Сьогодні, 9 травня, виповнюється рівно шість років зі спроби кривавого захоплення Маріуполя проросійськими бойовиками та сепаратистами на Донбасі. Військовий історик, науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею ім. В. Тарновського МИХАЙЛО ЖИРОХОВ провів реконструкцію подій, які мало не призвели до втрати Україною стратегічно важливих територій Приазов'я.
Після початку наступу Росії на Донбасі навесні 2014 року, запеклі бої розгорілися в Приазов'ї. Ця частина України була особливо приваблива для загарбників завдяки найбільшій промисловій базі - місту Маріуполь з його металургійними комбінатами імені Ілліча, "Азовсталь", коксохімічним заводом "Маркохім", де випускалося більше однієї третини українського агломерату, чавуну, сталі, готового прокату, 12% коксу та 6% сталевих труб. Крім того в Маріуполі знаходиться один з найбільших портів України. Тому навесні 2014 року саме за контроль над Маріуполем розгорнулася серйозна боротьба, а події 9 травня стали кульмінацією спроб Росії захопити місто гібридними методами.
Підготовка до захоплення Маріуполя
У березні 2014 року в Маріуполі почалися доволі багатолюдні мітинги проросійської спрямованості, організаторами яких, як і в багатьох інших містах Донбасу, виступили місцеві комуністи.
7 квітня в Донецьку була проголошена "Донецька народна республіка". Чималу роль в силовому захопленні будівлі Донецької облдержадміністрації зіграла так звана "маріупольська група" на чолі з тоді ще нікому не відомим уродженцем Брянської області Андрієм Борисовим (позивний "Чечен"). Позивний він вибрав собі сам, оскільки любив розповідати, що воював в Чечні. Правда це чи ні - невідомо, але, судячи з подальших подій, певний бойовий досвід він все ж таки мав.
Один з березневих мітингів біля будівлі міськради
Після 7-го квітня ситуація в Маріуполі вкрай загострилася. Вже 11-го числа в 50 метрах від будівлі Жовтневого райвідділу міліції невідомі напали з бітами на громадян, які йшли з українськими прапорцями. В результаті перехожі сильно постраждали, а міліція не встигла їх захистити, та, схоже, не дуже й поспішала.
З 23 квітня в Приазов'ї почалася активна підготовка до проведення так званого "референдуму", 11 травня 2014 року. Спочатку ніхто навіть не знав яке питання буде винесено - визнання незалежності "республіки", входження до складу Російської Федерації або ж приєднання до Митного союзу. Чуток тоді було дуже багато. Проукраїнські активісти від участі в підготовці "референдуму" відмовилися, що дозволило сфальсифікувати результати та викликало проблеми з формуванням "виборчих комісій".
Реакція України на події в Маріуполі не змусила себе чекати. До середини квітня в місто стали стягувати частини ЗСУ - зокрема 2-й батальйон 72-ї окремої механізованої бригади виставив кілька блокпостів на в'їзді та виїзді. А 20-й батальйон територіальної оборони зайняв позиції в непрацюючому на той момент маріупольському аеропорту. Також в місті дислокувалася частина НГУ 3057, яку протестувальники вже пробували "брати" 16 квітня, проте штурм вдалося відбити завдяки рішучим діям командування частини. До 9 травня її посилили оперативними резервами з Луцька та Львова. Одночасно зі зміцненням угруповання ЗСУ, до маріупольських проукраїнських активістів прибув "десант" з представників "Автомайдану" з Києва та Харкова.
1 травня в Маріуполі відбулася демонстрація на честь Дня солідарності трудящих, організована місцевими комуністами. Близько двох тисяч людей пройшли колоною від Драмтеатру по проспекту Леніна. Організатори "ходи" анонсували масштабну акцію на 9 травня. В цей же день був призначений новий начальник міського управління міліції. Ним став полковник Валерій Андрущук - раніше він працював в Маріуполі, очолював ГУМВС України в Запорізькій області.
