З перших днів війни росіяни були занадто впевнені в своїх силах. Вони пропонували капітулювати українському керівництву ще до наступу, але в них вийшло лише швидко забратися з північних регіонів України. Нині в Росії утворився цікавий парадокс, коли 78% суспільства хочуть воювати, але цього не хоче армія. Найближчим часом "за порєбріком" виникне дисонанс, коли окупанти стануть повертатися додому і говорити про недолуге командування, а з екранів буде литися хвала Путіну і компанії. До чого призведуть розбіжності у свідченнях військових та тому, що кажуть по телевізору, чому вбивство Дугіної було зовсім невигідно Україні та у який Крим ми повернемося після перемоги? Про це в ефірі Апостроф TV розповів політичний експерт, керівник експертної групи Бюро аналізу політики ВІКТОР БОБИРЕНКО.
– Нещодавно міністр оборони росії Шойгу заявив, що сповільнення темпів наступу пов’язано з тим, що РФ хоче мінімізувати жертви з боку окупантів. Для чого і для кого він це говорять? Всі знають, що їм байдуже на втрати.
– Він це сказав фактично на заході, де було багато військових із країн, які все ще купують в Росії зброю. Це було сказано для них.
Росіяни розуміють, що дуже швидко в них виходило тільки тікати з-під Києва, Чернігова й Сум, коли вони виводили війська з півночі. А так, вони два місяці брали Сєвєродонецьк, ще місяць – Лисичанськ. За винятком цих двох міст, вони фактично так і топчуться на тих лініях, які зайняли в перші 3-4 дні, поки ми не могли оговтатися. Все ж таки, для нас дещо зненацька був цей напад.
Він більше це говорить для внутрішньої аудиторії. Для дяді Вані з Рязані, для Нижнього Тагілу, щоб пояснити, чого ми ще українців до нігтя не притиснули. "Ми б уже давно притиснули, але ми гуманні, ми добрий народ, не вірте тому, що було в Бучі". Але це все буде як у пізньому СРСР. Як у тому анекдоті, коли вчителька каже дітям: "Діти, як же добре в СРСР, у дітей все є, іграшки є, їжа смачна". А Вовчка плаче. "Чого ти, Вовочко, плачеш?". Вовочка каже: "Хочу до СРСР".
Так і тут – буде десь так само, тому що російські військові будуть повертатися з України, хтось у відпустку після поранення, хтось на ротацію, у когось контракти закінчаться. Ці люди повернуться, і в цивільних росіян буде дисонанс між тим, що буде розповідати якийсь рядовий солдат Ваня, який прийде додому і скаже: "Ми, блін, там дохнемо, як мухи. Ми там не можемо наступати, бо нас з HIMARS поливають, в нас там те, те і те". Він батькам буде одне розповідати, а їм з екранів Скабєєва буде розказувати, що "це від нашого гуманізму". От ми гуманні, й тому захоплюємо по корівнику на день. Сьогодні корівник захопили – у нас великі успіхи. А вчора були невеликі, всього на всього собачу будку або курник в якомусь селі відбили та просуваємося по 20 метрів на день.
Скажімо так, вони вже давно ніде не просуваються. Ну, якесь вони село нещодавно взяли під Миколаєвом, це був їхній останній успіх. Перед цим не було нічого тижнями. Тобто насправді вони в Росії думають, що аудиторії в них дві: шойгу щось розповів африканська генералам, і розповіли щось своїм жителям. Зрозуміло, що в Штатах з таких виступів регочуть і тролять їх.
– Міністр оборони України Олексій Резніков заявив, що за два дні до вторгнення йому дзвонив шойгу і пропонував капітулювати. Для чого за два дні до наступу телефонувати з пропозицією капітуляції міністру оборони країни, яку ти збираєшся окупувати за 72 години і впевнений у свої перемозі?
– Я думаю, це була частина плану. Це була погроза на кшталт "здавайтеся, ми ж усе одно переможемо", мовляв, ситуація у нас безнадійна. Це була самовпевненість. Ми бачимо, що Росія дуже переоцінила свої сили і недооцінила українську націю та українські збройні сили.
– Чи не могло це бути сумнівом у собі?
– Вони блефували, казали: "Здавайтеся, бо вам все одно хана". Але я думаю, що це було щиро. Росіяни в перший-другий день ще думали, що в них все вийде, все буде "чотко". Одна колона проїхала через Суми і поїхала на Київ. Вони там тільки блокпостами відділилися, самі відгородилися від міста Суми і блокували. Це від чого було? Від самовпевненості. Типу, куди вони від нас дінуться. "Якщо не здадуться, потім приїдемо та зробимо там мачучу".
