Останніми днями увага українців повністю зосереджена на Донбасі. Це не дивно, адже саме там точаться найзапекліші бої. Утім, неабияку роль в цій історії відіграють захисники Харківщини. Так бійці, які обороняють Україну на Ізюмському напрямку, не дають ворогу прорватися вглиб країни та оточити наші сили в Донецькій та Луганській областях. Стає очевидним, що цей напрямок перетягує на себе велику частину окупаційних військ, що заважає їм досягнути значних успіхів на Донбасі.
Що зараз відбувається на Харківщині, чи можна цивільним повертатися в область, та яку роль Ізюмський напрямок відіграє в подальшій долі Донбасу - в ефірі Апостроф TV розповіла заступник командира добровольчого батальйону "Карпатська Січ" МАРІЯ ЧАШКА.
– Останнім часом Генштаб більше говорить про те, що на нас чекає битва за Сєвєродонецьк. Про Ізюм знаємо менше інформації. Яка там зараз ситуація?
– Власне, трошки менше інформації про Ізюм тому, що зараз найбільші та найгарячіші бої точаться саме на Донеччині та Луганщині. Але не можна відкидати важливості Ізюмського напрямку, під яким стоїть наш батальйон "Карпатська січ", Легіон Свободи. Саме ця територія – напрямок від Ізюму через містечко Барвінкове і далі – є одним зі стратегічних планів ворога, аби замкнути кільце і зайти з тилу. Оточити кордон Донецької і Луганської областей та утворити так званий котел, щоб просунутися вглиб по території.
Проте ми надійно тримаємо наші позиції на Ізюмському напрямку і переконані, що їм не вдасться втілити цей план, аби створити кільце і котел для військ, які тримають оборону на межі Донецької та Луганської областей.
Загалом, якщо оцінювати ситуацію впродовж останнього тижня, ми можемо сказати, що ворог накопичує сили на Ізюмському напрямку. Час від часу він робить спроби прориву, які ми разом з усіма підрозділами, які тут стоять, успішно ліквідовуємо, знищуємо. Їм не вдається ані на метр просунутися. Попри все, ми час від часу переходимо до контрнаступу. Після того вони надовго затихають.
Проте ми бачимо, що сили накопичуються. Нещодавно були дуже великі обстріли позицій, які тримає наш батальйон. Днями був потужний обстріл протягом кількох годин містечка Барвінкове. Обстрілювали центр містечка, обстрілювали різні цивільні об'єкти. Хаотично і по-різному. Дякувати Богу, жодних втрат у нашому батальйоні немає - немає поранених і загиблих. Позиції ми тримаємо надійно. Ми переконані, що так надалі і відбуватиметься. Ворог не зможе ані на сантиметр просунутися сюди в Ізюмському напрямку.
Насправді, це буде дуже важливо. Тому що від того, як ми тут утримуємо позиції, і наскільки багато шкоди ми тут завдаємо нашому ворогу, тим менше сил в них буде воювати біля Сєвєродонецька, Рубіжного та по інших напрямках Луганської та Донецької областей.
– Ми дивилися карту, чимало території на Ізюмському напрямку – це ліси. Росіяни їх використовують? Це для них більше пастка чи навпаки укриття?
– Загалом ліси – це хороше укриття для військової техніки. Проте зважаючи на те, що вони не знають нашої території – все ж таки, ми вдома, а вони тут зайди – вони дуже часто плутаються. Ми помічаємо, що їхня техніка рухається якось хаотично, незрозуміло. Ми бачимо, що вони блукають.
Вони погано орієнтуються, і це дуже нам на руку. Це дає нам можливість встигнути передати координати нашій артилерії та знищити ці одиниці ворога, що, до речі, відбувається майже щодня - наш батальйон коригує артилерію спільно з нашими приданими підрозділами. Майже щодня у нас є одна-три або й більше одиниць ворожої техніки, яку ми знищуємо.