Хроніка одного дня
Напередодні 9 травня, сепаратисти в Донецьку вирішили озброїти групу місцевих бойовиків, які змогли б контролювати стратегічно важливе місто. Цей план почав реалізовувати такий собі Олег Недавній (1958 р.н.) на прізвисько "Мангуст". Він зібрав в Маріуполі групу з 10 осіб. 3 травня вони виїхали до Донецька для отримання зброї та координації своїх дій з керівництвом так званого батальйону "Восток" (командир - колишній командир групи "Альфа" СБУ в Донецьку Олександр Ходаковський). Бойовиків-новобранців Ходаковський інструктував особисто на території захопленої будівлі СБУ, він пояснив як поводитися з пістолетом, автоматом, кулеметом та гранатометом.
7 травня група отримала наказ від російських кураторів терміново повернутися до Маріуполя. "Мангуст" на мікроавтобусі зі своєю дружиною та частиною групи привіз до Маріуполя 20 автоматів Калашникова (з чотирма магазинами на кожен), гвинтівку СВД і 10 пістолетів Макарова (на кожен - по 2 магазини). Решта бойовики приїхали з Донецька рейсовими автобусами.
Кадри з відеохроніки, які показують провокативні дії диверсантів, котрі стріляли по військовослужбовцях з-за спин цивільних
Масштабна провокація, яка привела б місто під контроль "ДНР", була запланована на 9 травня. Дату вибрали не випадково - в цей день був призначений численний проросійський мітинг. Першим об'єктом для захоплення бойовиками їхні куратори намітили міський відділ міліції. План у нападників був простий: ударна група під виглядом конвоювання затриманого повинна була зайти в будівлю і захопити "зброярки", попутно вносячи дезорганізацію в дії силовиків. Захоплення будівлі мало стати сигналом для дій прихильникам "ДНР" і до кінця дня планувалося взяти під контроль всі більш-менш важливі державні об'єкти в Маріуполі.
Спочатку все для терористів складалося вдало. Приблизно о 10:10 їм вдалося обманом відкрити двері та, погрожуючи зброєю, зібрати в кімнаті прийому громадян всіх співробітників, які перебували на першому поверсі. На той момент велика частина особового складу міліції працювала на мітингу 9 травня, а в будівлі був тільки обслуговуючий персонал та чергова зміна.
Однак уже на першому поверсі бойовикам чинив опір черговий офіцер майор Василь Курпа. Він розстріляв боєкомплект і, викинувши в спеціальний уловлювач ключі від збройової кімнати, під загрозою застосування гранати, здався бойовикам. Фактично офіцер виконав своє завдання - підняв загальну тривогу.
У відповідь бойовики розстріляли замок і захопили збройову кімнату в якій було до сотні пістолетів, до десятка автоматів, пара помпових рушниць та багато патронів. Але на цьому удача для бойовиків закінчилася. Як з'ясувалося, в момент захоплення будівлі на третьому поверсі міськвідділу в кабінеті начальника міліції Валерія Андрущука проходила незапланована робоча нарада. Обговорювалося прибуття в місто додаткових сил правопорядку, плани забезпечення охорони громадського порядку та проведення антитерористичної операції в Маріуполі та околицях.
На нараді був присутній сам Валерій Андрущук, його заступники (полковник міліції Микола Побойний, підполковник міліції Олексій Паніотов), начальник міської ДАІ підполковник міліції Віктор Саєнко, командир в/ч 3057 Сергій Савинський, заступник командира 20-го тербата Сергій Демиденко, командир роти ППС міста Черкаси Возняк, представник оперативного командування "Південь" полковник Андрій Дермін.
Раптом силовики почули постріли в будівлі та швидко вибігли в коридор. На сходовому майданчику між другим і третім поверхами офіцери помітили озброєних людей в масках. Розуміючи, що відбувається захоплення будівлі, вони зайняли оборону на третьому поверсі, забарикадували найближчий сходовий проліт та почали перестрілку з нападниками. На той момент у офіцерів було два автомата (цікаво, що у військових при вході в будівлю автомати відібрали під приводом забезпечення безпеки) і 7 пістолетів. Не маючи ніякої інформації ні про чисельність нападників, ні про їхнє озброєння, ні про те, що відбувається зовні, вони по мобільному зв'язку доповіли про ситуацію та зв'язалися кожен зі своїм підрозділом, вимагаючи висунути групу для розблокування будівлі УВС.
