Я готовий вести переговори про мир - генерал Юрій Думанський

5 червня в Мінську почалося засідання Тристоронньої контактної групи з питань врегулювання конфлікту на Донбасі. Головною темою зустрічі буде звільнення полонених, а також питання безпеки. Як відомо, президент Володимир Зеленський обіцяв припинити війну на сході України і також організувати обмін полоненими. Однак мало хто знає про те, що конфлікт міг бути врегульовано ще після так званих перших Мінських угод, укладених 5 вересня 2014 року, причому без всяких політичних умов для нашої країни. Цим процесом займався тодішній заступник начальника Генштабу ЗСУ генерал-лейтенант Юрій Думанський. Чому провалився Мінськ-1, ЮРІЙ ДУМАНСЬКИЙ розповів в інтерв'ю "Апострофу".

- Як ви почали роботу над виконанням Мінська-1?

- У 2014 році я розгортав спільну групу Російської Федерації, України, і ОБСЄ в Дебальцево. Я вам хочу сказати, що ми мали повну можливість до кінця 2014 року взяти під контроль, а ми і взяли під контроль, всі незаконні збройні формування. Ми завели на територію ДНР та ЛНР 48 наших робочих спільних груп. Ми почали виводити техніку та озброєння згідно графіку у визначений район та передавати її під контроль ОБСЄ. Ми почали здійснювати обмін полоненими. Пам’ятаєте, був такий період з вересня по грудень 2014 року? Цим займався я. Ми взяли під контроль дві ділянки державного кордону в Луганській області. У нас був підписаний п’ятисторонній документ, де по часам було розписано все, що і як ми мали робити. Я зустрічався з лідерами бойових груп, з кожним по п’ять, по шість, по сім разів, я переконував, що треба скласти зброю і вони це робили. Ви ж подивіться, з вересня по грудень 2014 року у нас майже не було активних бойових дій.

- Як не було? А 32-й блокпост чи Донецький аеропорт?

- Так, там періодично то виникало, то припинялось. Я, до речі був там, в Донецькому аеропорту, зустрічався з Гіві та Моторолою (вже ліквідовані ватажки бойовиків Михайло Толстих та Арсеній Павлов, - "Апостроф"). Треба було зупинити бойню, але якщо, наприклад, у нас були регулярні частини – дав їм команду, вони й зупинилися, то з Захарченком (Олександр Захарченко - голова ДНР, ліквідований у минулому році, - "Апостроф") та Ігорем Плотницьким (відсунутий від виконання "обов'язків" экс-ватажок ЛНР, - "Апостроф") все було інакше. Вони кажуть: ми готові, але нас не чують лідери наших бойових груп. Потрібно було їхати, потрібно було переконувати.

- Які були у них умови? Чи складно з ними було вести переговори?

- Перша умова. Буде амністія чи не буде. Я відповідав – буде розслідування. Якщо дії певної людини попадають під відповідну кримінальну статтю, будуть дивитись, чим вона займалася. Друге: питали – чи буде децентралізація влади.

- Вирішення цього питання не входило до ваших повноважень.

- Я ж не просто так від себе поїхав. У мене були повноваження врегульовувати ці питання. І нарешті – чи дадуть нам можливість, коли буде децентралізація, формувати місцевий бюджет і витрачати його на регіональний розвиток. Тоді три питання було. Я доповідав про них. Радник президента до мене приїжджав в Дебальцево - Руслан Демченко. Він теж мене розпитував – які вони ставлять умови. Я йому кажу: поки що три. Якщо доручите мені і політичні питання вивчати, я готовий. У них була до мене довіра, тому що мої слова не розбігалися з діями, але вийшло так, що в кінці листопада мене змусили розірвати переговорний процес, відкликати свій підпис та відкликали із зони бойових дій. Прибувши вже в Київ, 6 грудня, я звільнився з лав Збройних сил.

- А у української влади була якась реакція на ці три пункти?

- Після цього відбулося, до речі, Дебальцево (бої під Дебальцевим взимку 2015 року, - "Апостроф"). Це сталося тому, що розірвали Мінськ-1. Розірвали Мінськ-1, почались активні бойові дії, потім нас змусили підписати Мінськ-2. А там уже з’явились політичні питання – вибори та все інше.

