В Україні відбуваються революції, змінюється влада, але життя простих людей кращим не стає. Влада своєю бездіяльністю вбиває не лише країну, а й патріотизм у власних громадянах.
Криза, зумовлена пандемією коронавірусу, вкотре показала непрофесійність влади. Українські чиновники стають активними і згадують про громадян, лише коли потрібно зробити красиву "картинку" задля рейтингу. Розуміння цієї безвиході змушує мільйони українців шукати кращої долі на чужині.
"Апостроф" продовжує серію матеріалів про простих українців-заробітчан, які повернулися додому через пандемію коронавірусу. Сьогодні ми розповідаємо історії двох людей, які в 2014 році добровольцями пішли на фронт, а пізніше були змушені виїхати з України у пошуках заробітку.
Читайте: Врятувати українців: як коронавірус змінює долі заробітчан
Зарплати в рази більші, але працюєш, як кінь дурний
До того, як поїхати в Польщу, Артем був учасником Євромайдану, а потім добровольцем пішов в АТО – служив у лавах ЗСУ у 8-й окремій авто-санітарній роті у 2014-2015 роках.
"Почали з-під Іловайська – з перших днів потрапили на справжню війну. Потім прикомандирували до морської піхоти в сектор "М" під Маріуполем біля Толаківки. Після того разом із 93-ю механізованою бригадою були під Донецьким аеропортом – Піски, Опитне, Тоненьке. Потім були під Авдіївкою, після чого повернулися у морську піхоту і каталися понад морем", - пригадує ветеран.
2016-го вступив до лав патрульної поліції в Кременчуку, де пропрацював 2,5 роки. Потім працював охоронцем, але така робота йому не сподобалася. Тож вирішив із ще двома колишніми учасниками АТО поїхати працювати до Польщі. Роботу знайшли на заводі LG Chem із виробництва електродвигунів до електромобілів під містом Вроцлав. Артем поїхав на роботу на півроку за робочою візою. Оскільки її термін добігав кінця 4 квітня, повернувся в Україну разом із початком введення карантину.
"Віза закінчилися, і ми спокійно виїхали. Правда, на останньому потязі. Є сайт "Друг" від МЗС (Добровільної реєстрації українських громадян при подорожах за кордон, - "Апостроф"), на ньому можна було зареєструватися, якщо хочеш виїхати. Але, щоб організувати потяг із Перемишля до Києва, держава "збила" 800 гривень з кожного пасажира. Але про це наші державні органи мовчать. Я вважаю, що це маразм. Був прикол із Новими Санжарами – тих із Китаю безкоштовно вивезли, а всі інші - що, не люди?" - обурюється Артем.
Поки Артем планує лишатися в Україні і вже підшукав собі роботу – яку, поки не говорить, адже ще не влаштувався.
"Я Батьківщину люблю. Поживемо – побачимо, після закінчення карантину буду щось вирішувати. Але Польща мені не подобається. Там, окрім зарплати, нічого хорошого немає. Зарплати там дійсно більші від наших в рази – отримував близько 900 євро. Але ж працюєш, як кінь дурний. Ще й далеко від дому, від родини. Та й вам будь-хто може розповісти, що ми там ніхто", - розповідає ветеран.
Читайте: 20 тис. зарплати і повний соцпакет: що пропонують українським заробітчанам у Польщі
Хто пожив за кордоном, не має бажання лишатися в Україні
"У мене таке відчуття, що не влада, а клоуни сидять у кабінетах. Мало того, що в Україні нічого не роблять, та ще й за кордон не пускають. Мало того, що люди звідти багато грошей присилають, так хочуть ще й податки якісь ввести - це страшно бісить, - обурюється колишній прикордонник Олег Гринчак. - Я настільки був колись патріотом, що навіть пішов добровольцем на мобілізацію, а тепер не пішов би в жодному разі. Бо вони звикли лиш прикарманювати все".