Миттєвості подій 9 травня
У самій будівлі продовжилася перестрілка. Першим був поранений в ногу Демиденко. Уже пораненим він виглянув у вікно і був миттєво вбитий снайпером пострілом в голову. Його тіло залишили в одному з кабінетів на третьому поверсі. Поки йшла перестрілка, бойовики взяли на приціл кілька міліціонерів - Саєнка, який вийшов раніше з наради, а також Кондратенка, Єрмоленка та Литвинова, які перебували на своїх робочих місцях на другому поверсі.
Тим часом почалося виконання другого етапу плану "Мангуста": група прикриття під командуванням "Козака" (Вадима Бєлобородова) і "Тюленя" (Сергія Гриценка) перегородила підручними матеріалами дорогу до будівлі УВС. Для цього з одного боку були використані сміттєві баки, а з боку вулиці Георгіївській бойовики за допомогою зброї захопили вантажівку кондитерської фірми "Лучіано" та поставили її поперек вулиці.
Через 15-20 хвилин після початку захоплення до будівлі УВС на автобусі прибуло перше підкріплення з частини НГУ - це був львівський підрозділ Нацгвардії. Військовослужбовці були одягнені в форму чорного кольору, яка до того моменту була незнайома місцевим жителям та згодом породила стійкий міф про бойовиків "Правого сектора", які нібито брали участь в бойових діях біля міського відділу.
На підході до захопленої будівлі бойовики зустріли нацгвардійців щільним вогнем, як з боку захопленого УВС, так і (за відомостями очевидців) зі снайперської гвинтівки з даху будинків. В результаті, були поранені підполковник Степан Логуш, майор Дмитро Афанасьєв, солдат Роман Сапіла, старший солдат Богдан Шлемкевич (від отриманого поранення помер).
У перестрілці серйозні поранення отримали щонайменше двоє терористів, а також був убитий один учасник "групи прикриття" бойовиків. Четверо з "групи прикриття" зайшли всередину будівлі, після чого заблокували за собою вхідні двері. Решта членів групи, скориставшись тимчасовим затишшям, втекли. Таким чином в будівлі залишилося 15-20 терористів.
Приблизно через годину після нападу, близько 11:00, до будівлі прибуло ще одне підкріплення - бійці батальйону "Азов" (фактично це були озброєні активісти) в супроводі офіцера СБУ. Добровольці були забезпечені зброєю та амуніцією, проте форми у них ще не було. Тому "азовці" були одягнені в цивільний одяг, їхнім єдиним відмітним знаком була жовто-синя пов'язка на рукаві. Один з учасників бою згадував: "Ми перекинули одного бійця через паркан, і він з двору відкрив ворота. Потрапили в кімнату - це була душова - і прийняли бій". Перестрілка з "азовцями" змусила терористів відступити на другий поверх.
Тим часом, беззбройним міліціонерам Саєнку, Литвинову, Єрмоленку та Кондратенку вдалося вирватися, і вони забігли в найближчий відкритий кабінет на третьому поверсі (як потім виявилося - начальника УІТ Пивоварова). Навздогін бойовики відкрили вогонь, і поранили в живіт Єрмоленка, який забігав останнім.
Розуміючи, що без зброї вони представляють собою легку мішень, міліціонери прийняли єдине, як їм здавалося на той момент, вірне рішення - стрибати з третього поверху. Першим стрибнув Віктор Саєнко, напевно тому, що мав певний досвід (в минулому він служив у десантних військах). Однак зірвавшись, він впав на асфальт і миттєво був застрелений терористом. Намагаючись прикрити відхід Саєнка з лінії обстрілу, на вогневу пряму "перехід - ворота" потрапив боєць батальйону "Азов" Родіон Добродомов, який був теж розстріляний. Тіло Саєнка пізніше перенесуть на вулицю і накриють прапором міста Маріуполя. Телевізійні кадри з тілами двох захисників України, які будуть лежати на газонах по обидва боки дороги, обійдуть екрани численних телеканалів по всьому світу. Тоді ж терористи поранили і другого бійця "Азова" - Олега Ейсманта. Ще живого його винесли на вулицю, надали першу допомогу, передали екіпажу "швидкої", але було вже пізно.
