"Сьогодні ти їздиш по Макіївці на чорному Mercedes, а завтра - загін №9", - говорить звільнений із полону бойовиків ДНР ВАСИЛЬ САВІН, показуючи приколоту на лівій кишені тюремну бирку зі своїм ім'ям. Це ім'я в кінці 2019 року облетіло всі новинні стрічки українських ЗМІ, коли на КПВВ "Майорськ" екс-бранець емоційно звернувся до президента Володимира Зеленського та подякував йому за звільнення.
Насправді ж історія арешту й ув'язнення Савіна тягне на справжній шпигунський роман: у 2015 році він стає "чиновником" у незаконній ДНР, але, як стверджує екс-бранець, лише для того, щоб створити батальйон "Макіївка" і розвалити квазіреспубліку зсередини. Із полону Василь Савін зумів передати два звернення президентам Порошенку і Зеленському, але сам не вірив, що бойовики його відпустять. Про свій план щодо розвалу ДНР, таємні в'язниці МДБ і протестні настрої в окупації Савін розповів в інтерв'ю "Апострофу".
"Попереджали, що посадять у підвал із мішком на голові"
Госпіталь для ветеранів "Лісова поляна" в Пущі-Водиці під Києвом. Саме тут відновлюються звільнені 29 грудня з полону бойовиків українці.
- Ті, у кого якісь серйозні проблеми зі здоров'ям і їм потрібно продовжувати лікування, залишилися в "Феофанії", а інших - направили в "Лісову поляну", - пояснює Савін дорогою до свого корпусу. - Але мені тут більше подобається, ніж у "Феофанії", там їжа лікарняна, а тут смачніша. Вчора кіно привозили. Правда, звідси теж потрібно буде скоро виїжджати, ось тільки куди... Приходили з "Київпастрансу" пропонували вакансії контролерів або півроку навчання на водія тролейбуса. Але у мене три вищі освіти - куди мені водієм тролейбуса?
У холі госпіталю пахне їжею та ліками. Тут же - столи для настільного тенісу і телевізор.
- Ну, побут холостяцький, самі розумієте, - виправдовується екс-бранець, відкриваючи двері свого номера.
Обстановка в номері по-радянськи скромна: два панцирних ліжка, облуплена фарба на дверях, вицвілі шпалери, тумбочка з ДСП. Але тепло й навіть якось затишно.
- Василю, відверто кажучи, ваша історія надто неоднозначна. У 2015 році, коли Донецьк і Макіївку вже захопили бойовики, ви стаєте головою Центрально-Міської райадміністрації Макіївки. Потім у ДНР вас заарештовують і звинувачують у спробі захоплення влади. Навіщо взагалі потрібно було ставати чиновником ДНР? Чому, наприклад, не виїхали?
- Взагалі-то я виїхав. Брав участь в Євромайдані, був у Києві. Що я бачив: по всій країні відбуваються народні хвилювання, штурмують облдержадміністрації Януковича, міліцію, а в Донецьку - тиша. Тому що народ заляканий. Народ давно прибитий владою Януковича. "Донецька народна республіка" у нас не в 2014 році з'явилася. Вона з'явилася в 1996-му, коли прийшов Янукович (у 1996 році Віктор Янукович стає першим заступником голови Донецької обласної державної адміністрації, - "Апостроф") і став підминати під себе чиновників, силовиків, міліцію, прокуратуру. Свіжа "вода" не заходила, і зрозуміло, що в застійній воді все швидко протухло. І ця протухла дурниця впливала на народ. Народ залякали, забили.
По всій країні - під час і після Євромайдану - йшла зміна влади, а в Донецьку - нічого. Ми вільно проводили в січні, лютому, на початку березня проукраїнські мітинги. Ворожого впливу ще особливого не було, і тільки тоді, коли хлинули росіяни під виглядом донеччан, тоді остаточно і сформувалася ДНР. Я бачив, хто штурмував Донецьку облдержадміністрацію. Я поговорив із цими людьми, а вони - з Ростовської області. Я свого часу працював у Ростові і з першої хвилини по тому, як людина говорить, можу зрозуміти, хто ростовчанин, а хто донеччанин. Штурмувати Донецьку облдержадміністрацію під виглядом донеччан приїхали люди з Таганрога, Некліновського, М’ясниковського, Матвєєво-Курганського районів Ростовської області. Вони ринули на Донбас, а вже потім підтягли місцевих маргіналів, алкашів і людей регіоналів, які хотіли зберегти вплив на Донбасі за собою. Вони вирішили перехитрити Україну і запустили росіян, а росіяни їх кинули.