Але, бачите, вийшло як вийшло. У них нічого не вийшло в Гостомелі, Бучі, під Києвом. В Харкові також, а вони ж думали, що Харків здасться. В них була самовпевненість. А як ще Путін за тиждень чи два до цього казав: "Нравится не нравится, терпи, моя красавица". Тобто він для себе вже знав, що ніби ми народ "терпіл". Тобто те, що Шойгу казав: "Здавайтеся, щоб без крові", – це була поблажливість. Мовляв, ми залишимо вам життя, на вас чекає гаряча їжа та теплий полон. В такому це було ракурсі.
Вони були впевнені, але помилилися стратегічно. Тепер, якщо треба говорити з росіянами, не треба говорити їм: "Ви знаєте, що ми вас не любимо, ненавидимо та всіх вб’ємо". Ні, їм треба казати: "Росіяни, у вас тупе керівництво". У них немає головного критерію успішного керівника. Успішний керівник – це вміння розбиратися стратегічно, вміння приймати стратегічне рішення, аналізувати багато інформації і приймати вірне рішення. Вони прийняли невірне рішення. Вони нас недооцінили дуже сильно і поплатилися за це.
Треба також казати їм про те, що Путін не вміє приймати кадрові рішення. А це другий критерій успішного керівника – вміння підбирати і розставляти кадри. Може, Шойгу десь лісником в Тиві і згодився би або шаманом, але він точно не спеціаліст у війні. Росіянам треба казати: "Вами правлять тупі". Прийдуть з фронту ці поранені фронтовики – злі на своє начальство, і будуть ці тези підтверджувати. Вони будуть казати: "Так, нами командують тупі генерали". Це ж правда. Скабєєва буде кричати, що Путін кращий за всіх, він найкращий у світі, розумнішого за Путіна немає. А паралельно з телевізором буде те, що Ванєчка буде казати своєму дяді з Рязані.
Поки що їхнє суспільство готове воювати. В Росії зараз парадокс: у них армія не хоче воювати, а суспільство – 78% за останніми опитуваннями – хоче воювати. Треба їм зробити ще більше 200-х, 300-х, і вони перехочуть. І треба розповідати їм, що путін тупий.
– На похоронах вбитої під Москвою доньки Дугіна помітили дуже цікаву деталь, у труні лежала людина, яка не дуже була схожа на обгорілу, яку в першу ніч після інциденту навіть не могли ідентифікували.
– Для мене це теж була загадка, але самі ФСБ пояснюють, що її нібито викинуло вибуховою хвилею, і тому вона не згоріла в машині, а її віднесло кудись. Не знаю, я не криміналіст, але тут інше цікаво. З цієї Дар’ї зараз хочуть зробити нову жертву, мовляв, "фашисти навіть дєтішек убивають".
Та цій дитині було 29 років. Вона працювала у Симоньян на каналі. Так, вона ще тільки пропагандист-початківець, але талановитий, з огляду на таланти свого папаші. Вона якось казала, я процитую мовою оригіналу: "Я готова растить детей в подвале. На самом деле, не имеет значения, подвал или не подвал. За свои идеи нужно быть готовым умирать и нужно быть готовым испытывать любые вызовы". Тобто вона була ідейним фашистом. Вона посмикала Бога за бороду, Бог їй кинув виклик. Ну, вона на цей виклик відповіла своїм вильотом з машини.
Це був боєць ідеологічного фронту, ніяка ні "дєтка". Між тим, з неї роблять піонер-героя. Тепер вона буде новим Павликом Морозовим. Це той, який здав свого татка НКВДистам, і дідусь його за це вбив, і Павлик Морозов став героєм. Ну от, тепер з неї будуть це ліпити.
Взагалі, думаю, що вбили її самі ФСБшники. Нам її смерть була невигідна абсолютно, тому що якщо кажуть, що ми фашисти, то ми їм: "Ви почитайте Дугіна, і вам все стане ясно". "Майн кампф" Гітлера – це дитячий буклет у порівнянні з тим, що писав Дугін, як він висловлював свої думки, ким він був. І таких Дугіних ми маємо плекати, щоб якщо на Заході хтось спитає, чому росіяни називають вас фашистами, то це тому, що справжні фашисти – вони, і вони просто переводять стрілки. А чого ви думаєте, що вони фашисти? Так почитайте Дугіна, якого любить та плекає путін. Потім послухайте, що ще кажуть Скабєєва, Симоньян і Соловйов.
Непідготовленому розуму їх, звісно, слухати не можна. Треба, щоб людина була психологічно стійка. От дати послухати їх з їхніми "стільки-то хвилин до Парижа чи Лондона" і сказати, що в Росії немає недержавного телебачення. Тобто це ті меседжі, про які поки що соромиться сказати сам Путін, але його шавки про це говорять. Вони фашисти. Не треба розмов, ви просто візьміть і послухайте, одразу все стане ясно.
