В суботу, 13 червня, виповнюється рівно 6 років зі дня звільнення українськими підрозділами міста Маріуполь, яке було захоплено проросійськими бойовиками 9 травня 2014 року. Визволення Маріуполя стало наступною перемогою у війні на Сході після успішного відбиття наступу на Донецький аеропорт, 26 травня 2014 року. Спеціально для "Апострофа", військовий історик, науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею ім. В. Тарновського МИХАЙЛО ЖИРОХОВ згадав, як бійці батальону МВС "Азов" вибили бойовиків з Маріуполя.
Читайте також: "Руська весна" в Маріуполі: як бойовики атакували місто
Маріуполь під "владою ДНР"
Після подій 9 травня 2014 року керівники АТО ухвалили рішення про відведення з Маріуполя всіх військових формувань – передусім підрозділів Національної Гвардії України. На фоні повної деградації правоохоронних органів (МВС та СБУ) єдиним українським збройним формуванням, яке виконувало накази Києва та могло підтримувати громадський порядок, були прикордонники зі складу Донецького загону, штаб якого знаходився саме у Маріуполі.
Таке непродумане рішення дуже негативно вплинуло на ситуацію у місті – вже в ніч на 10 травня почало ширитись мародерство магазинів у місті та знищення міської інфраструктури. Апофеозом цього став підпал будівлі міської ради, яка не відновлена досі.
І це при тому, що військові 72-ї механізованої бригади стояли блокпостами у передмісті, а в непрацюючому летовищі перебували як бійці Нацгвардії, так і зведена група спецпризначенців.
11 травня в місті був проведений незаконний референдум про фактичне відокремлення Донецької та Луганської областей від України. Цікаво, що в Маріуполі у організаторів референдуму, на відміну від того ж Донецька, ніяких списків виборців не було. Крім того, школам заборонили надавати приміщення для голосування. Тому сепаратистам вдалося відкрити тільки чотири "виборчі дільниці".
Тим не менш в Маріуполі справді багато людей прийшло "проголосувати". Результати були оголошені вже ввечері - вони показали майже 90% підтримки незалежності так званої ДНР.
На фоні підтримки з боку пересічних громадян серйозних збройних формувань у "влади ДНР" в Маріуполі не було. Причини цього незрозумілі досі. З військової точки зору утримування півмільйонного міста, а тим паче порту з потужними підприємствами поблизу російського кордону повинно бути у той час у пріоритеті. Можливо зіграла свою роль впевненість у підтримці з боку РФ, а може й були якісь кулуарні домовленості. Однак в травні 2014 роки обстановка була такою, що найбільш підготовлені та озброєні загони бойовиків перебували в Слов'янську та Горлівці, а "донецькі" просто ділили владу та гроші, чекаючи зі дня на день прибуття "зелених чоловічків" за кримським сценарієм.
Тому маючи чітке уявлення про ситуацію, "опікуватись" Маріуполем неформально став міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Цікаво, що спочатку планувалось звільнити місто 12 травня, а потім 23-го – для того, щоб провести повноцінне голосування на виборах Президента України.
Однак сил МВС було недостатньо. Тому було вирішено провести операцію по звільненню міста силами батальйону "Азов", який спочатку створювався переважно з "майданівців" та фанатів футбольних клубів. Але для формування, озброєння і підготовки повноцінного штурмового підрозділу був потрібен час.
Підготовка до штурму
Оскільки повноцінна підготовка на летовищі була неможлива, то групу бійців "Азова" (а на початку травня це було 85 людей) перекинули у Бердянськ, де Держприкордонслужба надала для використання свій полігон. Базувався підрозділ на базі відпочинку "Бриз".
Крім стандартної вогневої підготовки бійці під наглядом інструкторів відпрацьовували різні елементи вуличного бою. Коли було остаточно прийнято рішення щодо проведення операції, почалась розвідка позицій супротивника.
Як згадував ад’ютант командира батальйону "Байда": "…ми почали розвідку. І тут згадується епізод, в якому головними героями були журналістка з "Громадського" Лідія Гужва… Вона разом зі своїм оператором в якості журналістів проросійських ЗМІ потрапила до сепарів на барикаду. І знімаючи нібито стенд-ап, вони зафіксували з чого були зроблені барикади, де вони розташовані та іншу важливу інформацію. Зважаючи на ці та інші дані, ми побудували макет барикад на полігоні та почали відпрацьовувати їхній штурм".
План-схема операції по визволенню Маріуполя 13 червня 2014 р
Було розроблено і план операції. Як згадували потім самі "азовці": цей "…план був написаний від руки на аркуші в клітиночку, вирваного з учнівського зошиту. Генерал (генерал-майор Микола Климчук) подився на нього, сказав, що це нікуди не годиться, наказав покликати начальника штабу, і вони разом із Трояном (начальник штабу батальйону МВС "Азов") сіли писати наказ на штурм".