Через деякий час з вікна будівлі вистрибнув Литвинов. Він спробував схопитися за силовий кабель, щоб спуститися на землю, але зірвався та отримав серйозну травму. Також зірвався Пивоваров, який в результаті отримав травми ніг та хребта. Єдиний, кому вдалося спуститися вдало, Кондратенко. Поранений Єрмоленко залишився в кабінеті. Пізніше він спробував спуститися самостійно, але через поранення не зміг втриматися та зірвався (не отримавши вчасної медичної допомоги він помер).
Відбивши першу спробу штурму, терористи спробували вирішити питання з заручниками, випустивши частину у двір управління УВС, вважаючи, що ті звідти вже нікуди не подінуться. Однак співробітники міліції через паркан перебралися у двір житлового багатоквартирного будинку та швидко пішли. По дорозі вони виявили важко травмованого Пивоварова і буквально на собі винесли його з-під вогню.
Одна з місцевих жительок відкрила їм квартиру і вже звідти викликали "швидку". Однак на іншому кінці дроту їм пояснили, що надіслати машину за адресою не можуть через стрілянину в районі. В результаті Пивоварова на власному автотранспорті доставив до лікарні через кілька годин один із співробітників міліції.
Трьох співробітників УВС та прибиральницю "Мангуст" залишив в якості заручників. Таким чином бойовикам вдалося захопити більшу частину третього поверху. Достовірно відомо, що, виявивши тіло Демиденка, "Мангуст" особисто відрізав вбитому військовому вуха та ніс, виколов очі. Пізніше це породило безліч чуток про присутність серед нападників чеченців, але факт залишається фактом - це середньовічне звірство скоїв місцевий житель.
Під час бою до будівлі підтяглася зведена група 72-ї бригади ЗСУ на декількох (за деякими даними - чотирьох) БМП-2 і одному БТР-80. Причому ДАІшники, які повинні були супроводжувати армійців на одному з поворотів просто покинули колону. Андрущука довелося по телефону просити свого товариша, на той момент відставного міліціонера, який на власній машині привів колону до будівлі міського УВС. Майже одночасно з військовими прибула і група з 10 бійців спецпідрозділу "Омега" НГУ, яку в екстреному порядку перекинули вертольотом з Луганського аеропорту. З Маріупольського аеропорту вони їхали на білому автобусі, який належав частині НГУ 3057.
Колона бронетехніки 72-й мехбригади на вулицях Маріуполя
Командир цієї тактичної групи з позивним "Бук" згодом згадував таке: "Залетіли ми на тому автобусі через тильні ворота на заднє подвір`я. А там купа народу зі зброєю в незрозумілій формі. Як потім з'ясувалося, це були бійці батальйону" Дніпро-1". Їхнього командира, який був на нараді силовиків, сепаратист-снайпер застрелив через вікно". Зв'язавшись по мобільному з міліціонерами, які перебували в будівлі, командир групи "Омега" отримав інформацію, що заручники вже покинули будівлю, з першого поверху відійшов "Азов", а терористи перебувають на першому та другому поверхах. Тоді військові вирішили обстріляти будівлю з 30-мм гармат БМП-2.
Бачачи такий розклад, Недавній, який перебував всередині будівлі, почав телефонувати своїм поплічникам, які в цей момент брали участь у святковому мітингу 9 травня. Він зажадав терміново направити людей з мітингу до будівлі УВС. Їм же була придумана і легенда: нібито військовослужбовці НГУ розстрілюють міліціонерів, які хочуть "перейти на бік народу".
