Я вже декілька разів хотів видалити Facebook зі свого телефону та життя. Колись безневинний стартап для самовираження та слідкуванням за життям і самовираженням інших, уже давно перетворився на машину слідкування та збору інформації глобального масштабу. Ви скажете комусь по телефону, що треба купити взуття — і за декілька хвилин Facebook, та і Google, під час гортання вами новин у інтернеті, покажуть рекламу взуття в радіусі кілометра навколо вас. Поскаржитесь на біль у спині — і за хвилину ваш телефон покаже рекламу ліків саме для спини. Навіть не використовуючи телефон, а тримаючи його біля себе, ви скажете комусь, що хочете поїхати в Туреччину чи Італію — відкривши телефон, ви зі здивуванням виявите, що Facebook з Google наполегливо вам пропонують готель чи квитки саме в ту країну, про яку ви щойно згадали.
Суцільний і постійний контроль усього, що ми робимо, куди йдемо, про що говоримо й чого хочемо, уже більше не наукова фантастика й не фільми про сумне майбутнє. Це вже частина нашого сьогодення. Причому настільки вплетена в щоденне життя суспільства, що навіть розуміючи це і вирішивши вийти з-під цього велетенського пилососу по збору інформації, ви просто вже не можете це зробити. На Facebook постійно хтось напише щось важливе, ідуть суспільно значимі політичні бої, хтось із керівників держави чи політичних лідерів щось скаже, що треба обов’язково подивитися…
Тому я вже декілька років відкриваю телефон, заходжу у Facebook, знаходжу опцію "видалити програму" — і не видаляю…
Й ось настав момент радості — учора ввечері хтось інший це зробив. Facebook заблокували і видалили не лише з мого життя, але і з життя півтора мільярдів людей. А отже, ми знову почнемо більше читати наші власні ЗМІ, спілкуватися, дивлячись в очі один одного, а не на екрани, станемо знову більше людьми, а не учасниками чи спостерігачами потоків хайпу й хейту…
Але радість тривала лише 6 годин. Ніякі хакери чи інші недержавні гравці не можуть перебороти багатомільярдну машину Facebook чи Google. Їх вплив чи контроль на сьогодні вже такий, що й багатьом державам із ними складно потягатися. Лише Єврокомісія робить несміливі спроби взяти під контроль цих гігантів, які, очевидно, створили антиринкову монополію, якою зловживають для власного багатства та політичного впливу. Чи Китай, який просто взяв і закрив їм доступ до свого ринку й розвиває власні соціальні мережі чи пошукові системи. Інші ж далі роблять вигляд, що це так виглядає прогрес і ми всі маємо з цим так далі жити.
Хоча ситуація вже очевидно виходить за рамки інтернет-свободи і є серйозною проблемою економічній конкуренції та, у багатьох випадках, національній безпеці.
Я не належу до прихильників Дональда Трампа, але хто такий Марк Цукерберг, щоби він, чи його наймані робітники, вирішували відключити президента США від мережі, а отже, обмежити його в правах, чи ні? Хто він такий, щоби не суд, не парламент, не інший легітимний орган, а він вирішував, кого просувати, а кого закривати чи обмежувати в правах?
Я вже не кажу про те, що Facebook має просто жахливе монопольне становище на ринку соціальних мереж, який уже давно значно більший, ніж ринки інших фізичних чи інтелектуальних товарів. Де антимонопольний комітет, який мав би обмежити цю мережу й дати можливість іншим продуктам, насамперед, тим, які розвиваються чи підтримуються українськими, чи, хоча б, європейськими компаніями? Чи монополії вже більше не загроза? А скільки податків Facebook, до речі, сплатив до українського бюджету? Хоч він давно й надійно вже по об’ємах продажів на українському ринку обійшов нафто- чи зернотрейдерів. Причому ми говоримо про монополію не на ринку взуття чи навіть електроенергії — а на ринку інформації, ринку наших із вами мізків…
Такі інституції як РНБОУ мали би займатися не внутрішньовидовою боротьбою серед контрабандистів чи вигадуванням чергових інформаційних приводів, а аналізом викликів національній безпеці — а це точно є таким викликом. Відповідні органи державної влади мали би не знову дерибанити бюджет, а пропонувати законодавчі та нормативні рішення про те, як має розвиватися цей ринок, який формує наше майбутнє. І вирішити, чи наша країна в цьому ринку лише біоферма для вирощування програмістів, чи ж ми все таки можемо самостійно виробляти продукти як для власного ринку, так і для просування на інших ринках.
Замість викидання мільярдів на нікому не потрібні державні телеканали та інші проєкти, яким дорога до смітника, краще закласти в бюджет наступного року підтримку національних розробників для створення нових IT-продуктів: власних соціальних мереж і пошукових систем. Вдалося ж потіснити з ринку "Однокласників" із "Яндексом".
Якщо Україна не буде шукати власні альтернативи чи конкурентів Facebook з Google, то альтернатива з’явиться в інших. Китайський ТікТок уже показав, як це буде. Готуйтесь, там уже WeChat та Weibo підтягуються. Уже зараз українська держава має виділити фінансування на власні соцмережі та пошуковики. Інакше за років десять будемо дискутувати про те, яких політиків нам обирати — тих, яких просуває Facebook чи тих, яких пропонує Weibo…