План був доволі простий – і це було правильно, враховуючи достатньо посередню підготовку "Азову" (неможливо за два тижні зробити штурмовиків з людей, які не служили в армії) – військові та НГУшники блокують периметр навколо ворожого укріпрайону, а "азовці" двома групами паралельними вулицями його штурмують з двох сторін. Бойовиків було небагато, вони перебували компактно – в районі вулиці Грецькій. Тут же був зроблений укріпрайон, підходи до якого були заміновані російськими саперами (це стало зрозуміло вже у ході штурму).
Великою проблемою для атакуючих була відсутність бронетехніки – МВС надати будь яку "броню" не могло фізично. Тому було прийнято рішення власними силами зробити "гантрак" - добронювати вантажівку та встановити на неї великокаліберний кулемет. Під це взяли перший ліпший цивільний КаМАЗ-самоскид з помаранчевою кабіною. Весь його корпус був закритий металевими листами, на які скрізь наварили арматуру. Задній борт був замурований ресорами, а посередині кузова встановили станок під кулемет "Утьос". Машина отримала власну назву – "Пряник" і пройшла разом с "Азовом" не тільки звільнення Маріуполя, але й подальші бої літа 2014 року.
Знаменитий «Прянік»
Однак перед штурмом стався витік інформації й найбільш боєздатне угруповання бойовиків – під командуванням такого собі "Чечена" - вийшло з Маріуполя в напрямку Сніжного. Фактично в місті зостались тільки бойовики так званої "Русской православной армии" та кримінальні елементи з мінімумом озброєння та техніки. Єдиним бронеоб’єктом на озброєнні був БРДМ-2, раніше захоплений в частині НГУ, але він не їздив та не стріляв.
Штурм
Операція по звільненню Маріуполя почалась о 03:00 13 червня 2014 року. Бійців "Азову" - близько 150 – було перекинуто на летовище днем раніше, тут вони були доозброєні, отримали додатково ще один "Урал" з встановленою у кузові зенітною установкою ЗУ-23-2.
Після виступу керівника об'єднаного угрупування в секторі "М", начальника управління з охорони громадського порядку Головного управління Національної гвардії України генерал-майора Миколи Климчука та командиру батальйону Андрія Білецького, група вирушила на штурм. "Байда" пізніше згадував: "З дикими криками "У Вальгаллу!", "У бій!", "Слава Україні!" ми стрибнули в машини. Я опинився в кузові одного з пікапів".
Група під орудою "Черкаса" піднімалась по вулиці Італійській (тут же був і Білецький, який командував операцією), а група "Боцмана" з "Пряніком" - по вулиці Грецькій.
Миттєвості бою 13 червня 2014 року
Як і планувалось під щільним вогнем ЗУшки і "Утьоса" групи пішли у наступ. І практично відразу напоролись на доволі щільний вогонь противника – з’явились перші легкопоранені. А ще в момент висадки один боєць – "Легіонер" отримав важке поранення від вибуху кумулятивної гранати від РПГ. Бійця прооперували в умовах цивільної лікарні у Маріуполі, причому операцію проводив судинний хірург з Донецьку (!!), якого доставили санавіацією. Пізніше поранений був доправлений у госпіталь МВС у Києві на борту Ан-26 Vitа. Загалом під час бою відносно легкі порання отримали 5 осіб: один – ковзне попадання кулі в голову через каску, всі інші були поранені уламками від гранат.
Підходи до барикад були буквально нашпіговані мінними пастками. "…Ми виявили закладений фугас. Він висів на одному з стовпів. А не здетонував він швидше за все тому, що тоді вирубили мобільний зв'язок. Він дуже дивно виглядав: був підвішений зверху з використанням якогось відра чи чогось подібного і до нього тягнулись дроти", - згадував боєць із позивним "Мокрий". Фугас знешкодили просто підірвавши, а коли це відбулося - у сусідніх будинках повилітали шибки.
Зрозумівши, що мини не спрацювали, противник почав послаблювати спротив – фактично далі почалась типова зачистка. "Знайдено було приблизно 15-20 осіб, їх діставали з підвалів. Одного взяли в полон та поливали водою, а він думав, шо на нього ллють бензин і дуже непокоївся", - розповідав боєць з позивним "Філа". Його товариш - "Ерік" розказав як "азовці" ходили по дворах, шукаючи сепаратистів: "Знайшли трьох чоловіків, що ховалися на даху. Ще одні з підвалу почали нам кричати, що будуть відстрілюватися, але ми їм пригрозили, що кинемо гранату, і вони одразу ж вийшли з піднятими руками. Когось здавали місцеві".
Арештовані під час зачистки бойовики. Дуже добре можливо оцінити їх озброєння
Однак сил та засобів, щоб виловити всіх не було, а тому частина бойовиків змогла просочитися скрізь заслони. Вже наступного дня в Маріуполі було атаковано колону постачання прикордонників. Загинуло п’ятеро військовослужбовців, але це зовсім інша історія.
Зачистивши територію, "азовці" передали захоплені позиції бійцям батальйону МВС "Дніпро-1", а самі через летовище вирушили на свою базу в Бердянську.
Звільнення великого міста без втрат було знаковою подією війни на Донбасі в той період. Це призвело до великого морального піднесення не тільки нашого угруповання ЗСУ на Донбасі, але й всього проукраїнського населення Донецької та Луганської областей, а також всієї України.