Що робити? У кого в той час можна було запитати рецепт? Хто міг підказати? Дивились на сусідні області, які відбили цю атаку. У Запорізькій області нормально розкидали антимайдан, у Харківській, а краще за всіх - у Дніпропетровській відбили атаку і створили низку батальйонів. Який рецепт? Тільки один: створювати добровільні батальйони, чим я і займався. Я був у Києві і домагався створення батальйону "Макіївка".
- В якості кого? Ви обіймали якусь посаду при Україні?
- За часів Януковича я не мав посади. Я займався бізнесом і дуже успішно: у нас була будівельна фірма, кілька фірм із торгівлі будматеріалами, металом, вугіллям. Я був цілком успішною людиною. Я зустрівся із заступником міністра внутрішніх справ. Мені порадили придивитися до батальйону "Шахтарськ". У Дніпропетровську я зустрівся з командуванням батальйону "Шахтарськ", вивчив, як все влаштовано, і мені запропонували піти замполітом у цей батальйон.
Свого часу я служив у десантних військах, закінчив офіцерські курси при Новосибірському вищому політичному училищі - моя військова спеціальність: заступник командира парашутно-десантного батальйону з політичної частини. Тобто це моя пряма спеціальність. І я погодився. А батальйон "Шахтарськ" був міліцейський батальйон, всі бійці перебували на службі в міліції, відповідно, я подав документи до Дніпропетровського обласного управління внутрішніх справ для вступу на службу в міліцію. Пройшов медкомісію, зібрав документи... Але! На той момент я мав непогашену судимість. Я був засуджений до двох років умовно за незаконне зберігання зброї.
- Навіть так?
- Справа в тому, що в 1998 році я провів, якщо можна так сказати, макет зміни влади в Кіровському районі Макіївки. Влада там не змінювалася 20 років. У 1998 році я сколихнув народ, у мене завжди це виходило. Я виставив на вибори 35 кандидатів і взяв 33 місця в районі. Змінив повністю всю вертикаль влади і привів молодих людей. І коли я став головою району, регіонали мені цього не пробачили - на мене відразу пішли кримінальні справи. Намагалися ловити на хабарях, розтратах, зловживанні службовим становищем. Коли Анатолій Могильов став главою МВС, він особисто поставив завдання мене "закрити". УБЕЗ мене вивертав навиворіт, але змушений був міністру дати відмову, тому що на мене не було компромату.
Але коли главою МВС став Віталій Захарченко, вже він поставив завдання мене "закрити". А на той час у мене був мисливський карабін, і якраз закінчився термін дозволу на його зберігання, і я подав заявку на продовження. Відповіді ніякої. Я подавав 4 рази заяву на подовження дозволу, але нічого зроблено не було. Тоді відразу подали документи на мене до суду. "Закрити" за це, звичайно, не можна, але два роки умовно я отримав.
- Через це і не взяли в батальйон "Шахтарськ"?
- Так. Тоді я вирішив створити свій батальйон "Макіївка". А які тоді настрої були в 2014-2015 році? Всі думали, що ось зараз буде широкомасштабний наступ на маріупольському напрямку. І Олександр Захарченко (убитий у 2018 році лідер донецьких бойовиків, - "Апостроф"), боявся, що не втримає ситуацію. На початку 2015 року він видав секретний указ: при кожній райадміністрації своїми силами сформувати роту, яка буде захищати свою територію після того, як ополченці вийдуть з міста і будуть на фронті. А роти повинні були залишитися на місцях.
У Макіївці - п'ять районів і було п'ять військкоматів. Потім скоротили і залишили військкомати в Червоногвардійському і Радянському районах. А Центрально-Міський, Кіровський і Гірницький об'єднали в один військкомат. І у мене народилася ідея: якщо проникнути і очолити якусь райадміністрацію, а найкраще Центрально-Міську, тоді можна буде підім'яти під себе і Кіровський район, і Гірницький. А я багато років працював головою Кіровського району і прекрасно його знав. І людей знав. Я припускав, що можна буде створити повноцінний батальйон із трьох рот всередині міста. А я ж бізнесменом був. У нас були великі складські приміщення, окремі під'їзні шляхи, СТО - якраз на об'їзній дорозі, яка з Макіївки повз Донецьк виходить прямо на Маріупольську розвилку.