– Поговоримо про загальну ситуацію на Харківщині. Останнім часом ми чуємо, що звільняються окремі населені пункти. Тим часом ми чуємо від місцевої влади, що повертатися на Харківщину ще зарано. Відомо, що наші військові планують витіснити ворога до кордону. Яка загалом ситуація в області, окрім Ізюмського напрямку?
– Безумовно, зарано ще повертатися цивільним мешканцями на Харківщину - це однозначно. Це підтверджують дуже багато подій. І нещодавній потужний обстріл міста Лозова, коли було зруйновано будинок культури – абсолютно цивільний об'єкт. Це підтверджує і потужний обстріл містечка Барвінкове. Це маркер, що цивільному населенню однозначно не можна ще повертатися на Харківщину.
Треба трошки потерпіти. Треба дочекатися того моменту, коли Збройні сили України витіснять ворога до кордону. І коли буде офіційне повідомлення про те, що вже безпечно, що можна повертатися, тільки тоді це можна зробити. Це однозначно.
Що стосується успіхів, вони безперечно є. Чим більше ми наступаємо, чим більше ми просуваємося вглиб окупованих територій, чим більше ми звільняємо їх тут, на Харківщині, тим більше ми допомагаємо нашим підрозділам Збройних сил України на Донеччині та Луганщині. Доводиться ворогу перекидати техніку, перекидати якісь війська з-під Сєвєродонецька, з-під Рубіжного, з-під Бахмута сюди. Як тільки ми тут починаємо наступати, як тільки ми знищуємо тут більше техніки, одразу там вони послаблюються. Таким чином плече до плеча, рука до руки ми одне одного підтримуємо. І я переконана, що це дуже правильний план, дуже правильна тактика. Саме тому нашому ворогу абсолютно нічого не вдасться.
– За три місяці війни чи помітили ви, наскільки змінюється або не змінюється стратегія росіян? Чи вони так само наступають, як нам кажуть, "вижу цель, не вижу препятствий"? Чи так само вони кидають тисячі людей на забій?
– Однозначно ситуація змінюється - і дуже серйозно. Коли ще тривала оборона Києва, наш батальйон стояв на позиціях під Ірпенем. Потім ми отримали бойове завдання на Харківщині – ми можемо порівняти, як за весь період війни це відбувається.
Ми впевнені, що цей перший їхній план, який їм не вдався, – захопити Київ і зробити все дуже швидко, напевно, провалився не лише завдяки багатьом чинникам, але й завдяки тому, що вони намагалися наступати саме таким чином. Вони намагалися іти вперед, незважаючи ні на що. В них було дуже багато загиблих, вони їх не забирали, йшли по них далі вперед. Ми знову знищували їх. Це було дуже нам на руку. І це було одним із чинників, чому ми отримали перемогу в цих битвах.
Що відбувається зараз? Зараз ми бачимо, що їхній особовий склад дуже деморалізований. За різною інформацією, яку ми отримуємо з різних джерел, їхні солдати не хочуть виконувати накази. Був такий випадок, що потрапили в полон їхні військовослужбовці, які мали бойове завдання, які мали проводити обстріл по нас. Вони просто залишили свою техніку, свою зброю надворі, а самі заховалися в сараї, сиділи й чекали, щоб їх захопили в полон. Вже потім вони сказали: "Ми не хочемо воювати, тому що ми розуміємо, що як тільки ми почнемо вас обстрілювати, ви відкриєте вогонь у відповідь, і ми загинемо. А ми не хочемо гинути, нам краще здатися до вас в полон і залишитися живими". І таких випадків багато.