Олег за призовом служив у внутрішніх військах, тож із початком війни в 2014-му вирішив піти на фронт. Пригадує, що із Івано-Франківська семеро добровольців писали рапорти, аби їх відправили в АТО, але жоден туди не потрапив. Олега відправили прикордонником на Закарпаття.
Після демобілізації Олег Гринчак повернувся на своє домашнє підприємство, де виготовляв вікна й двері. Столярну справу він успадкував від діда, який його всьому й навчив.
"Колись у нас можна було цим заробляти, а зараз – не особливо: дуже багато вимог, дошка дорога, шпаклівки і наждачки – все дороге. А люди краще куплять "паперові" двері з МДФ, ніж нормальні дерев'яні, хоча ціна зараз на них практично однакова. Із приходом Порошенка почався взагалі дурдом, бо треба було платити забагато податків, то я на все плюнув, закрив і поїхав за кордон", - каже чоловік.
Вперше працював укладальником тротуарної плитки і бордюрів у чеському Брно. Отримував 1,5 тисячі доларів.
Вдруге знайшов роботу столяром із виробництва вікон і дверей. Працював спочатку на роботодавця й отримував 100 чеських крон за годину, в середньому виходило 32 тисячі на місяць. Тепер працюватиме напряму із замовником як підрядник. Фірма відкрила йому дворічну візу, але наразі Олег не може виїхати – угорці закрили кордон якраз у день, коли він збирався його перетинати.
"Мені сказали, що візу відкриватимуть протягом півроку, то ми зі знайомим набрали замовлень на вікна і двері. Аж за два місяці прийшла віза, але я мав уже доробити те, що взяв. Завершив роботу і наступного дня виїхав – і за кілометр перед нами угорці кордон закрили, пускали лише своїх. На день раніше виїхав – було б супер. Сидів би в Чехії - фірма на карантин не закривалася, бо люди працюють далеко один від одного", - розповідає Олег.
Олег Гринчак
"Віза є у базі даних, але в паспорті стоїть лиш піврічна. Тобто мені треба поїхати в Чехію, здати у поліцію паспорт і отримати дворічну візу. Зараз угорські кордони відкриті, але, кажуть, перетин чеського кордону залежить від зміни прикордонників, – одні пускають, інші не пускають. Із восьми моїх знайомих шістьох пустили, а двох завернули. У них якась неузгодженість у законодавстві вийшла. Але якщо мене зараз чехи завернуть назад, то віза згорить", - бідкається він.
"А лишатися в Україні за 6-8 тисяч, то хай ідуть вони подалі! Вони пенсіонерам мали б платити таку пенсію, а не робочим, - обурюється Олег.
Олег Гринчак розповідає, що мав можливість піти на завод в Україні на ставку 18 тисяч. Але під кінець місяця грошей майже б не лишалося. "На українські зарплати можна хіба що жити, а відкласти щось або почати будівництво нереально", - каже він.
"Українці намагаються один одного з'їсти. У Польщі не працював, але двічі був проїздом. То поляки, здається, ще гірше від наших ставляться один до одного. У Чехії люди кращі. З чехом спокійно говориш, він не каже тобі, що ти українець і якого ти чорта сюди приїхав. Тож скажу - хто пожив за кордоном і побачив, як люди нормально живуть, не має бажання лишатися в Україні. У Чехії я взагалі не втомлююся, після роботи у мене вистачає сил зварити собі їсти. І навіть у неділю я йду на роботу, як нічим зайнятися", - розповідає Олег.
Так вийшло, що перед першою поїздкою Олег посварився зі своєю дружиною, і поки був на заробітках, вона подала на розлучення, а він навіть не міг приїхати через умови перетину кордону. Їхня донька ходить у другий клас, займається спортивною гімнастикою, і Олегу потрібні гроші на підтримку своєї дитини. Тож найближчим часом він планує ризикнути і спробувати прорватися через кордон.