Як би це було красиво: батальйон у нас на базі, а "ополченці", всі ці Гіві, козаки, виходять на Маріупольську розвилку, і хто б залишився в місті на той момент? Військова комендатура - це 40 осіб і підрозділи міського управління МДБ - ще 20 осіб. Загалом 60 осіб. Силами батальйону їх знищити можна було б за дві хвилини. Адже і комендатура, і МДБ - це були такі ж "ополченці", тобто вчорашні алкаші. Управління містом мені було відомо прекрасно, і ми оголошуємо про повернення Макіївки під юрисдикцію України. Після цього по об'їзній дорозі через нашу базу ми виходимо на Маріупольську розвилку прямо в тил "ополчення" ДНР. А з боку Маріуполя ЗСУ наступають. Прекрасно ж!
- І на той момент в Макіївці були люди, готові вступити в цей батальйон?
- Дуже багато. Люди дуже неоднозначно ставилися до ДНР. Це в російських ЗМІ подавали так, нібито всі "за". І потім, я спілкувався з людьми, їздив по підприємствах і настрої знав. На початок 2015 року тих, хто прозрів, що таке насправді "русский мир" було вже достатньо, а зараз взагалі - більшість. Більш того, мені тоді допомагали багато з тих, хто сьогодні обіймає серйозні пости в ДНР, так як чиновники розкладали яйця в усі кошики. А тоді багато хто метався - і вашим, і нашим. І до цього дня метаються.
- А для реалізації плану стати главою району на той час при ДНР було складно?
- Взагалі нескладно. Тоді влади ніякої не було, ні держслужби не було, ні присяги. Мер міста мене просто представив без всяких документів. А Макіївка - величезне місто, і немає жодного досвідченого управлінця. Мер жодного дня не працював керівником. А люди ж там живуть. Ніякого бюджету, ніяких грошей, нічого не було. Завдання було одне - не здохнути з голоду. Але ставши главою адміністрації, я отримав доступ до секретних даних, оперативних карток і архівів військкомату трьох районів.
- Батальйон потрібно ж якось забезпечувати? Зброєю, зокрема?
- Це взагалі була не проблема. Росія наводнила зброєю Донбас - хоч греблю гати. Повз мій будинок йшли нескінченні колони танків, бронетранспортерів, "урали" з боєкомплектами.
- Щоб провести таку операцію в тилу ворога, напевно, треба було б довести до відома СБУ в Києві, як мінімум, щоб розраховувати на якусь підтримку? СБУ знала про ваші плани?
- Я порадився з губернатором Донецької області генералом армії Олександром Кіхтенком. Ми з ним були знайомі. Але він мені прямо сказав, що це авантюра і я буду сидіти в підвалі з мішком на голові. Але я думав, маючи військове звання капітана, що я краще розбираюся, ніж генерал армії. А правий був він: я просидів п'ять років у підвалі. Це абсолютно моя вина, не шкодую ні про що. Але вважаю, що ДНР, як свого часу Російська імперія, СРСР, розвалиться зсередини.
- Чому ж план провалився?
- Мене зрадила людина, яку я знав багато років і якій довіряв. І, звичайно, я недооцінив, що російські спецслужби вже щосили грали проти. Не думав, що доведеться зіткнутися з ростовським управлінням ФСБ.
- А хіба тоді було незрозуміло, що ФСБ курирує всіх цих ополченців і контролює їх?
- Тоді ще ФСБ була присутня не явно. Наприклад, формально псевдополковник Сергій Завдовєєв очолював "Оплот" - кишеньковий підрозділ Захарченка. Але тільки формально, адже Завдовєєв в армії ніколи не служив. Він торгував дитячими іграшками в Макіївці. А реальним командиром був російський офіцер Роман Назаров. Це потім перестали вже ховатися. Того ж Назарова призначили військовим комендантом Макіївки. Підполковника ФСБ Дениса Ігнатова призначили начальником МДБ Макіївки. Але це все було потім. А до цього я думав, що все врахував.
"Поклали в труну в наручниках і забили кришку"
- Пам'ятаєте момент, коли вас заарештували?
- Мене видали, сказали Захарченку. Коли він усвідомив, що робилося у нього під носом, то відразу скасував наказ про створення додаткових збройних формувань при районних адміністраціях. Захар доручив заарештувати мене своєму помічникові Завдовєєву. Той взяв своїх бійців із "Оплота", коменданта Макіївки, такого собі Олександра Ляшенка. До речі, цікавий персонаж. Ляшенко був тричі судимий за наркоманію, працював шофером, але його вигнали, і він торгував вудками в Макіївці на базарі. А коли прийшла ДНР, він вступив на службу у військову комендатуру, і його перше військове звання відразу - майор.