- Тобто я правильно розумію, що під час виконання Мінську-1, в принципі, ситуація йшла до якогось мирного врегулювання?

- Так. Ви цілком правильно розумієте. Тоді ми мали можливість зробити те, чого не можемо виконати зараз. Ми мали можливість роззброїти незаконні формування, ми мали можливість взяти державний кордон під контроль, рухатись мирним шляхом, провести місцеві вибори, провести загальноукраїнські вибори і повернутись до нормального життя.

- Чому вас змусили відкликати підпис?

- Мені особисто зателефонував начальник Генерального штабу, генерал-полковник Віктор Муженко та повідомив, що він отримав наказ, аби я відкликав свій підпис та розірвав переговорний процес.

- Без пояснень причин?

- Без пояснень. Сказав, що я заліз в геополітику.

- Президент Володимир Зеленський обіцяв припинити війну. Ви виходили на нього з якимись пропозиціями?

- Вони знають моє прізвище. Волонтери багато про мене говорили, тому що я все-таки більше тисячі полонених звільнив. Є багато волонтерів, які вам скажуть, що Юрій Думанський допомагав їм виводити із Донецької та Луганської області полонених. Тобто є відповідний досвід. Знаєте, сісти за стіл в Мінську – це одне, а працювати в полях – це зовсім інше. У нас немає кінцевика, тобто людини, яка втілює плани в життя. Я вам наведу простий приклад. Коли я прибув в Дебальцево, 6 чи 8 вересня 2014 року, то я там почав розгортати спільний командний пункт. Прибули 75 офіцерів РФ на чолі з генерал-лейтенантом Лєнцовим та група ОБСЄ. Зібрались жителі Дебальцево. Вони мене просто розривали. Ненависть, величезна ненависть! Мовляв, ви принесли сюди війну, ви все тут розбомбили та інше, інше, інше. Я звернувся до населення, кажу: вибачте, але я займаюсь не військовою операцією. Моя задача - врегулювати цей конфлікт. Давайте розпочнемо з того, що ви мені повірите, я поверну вас до нормального, мирного життя, припиняться обстріли міста. Я подам вам воду, електроенергію, газ, відремонтуємо розбиті будівлі, ми розмінуємо території, відновимо медичне та фінансове забезпечення. Вони мені кажуть, генерал, що ти верзеш? Як ти це маєш зробити? Я кажу: лише повірте мені. Через десять днів я готовий звітувати за свій результат.

- Що ви зробили?

- Я поїхав в Горлівку, яку ми не контролювали, але саме там знаходилися всі підстанції. Там я зустрівся із Безлєром (ватажок бойовиків Ігор Безлєр - "Бес", - "Апостроф"). Спочатку, звичайно, у нього щелепа впала, що я в нього там роблю. Я відповідаю: є задача, я обіцяв людям. Він викликав керівників, поставив задачу, вони сформували бригади, він діяв зі своєї території, я зі своєї. Наступного дня о шостій ранку ми почали працювати. Водогони всі ми відремонтували, відновили всі ЛЕПи, пустили електроенергію, воду, газ, відновили котельні, кинули мости, відновили сполучення, медичне забезпечення.

На території Дебальцево 241 людина була під інсуліном. Я своєму медику кажу: треба забезпечити. Він мені каже: які групи інсуліну? Не знаю, які групи, я не спеціаліст в цій області. Телефоную в Київ – забезпечте мене інсуліном. А виконуючий обов’язки міністра охорони здоров’я мені відповіла: "Извините, мне нет дела до вас сейчас, у меня совещание". Я говорю: яка ще справа може бути важливішою – 240 людей помирають, у них немає інсуліну? Вона кинула трубку. Тому не так важливо, хто там формує політику, але важливо, хто буде виконувати все на місцях, до кого дослухаються люди.

- Ви зараз готові приєднатися до складу груп, які займуться врегулюванням конфлікту?

- Я готовий працювати, якщо я зможу принести користь для нашого українського народу.