Тому моральний дух їхнього війська дуже низький. Якщо немає духу, якщо немає бажання виконувати накази, якщо люди настільки бояться і настільки деморалізовані, що відмовляються виконувати накази, то неможливо отримувати перемогу у війні. Тому різниця, безперечно, є. Хоча мушу сказати, що ми відчуваємо також періодично, коли надходить підкріплення їхньої артилерії, що вона працює значно потужніше, вони шукають різні координати. Деколи б'ють хаотично, деколи по якихось конкретних координатах. Але є різниця між тим, як поводиться особовий склад і як працює артилерія ворога. Ми це дуже чітко відчуваємо.
– А чи відчуваєте ви на тому напрямку, де ви перебуваєте, ротацію сил з боку росії? Чи це ті самі БТГр, які зайшли на початку повномасштабного вторгнення і досі там перебувають?
– Ні, не перебувають вони там досі. Ми бачимо, як відбувається ротація. Ми з різних джерел отримуємо інформацію та знаємо, коли заходить нова БТГр на нашому напрямку. Нам про це відомо. Як правило, після цього ми це відчуваємо через деякий час, тому що змінюється характер обстрілів, змінюється зброя, якою нас обстрілюють. Насправді, це дуже помітно. Для тих, хто вже має якийсь досвід у війні це дуже зрозуміло і помітно.
Ми також бачимо, що кількість сил стала значно більшою, аніж була за останній період з їхнього боку. Проте з нашого боку також ситуація змінюється в кращий бік. Не лише той дух, який ми маємо, не лише ті добровольці, які до нас приходять постійно, не лише кількість нашого особового складу, яка зростає. Не лише той дух, який зміцнюють та підкріплюють наші здобутки, наші перемоги, але і важке озброєння, яке ми відчуваємо щораз більше у нас за спиною. Це вже нова зброя, яка до нас підійшла і дуже сильно нам допомагає. Тому ті спроби ворога зробити підкріплення своєю артилерією дуже швидко нівелюються нашими здобутками, які є в рази кращими, ніж здобутки нашого ворога.
– До речі, щодо техніки. Ми чуємо чимало інформації, що російські війська використовують стару техніку. Наприклад, в Мелітополь привезли танки, які в 1975 році вже вважалися застарілими. Чи не перебільшуємо ми масштаби цих даних? Чи бачили ви чи ваші колеги дійсно застарілу зброю, яку росіяни використовують на фронті?
– Насправді, техніка і зброя в них є дуже різна. У них є і застаріла зброя, яка також трапляється серед танків, які вдавалося підбити, які ми бачили. Але в них є дуже хороше устаткування на їхній зброї, доволі сучасне. Не буду вдаватися в деталі, але це видно на прикладі тепловізорів, які використовуються на їхній техніці, від яких дуже непросто сховатися. Стан їхнього оснащення дуже різний – від застарілої зброї та прострочених сухпайків до деяких високих технологій, які вони використовують проти нас, проти яких треба вміти боротися.
– Вже понад два місяці окупанти не дають гуманітарних коридорів до Ізюма. Чи є якась можливість довозити людям продукти, ліки, евакуюватися звідти? Чи багато людей залишилося в місті?
– На жаль, я не володію детальною інформацією по Ізюму, оскільки позиції, які тримає наш батальйон, – це напрямок Ізюму і якраз лінія розмежування. Тому інформації про те, яка саме гуманітарна ситуація в Ізюмі, мені не дуже відома. Але я бачу, як працюють гуманітарні служби у тих населених пунктах, які є на лінії розмежування з нашої сторони. Я мушу сказати, що дуже відважні волонтери, які приїжджають фактично на лінію розмежування та привозять продукти харчування, ліки, – це фантастичні і неймовірні люди, ми дуже їм дякуємо. Вони не лише допомагають військовим і цивільному населенню тут, але й часто беруть участь у евакуації цивільного населення з лінії розмежування, де наші бійці допомагають з-під обстрілів вивезти цивільних, а потім уже передають в руки волонтерів. Далі вони вже займаються цими цивільними особами. Це надзвичайно велика відвага та надзвичайно велика робота. Безперечно, всі ми дуже вдячні нашим друзям-волонтерам.
