основними споживачами "брудних" інформаційних технологій та атак, а також негативного удару по іміджу організацій, що підтримують та проштовхують цінності демократії, толерантності тощо. Це, у свою чергу, може призвести до підтримки зростання антидемократичних авторитарних тенденцій загалом.
У нашій країні популізм є дуже поширеним явищем. Ідеологічно український популізм є дуже неперебірливим - відповідні українські політики можуть поєднувати як ліву, так і праву популістську риторику, маніпулюючи одночасно економічними проблемами та ультраправими закликами. Ґрунтом для українського популізму є: бідність, низькі зарплати та пенсії, повальна корупція, війна, несправедливість соціальних статусів, кумівство, засилля олігархів у владі, симпатія українців до авторитарного правління та комуністичного ладу, недовіра до виборчої демократії та формальних державних інститутів, відсутність незалежних ЗМІ. Політична нестабільність, невизначеність й непевність майбутнього, зовнішня загроза породжують непереборний страх у українців, який змушує поділяти оточуючий світ на своїх та чужих, прагнути чорно-білої визначеності і щиро ненавидіти напівтони, а також об’єднуватись у гомогенні, закриті й безальтернативні, агресивні групи.
Цікаво, що усвідомленого запиту на популізм у нашій країні немає. Українці здебільшого щиро засуджують популістів, особливо люблять вішати таке клеймо на тих, хто їм не подобається. Проблема українців полягає в тому, що вони мислять короткостроковими та локальними цілями. Вибори для них - це ринок, де торгуючись можна отримати від політиків певне відчутне благо. Така логіка призводить до ситуації, коли українці голосують за того, хто більше обіцяє. Фактично мова йде про самовідтворювану бідність. Уявлення людей про політику обмежене коротким часовим горизонтом та не пов’язане з особистою ціною урядових рішень. Крім того, українці демонструють запит на тих політиків, які помстяться і покарають сьогоднішню владу, "зовнішнього ворога" й загалом усіх інших, зайвих в їх світобудові. Це ірраціональна складова української політики, яку успішно намацують й експлуатують популісти.
Сприяє процвітанню популізму в нашій країні й відсутність класичних ідеологічних партій. Як правило, політичні партії в Україні - це особистісні (лідерські) медійно-політичні проекти без стабільних ідеологій. Українські популісти насаджують логіку помсти і роз’єднання ("реваншу"), виключення певних категорій громадян ("зрадників") із політичної комунікації. Політичний популізм в Україні декомпонує ще слабкі демократичні засади нашої держави, нівелює політику як сферу комунікації й узгодження інтересів різноманітних груп, перетворює українців на невільників популіста-автократа, а також поглиблює корупцію.
Сьогодні в Україні посилюється антиліберальна тенденція, представники якої прагнуть знівелювати раціональність, процедурність та формальні правила. Українці дедалі частіше орієнтуються на колективізм та ірраціональність. Як влада, так і опозиція, прагнуть шукати свою популістську нішу. Певна частина опозиції (патерналістських політичних сил) вибудовує образ ворога у вигляді західної ліберальної демократії та громадських організацій, які займаються просуванням її цінностей у нашій державі. Вони здійснюють спробу "орбанізації" української політики, просуваючи тезу про те, що Захід багато вимагає, але мало чого дає, і ціною його підтримки є високі тарифи та урізання великої кількості соціальних гарантій для населення. Провладні партії намагаються грати на полі правого популізму, культивуючи та загострюючи страх українців перед зовнішньою загрозою з боку Росії та підміняючи громадянську свідомість етнічною, етномовною та конфесійною приналежністю. Таким чином, головна шкода українського популізму полягає в неповазі до ліберально-демократичного духу держави і підриві "громадянської свідомості".
Як боротись з популізмом в Україні? Необхідно: мобілізовувати громадянське суспільство на підтримку демократичних цінностей та інститутів шляхом створення масових онлайн-платформ для дебатів з відповідною модерацією та правилами ведення дискусії; відновлювати довіру до виборної демократії, шляхом удосконалення виборчого законодавства у частині виборчої системи та підвищення відповідальності за підкуп; посилювати раціоналізацію та інституціоналізацію політичного процесу; підвищення якості роботи ЗМІ, зокрема проведення більш відповідальної інформаційної політики; громадянська освіта молоді, задля прищеплення цінностей відкритого суспільства, формування критичного мислення та породження запиту на ідеологічні партії з інституційними запобіжниками, які б тримали її представників у ціннісних рамках їх ідеологічного вектору; залучення громадян до процесу прийняття політичних рішень; паралельно розбудовувати інклюзивні політичні інститути та економіку; проводити фактчекінг висловлювань популістів, спираючись на факти та реальність; повернутись до національного діалогу та конституціоналізму; провести політичну ізоляцію популістів за допомогою формування великих центристських коаліцій у парламенті; залучати "нові обличчя" в центристські партії.