Увірвалися до мене, глузливо вигукуючи: "Слава Україні!" Я все відразу зрозумів і спокійно відповів: "Героям слава"! Потім забрали мене в підвал. І в чому особливий цинізм: Путін тоді по телевізору виступав, мовляв, назвіть хоч одну адресу таємної в'язниці МДБ ДНР. В обличчя плюнув би, якби була можливість.
Називаю таємні в'язниці МДБ ДНР: Макіївка, вулиця Леніна, 123, підвал колишнього відділу податкової міліції. У цьому місці я був. Звідти перевезли до Донецька на Куйбишева, 61 - будівля телецентру. До речі, телецентр працює справно: на другому поверсі - вся апаратура, ведучі, гості, всі розповідають, яке прекрасне життя в ДНР, як все добре, а в підвалі, в цьому ж будинку, катують людей. Ще один підвал - колишня будівля обласного КРУ, бульвар Шевченка, 26. А поруч - гаражний кооператив, у якому зробили так звану в'язницю. Це була оглядова яма у звичайному гаражі. Навіть не яма... Знаєте, деякі автолюбителі в оглядовій ямі роблять маленьку кімнатку, де зберігають соління, інструменти... У цій кімнатці мене тримали сім діб в абсолютній темряві.
Потім перевезли в наступну таємну в'язницю МДБ: Донецьк, Ленінський район, вулиця Молодіжна, 14. Двоповерховий особняк, така собі офісна будівля. Там людей просто розстрілювали. На моїх очах вбили двох людей. Не так як у фільмах показують: виходь, руки за голову, зав'яжіть очі, цілься... ні. Буденно застрелили молодого хлопця, якого взяли в полон в аеропорту, і молоду дівчину, про яку говорили, що вона снайпер. А знаменита "Ізоляція"! Донецьк, Будьонівський район, вулиця Світлого шляху, 3, завод теплоізоляційних матеріалів. Концтабір там! І це немає таємних в'язниць?!
- Як катували, як вибивали зізнання?
- Я тримався два місяці, але у моїй справі немає жодного співучасника, нікого я не здав. Хапали моїх друзів, просто за те, що вони мене знають, мою колишню дружину, сина, проводили обшуки, вилучали обладнання. Але я був відносно відомою людиною, мене не можна було відверто калічити: виривати зуби плоскогубцями, відрізати вуха, відрубувати пальці, виколювати очі. Таких людей катують інакше. Звичайно ж, струмом. Є і такий метод: вставляють в уретру дріт від шампанського, з одного кінця підпалюють - алюміній швидко проводить тепло, а слідів ніяких не залишається.
З огляду на те, що я товстий, мені 16 діб абсолютно нічого не давали їсти. Але сім діб в повній темряві - це не для людей зі слабкими нервами. Двічі мене виводили на розстріл, один раз закопували живцем. Мене поклали в труну в наручниках і забили кришку. Але мені було смішно, адже я знав, що в наручниках не закопають, за наручники вони ж розписалися, за них відповідати доведеться.
- Катують співробітники МДБ? Хто туди входить? Це місцеві?
- Так, але на ключових постах у них - офіцери ФСБ. Там у них свої кабінети, портрети Путіна, Сталіна. І вони з найбільшим презирством ставляться до донецьких співробітників МДБ.
До МДБ пішли ті, кому подобається катувати, вбивати, а найбільше подобається займатися мародерством. У підвалах ДНР за мародерство сидить більше громадян Росії, ніж патріотів України. Їх там повні підвали! Коли вони їхали на Донбас, їм сказали: ви воюйте за ДНР, а все, що побачите, беріть собі. Випивка? Та скільки хочете. Жінки? Будь ласка. І все крадене додому будете відправляти. Так і було певний час. Особливо цим займалися козачки донські. Вбивали не те що за цінності якісь, вбивали за гаражні ворота, вбивали за каналізаційний люк. Просто так! А потім і самі попадали.