Провокатори почали озвучувати версію Недавнєго з мікрофоном на мітингу, який завершувався біля пам'ятника Визволителям Донбасу на площі Ленінського комсомолу. Підігріті пропагандою мирні громадяни, перебуваючи під враженням від недавніх подій 2 травня в Одесі, інформацію сприйняли вкрай гостро і озлоблений натовп попрямував з площі Комсомолу до будівлі УВС. На підступах до будівлі їх зупинили військовослужбовці. Підігріті провокаторами люди не бажали чути ніяких пояснень, вели себе агресивно, кричали, ображали солдатів, лізли під кулі і навіть намагалися голими руками зупинити бронетехніку.
Щоб уникнути жертв серед цивільних, військовослужбовці були змушені залишити свої позиції, стріляючи в повітря (це добре видно буквально на всіх фото та відео), намагаючись не дати агресивному натовпу захопити зброю та бронетехніку. Загибель цивільних траплялася, в основному, через неминучі в міських умовах рикошети. Вважаючи своє завдання виконаним, армійці, під прикриттям добровольців та НГУ, почали відходити з міста. Однак шляхи відходу були заблоковані барикадами, тому екіпажам БМП-2 довелося на повному ходу таранити збудовані перепони. Тоді ж з'явилося епічне відео з "літаючою БМП".
Тим часом, відразу після обстрілу з БМП штурмовій групі "Азова" вдалося увійти в захоплений будинок міськвідділу. У збройовій кімнаті на першому поверсі вони виявили поранених бойовиків Кушніра та Дроздова, яких свої ж кинули напризволяще. Піднявшись на третій поверх, бійці побачили понівечене тіло Демиденка. Забрати його не було можливості, після пожежі в будівлі тіло загиблого ідентифікували тільки після тесту ДНК.
О 13:00 після обстрілу з БМП в будівлі УВС почалася пожежа. Вогонь швидко поширився дерев'яними перекриттями, а задимлення всередині приміщення змусило терористів відступити на другий поверх, в кабінет начальника слідства. Причому вони як і раніше вели з собою заручницю - літню жінку-прибиральницю. Через жару та задушливий дим, бойовики почали роздягатися, змочуючи свій одяг у великому акваріумі. Скинувши камуфляж, вони змогли розігнути кріплення решітки та стали спускатися по підставленим знизу сходам. "Азовці" негайно почали всіх затримувати, але військовослужбовці НГУ не розібравшись, навпаки всіх відпустили. Мало того, бійців "Азова", які, здебільшого, були в громадянському одязі, ще й заарештували - пізніше їх відпустять вже з території військової частини.
Один із заарештованих бойовиків з групи "Мангуста"
Терористів, які спустилися сходами та вже були готові здатися, тихо відвів в сторону та допоміг покинути двір в обхід заслону хтось із місцевих міліціонерів. Силовики, які перебували на третьому поверсі, залишали будівлю через балкон, який виходив на вулицю Артема, по сходах пожежних машин, які натовп все-таки пропустив. Вцілілих міліціонерів вдалося зібрати в карети "швидкої допомоги", однак натовп проколов машині все колеса. Тільки завдяки мужності водія, який таки зміг прорватися до приватного сектора та висадити поранених, вони не потрапили до рук натовпу, який міг влаштувати самосуд.
Останнім спускався сам начальник міської міліції Валерій Андрущук, котрий потрапив в полон. Ось, що він згадував згодом: "... стали спускатися з вікна, яке виходить на вулицю Артема. Не знаю чому, але внизу нам ніхто не забезпечив прикриття. Нацгвардія відстрілялася - і все. Я спускався останнім, коли всі, хто був у будинку, вже пішли. Дивлюся - а мене внизу зустрічають такі бандитські морди".