– Кримськотатарський ресурсний центр нарахував щонайменше 27 випадків "бавовни" у тимчасово окупованому Криму з 9 серпня. Українці вже почали тролити росіян в Криму та навіть пишуть ріелторам із проханням підібрати квартиру на жовтень з оплатою в гривні. Як, на вашу думку, вони реагують на це?
– Я думаю, що вони, звичайно, зараз у паніці. Але як тільки ми їх визволимо, то бізнес там – той, що місцевий, а не приїхав з росії – із задоволенням перелаштується на гостей з України і буде процвітати.
Стосовно цього тролінгу, то це найзабавніша тема. Це саме те, що їм додає і страху, і озверину. Їх аж смикає від того. Але, товариші, чого ви хотіли? Ви думали, що будете нас бити, а самі нічого не отримаєте? Тобто вам можна стріляти, а нам ні?
Я в Сумах зараз, у нас 30 км від кордону з Росією. А в нас кордон зараз – це лінія фронту, яка не рухається, але вони весь час нас обстрілюють. І вони роблять це абсолютно безкарно, абсолютно відкрито, тому що ми не відповідаємо. Це, мабуть, домовленість із союзниками, що ми на їхній бік не переходимо. Ми російську землю не загарблюємо, але ж Крим наш. Ми маємо законне право, весь світ це визнає. В Криму, куди хочемо, туди й кидаємо свої снаряди чи ще щось.
Але цинізм росіян в тому, що вони прикриваються цим кордоном і звідти постійно обстрілюють по 5-7 наших громад на день. Кочують просто їхні батареї, і час від часу нас обстрілюють, щоб складалося враження, що їх там багато, щоб ми тримали якісь свої війська, а не відправляли їх у Бахмут. Тепер в Криму їм теж поболить.
Вони цинічно прикриваються Енергодаром, Запорізькою АЕС. Це нелюдська поведінка. Взагалі-то, фашизм – це нелюбов до якогось конкретного народу, етносу, нації. У нас дуже багато претензій до росіян та інших народів, яких умовно разом називають росіянами. У мене питання, чого ж їм так подобається, коли прилетіло по ТРЦ в Кременчузі, у них в Telegram розлітається, як же це гарно та справедливо? А десь перелякали якусь дурочку в Саках, "мамулєчка, валим отсюда" – і вони: "як так можна?".
Грохнули Дугіну цю – скоріше за все, самі ФСБ – і всі так обурюються: "Боже, вони з діточками воюють". Ви бомбили театр, де в підвалі сиділи сотні дітей, написано було кілометровими буквами, що там діти, і ви бомбите – їм це нічого. У них когнітивний дисонанс.
– Після стількох "бавовн", росіяни готуються тікати з півострова?
– Я думаю, що всі перелякані поїхали. Хоча є й ті, хто навпаки ще на сезон можуть приїхати з тієї ж Росії. Мовляв, ризикнемо, адже дуже дешево і крім нас там нікого не буде. Але, в основному, сезон зірваний. Він зірваний ще з 2014 року, з тих пір жодного разу в них не було повторення сезону 2013 року. Це був останній успішний сезон із 5 млн туристів. Все. Після того ніяких успіхів не було, але цей сезон навіть провальніший за попередні. Тепер ті, хто жив з того, що мали бізнес на південному березі Криму, дуже раді цьому всьому.
Хоча з тих фокус-груп, які проводили мої кримськотатарські друзі, видно, що багато хто з ялтинців чи мешканців Алушти говорить, що винуватий не путін. Українці винні в тому, що психанули і не хочуть їхати відпочивати. А чого не хочуть? Тому що поки Крим окупований, ми не поїдемо відпочивати. Значить, поганий не Путін, а я, який не хоче туди їхати. Дикі люди.
– Коли ми повернемося у Крим, приїдемо відпочивати, що ми там побачимо? Чи не буде там кожен третій бар переобладнаний під якусь радянську стилістику, наливайку? Нам всім відомо, як росіяни плачуть і хочуть до СРСР.
– Завжди бізнес підлаштовується під клієнта. Зараз вони під ментальних рускіх налаштовані. А як ми повернемося на наступне літо, буде орієнтуватися під нас.
Те, що я знаю від своїх таємних друзів, фсбшники вже всі вивезли свої сім’ї на материк. Так само роблять всі військові. Все, треба сказати їм, щоб їхали й не верталися. Вони зараз продають квартири наліво й направо, і ціни знизилися на 20%. Я думаю, що це не кінець. Я пам’ятаю, як було в Донецьку: квартиру за 60 тисяч доларів після 2014 року за 5 тисяч доларів не могли продати. От і в них таке буде.