Наприклад, на сусідньому посту зі мною в підвалі сидів один. Був шофером на евакуаційній машині. Повіз поранених ополченців у госпіталь ДНР. В один госпіталь привіз, їх не прийняли. Повіз в інший госпіталь, теж не прийняли. Повіз у третій, і там не прийняли ополченців цих. Ну, він їх вивіз за місто, застрелив всіх і закопав. Отримав довічне. Це був громадянин Росії. Розумієте, який там рівень людей? А Росії вони не потрібні. Вони пишуть листи: "Путін, рідненький, забери нас, допоможи". А їх не забирають. Вони не потрібні в Росії.
- До якого строку в результаті засудили?
- У мене було два суди. Спочатку я був засуджений за статтею 323 КК ДРН "Замах на конституційний лад, насильницьке захоплення влади", стаття 233 "Створення терористичного угруповання" і стаття 232 "Навчання тероризму". Прокуратура вимагала довічного, але мені дали 23 роки. До речі, суддю Сергія Федоренка звільнили з роботи за те, що дав надто "легкий" вирок.
А потім у мене був другий суд - за мою поведінку на підвалі. На День Конституції у 2018 році мені вдалося провести мітинг під час прогулянки. Ми співали гімн нашої країни і кричали "Слава Україні" в підвалі. Мені вдалося відправити звідти звернення до президента, яке обійшло багато ЗМІ.
- До речі, а як таке резонансне звернення вам вдалося передати із в'язниці?
- Через блатних. Але імен, звичайно, я не назву. Та й в адміністрації в'язниці багато хто поділяв наші погляди. У тому ж СІЗО, колонії і в ІТТ, багато співробітників працювали вже довгі роки. Я їм казав, що до них у мене претензій немає, вони виконували свою роботу, і так само, як мене, одного разу поведуть на підвал Дениса Пушиліна. Вони сміялися і говорили, що якщо треба, то поведуть. Не вони ж катують. Катують МДБ і ФСБ.
- Які були умови утримання?
- За свою агітацію в в’язниці я отримав ще 12 років і мене кинули в підвал. Цей підвал був як покарання, туди кидали особливо зухвалих зеків на 15 діб, на місяць. Я просидів там безвилазно всі ці роки. Останні три місяці перед звільненням я перебував уже в Макіївській колонії суворого режиму. Там був барак №9, де були зібрані всі політичні. Але коли я потрапив у колонію після підвалу, я відчув себе, як у санаторії. І це не жарти. Наприклад, у лазні - гаряча вода, і можна митися гарячою цілих п'ять хвилин. Спати можна при вимкненому світлі, чого в підвалі ніколи не було.
- Як же так вийшло, що вас все ж вирішили обміняти?
- На кого конкретно мене обміняли, я цього знати не можу. А взагалі, там була окрема історія. Ця Дар'я Морозова (так званий омбудсмен ДНР, - "Апостроф") приїжджала до нас. Я їй кажу, ну, підтвердіть ось 50 осіб, яких ви особисто бачите. Чому ж ви підтверджуєте лише 30 осіб? Вона відповіла, що якщо підтвердить, то повинна буде віддати цих людей, а раптом Україна не віддасть, то і вона не буде віддавати. Тобто торг був, як цуценятами поміщики раніше торгували. Але це все відбувається зараз - у XXI столітті в європейській країні.
- Як вважаєте, зараз у ДНР є протестний потенціал?
- Величезний. Він - як пружина, але її не можна до нескінченності стискати. Навіть ті, хто повірив у якусь "російську весну", а потім подивився на все це і задався питанням, а в чому весна? У тому, що обікрали всі автосалони, продуктові магазини, магазини мобільного зв'язку, вино-горілчані відділи, ювелірні магазини, банкомати?
- Але вистачає і тих, хто ДНР підтримує? Ідейних?
- Ідіотів завжди вистачає. Але тут навіть справа в іншому: ті, хто катував, вбивав, крав, ґвалтував - куди їм тепер діватися? Вони змушені тепер сидіти до кінця там, адже розуміють, що в Росії їх ніхто не чекає. Скільки "героїв" ДНР сидить в Росії.
- І Пушиліна не чекають?
- Росія чітко показала, яка у таких, як він, доля. У них буде "геройська" доля і пам'ятник, як у Захарченка чи Гіві. Вже як Гіві охороняли, а він нікуди не подівся. Живого Пушиліна ніхто не віддасть. Він "героїчно" десь помре і йому навіть табличку пам'ятну зроблять. А коли ми повернемося до Донецька, потрібно буде зняти всі ці таблички меморіальні, і в центрі міста навпроти міськради є старий громадський туалет, так ось, цими табличками потрібно буде викласти підлогу і пісуари. А туалет зробити безкоштовним принципово.