Хтось в натовпі крикнув: "Це Андрущук". Натовп "мирних маріупольців" - розлючених - кинувся на мене. Я до УВС намагався втекти - ніяк. Один міліціонер, Сичов, став показувати мені знаками, куди бігти - мовляв, там машина. Але я не встиг прорватися. У мене був тільки нагородний пістолет, я вистрілив в повітря, потім під ноги. Це ненадовго зупинило переслідувачів. Кажуть, мені не вистачило всього лише двох патронів, щоб піти. Мій товариш, Сичов, встиг сісти в машину, але його вдарили ножем в шию та в ногу. А до мене підбігли і почали бити. І на відео це знімали. Останнє, що пам'ятаю, це як мене замотали повністю скотчем ".
Колеги Андрущука швидко вийшли на контакт з терористами. Ті призначили викуп - 400 тисяч євро. Міліціонери у відповідь зажадали відео, на підтвердження того, що заручник живий. Побачивши побитого, перемотаного скотчем начальника, міліціонери зрозуміли, що зволікати не можна. У підсумку ціну вдалося збити до 200 тисяч, які заплатив народний депутат Сергій Тарута. У ніч на 12 травня викрадачі підкинули заручника в парк. На той момент у нього були зламані сім ребер, "склалося" легеня. А через черепно-мозкової травми з крововиливом в мозок він нікого не впізнавав і не говорив.
Колеги доставили Андрущука в місцеву лікарню, лікарі "розправили" йому пробиту легеню. Потім Валерія Миколайовича перевезли до Донецької обласної лікарні імені Калініна, де він перебував під чужим прізвищем під охороною бійців спецпідрозділу "Сокіл". Але пробув там недовго - хтось розмістив в соцмережі інформацію про "цінного" для сепаратистів пацієнта, і товаришам довелося негайно переправити Андрущука до Києва санавіацією.
Будівля міського УВС м Маріуполя, так і не відновленого після подій 9 травня 2014 р Листопад 2019 року
Завдяки професіоналізму спецназу "Омега", вдалося уникнути великих жертв серед силовиків. Той же командир групи "Бук" зміг знайти контакти з організаторами: "Я взяв ініціативу в свої руки. Вирахував в натовпі одного сепаратиста та ветерана, які були найбільш активними. Переговорив з ними щодо обміну затриманих сепаратистів на можливість вийти в розташування військової частини 3057. Вони погодилися. Ми віддали їм двох сепаратистів. Ще одного тяжко пораненого винесли їм в плащ-палатці. "Швидка" потім його забрала".
В результаті тіло загиблого гвардійця Богдана Шлемкевича поклали в автобус та спільною групою з "Дніпро-1" стали повільно просуватися в бік частини, попутно забираючи гвардійців. "Так ми пройшли містом до військової частини близько трьох кілометрів. Нас супроводжував той натовп, який був поруч з міліцейським відділом". Після відходу військових неконтрольований натовп увійшов до будівлі і в приміщеннях, які не постраждали від пожежі, почалося масове мародерство.
Офіційні підсумки
Жертвами подій біля міського відділу міліції Маріуполя стали 13 людей, в тому числі двоє міліціонерів, двоє бійців тербату, боєць "Азова" і солдат строкової служби НГУ. У всіх причина смерті - вогнепальні поранення.
Коли мова заходить про 9 травня, часто можна почути, що армія діяла дуже незграбно і допустила жертви серед мирного населення і, найголовніше, було спалено будівлю міського УВС. Найкращим чином на це питання відповів у своєму інтерв'ю один з бійців 72-ї мехбригади молодший сержант Олександр Шараєвський: "Я завжди говорю і цивільним, і журналістам: якщо ви вже довели до того, що в конфлікт втрутилася армія - будьте готові отримати бойові дії. Адже у військових немає сльозогінного газу, гумових куль, кийків та інших прибамбасів: вони діють як їх вчили і тими засобами, які є у них в розпорядженні. З гармат не можна стріляти іграшковими снарядами. Якби ми діяли інакше, сепаратисти відчули б безкарність і далі б розгойдували ситуацію як це було в Краматорську, Слов'янську, Донецьку та інших містах. Ми дали їм відчути нашу силу і показали, що армія налаштована рішуче. Тому вони втратили інтерес до Маріуполя, швидко забралися, залишивши тут жменьку своїх місцевих прихильників , яких через місяць легко зачистили "азовці".
