Вадим Городний народився у сім'ї військових і сам мріяв стати військовим. Його родина на собі відчула, що несе в Україну "руській мір". Його батькові надходили повідомлення про те, що сім'я загинула, але вони вижили, а от батько загинув, захищаючи рідне місто від рашистських окупантів. Хлопцю випав шанс поїхати на навчання до США і здійснити свою мрію. Про історію чернігівського підлітка, який пройшов через випробування та опинився у Техасі, щоб потім повернутися до України, читайте у матеріалі "Апострофа".
Читайте також: "Я хочу знайти живу воду, щоб повернути тата", - про що мріють діти, які втратили батьків
Сергій та його команда
Родина Городних: Тетяна, Сергій та двоє дітей: дочка Лілія та син Вадим мешкали у Чернігові. Дітьми займалась в основному Тетяна, оскільки Сергій був військовим і його часто не було вдома. Але, не дивлячись на це, сім’я завжди проводила вільний час разом. Ті нечисленні дні, або навіть години, що вдавалось Сергію бути з дружиною та дітьми, видавались для них святом. В сім'ї панувала військова дисципліна. Наприклад, Сергій міг несподівано приїхати і сказати: "Даю вам годину на збори і ми вирушаєм на море". І членам родини дійсно вистачало години, щоб зібратись. Це не дивно, бо декілька поколінь чоловіків були військовими. По словам Тетяни, з військовою службою були пов’язані її дідусь, іі батько, іі брат та її чоловік.
Городні були наче єдина команда, а капітаном цієї команди був, безумовно, Сергій. Проте, де б Сергій не знаходився у своїх військових справах, він знаходив час щоб надіслати дружині та дітям короткі повідомлення: "Доброго ранку!" чи "Добрий вечір!".
Дивлячись на батька, Вадим теж хотів стати військовим. Його з раннього дитинства цікавили танки, літаки, зброя. Готуючись до майбутньої професії, хлопець почав займатись боксом та кікбоксингом і досяг певних успіхів. Він брав участь у змаганнях, та має немало нагород. Вадим поступово йшов до своєї мрії. У свої 13 років він уже почав підшукувати відповідний навчальний заклад. Але все змінилося 24 лютого 2022 року.
Вадим Городний: Фото з сімейного архіву
Двічі загиблі
У перші дні повномасштабного російського вторгнення в Україну Сергій Городний служив у Києві.
Столиця України тоді була ціллю №1 для російської армії. Саме сюди рвались окупанти. Після того, як Чернігів був обстріляний російськими ракетами, Сергій отримав повідомлення що його родина загинула. Він не міг в це повірити. Не дивлячись на тяжкі бої під Києвом, військовий шукав можливість все ж таки зв’язатись з рідними. І йому це вдалося. Як, виявилось, дружина, син та донька живі, а повідомлення про їхню загибель – фейк, закинутий кимось навмисне, щоб зламати моральний дух захисника.
Після цього Сергій закликав рідних залишити Чернігів та переїхати на дачу у село Киїнка в передмісті Чернігова. Але через декілька днів село теж було обстріляне росіянами з важкої реактивної артилерії "Смерч". Снаряд впав в подвір’я, в якому ховалися мати з дітьми, та влучив у автомобіль. Від автівки залишився тільки металобрухт, але родина не постраждала.
Але Сергій вдруге отримав повідомлення, що його сім’я загинула. Будучи психологічно виснаженим, він почав телефонувати і йому знову вдалося зв`язатися з Вадимом. Коли батько почув голос сина, то відчув полегшення.
На початку березня Сергій приїхав до рідних, щоб відвезти їх додому в Чернігів. У той час в місті вже була гуманітарна катастрофа, яку скоїли російські окупанти: не було води, опалення, зв’язку. У крамницях не було продуктів, оскільки загарбники перерізали майже всі шляхи до міста.
11 березня Тетяна мала святкувати свій день народження. Але близько 5 години ранку росіяни знов почали жорстоко бомбити Чернігів. В місті почалися пожежі і жінка з дітьми змушена була ховатись у підвалі. Сергія з ними не було, бо він захищав рідне місто, та не дивлячись на це, він все ж таки знаходив якісь хвилини, щоб, коли з’являвся зв'язок, зателефонувати і поцікавитись, як вони. "Ми живі, все добре", - відповідала Тетяна.
Останній дзвінок
Вранці 18 березня окупанти рушили всередину міста і стали значно частіше завдавати ударів з артилерії та авіації. Сергій закликав сусіда, який мешкав на одній сходовій клітині з їхньою квартирою, забрати його родину та негайно своєю автівкою виїхати з міста та рухатися на південь від Чернігова. Цей маршрут був тоді єдиним можливим способом евакуації на захід країни. Але навіть і він був досить небезпечним, оскільки евакуаційні колони досить часто потрапляли під обстріл росіян.
Для родини Городних цей шлях теж виявився досить складним. Колесо їх машини потрапило під осколок ракети й було пошкоджене. Відремонтувати його не було можливості. Якимось дивом вони проїхали 80 км і опинились у відносно безпечному місці. Їх прихистили люди та волонтери в місті Козелець. Сім’ї, можна сказати, пощастило. Іншу колону машин з цивільними, яка рухалась по цій же дорозі, росіяни розбомбили.
У Козельці Тетяна з дітьми Лілією та Вадимом вирішили доєднатись до місцевих волонтерів, щоб якось допомагати людям та ЗСУ. Але і в це маленьке містечко час від часу прилітали російські ракети. В перший день перебування родини у Козельці, Сергій передзвонив їм, щоб з’ясувати, чи все у них нормально. Як виявилось, цей дзвінок був останнім.
22 березня родина отримала звістку від брата Тетяни, також військовослужбовця, що Сергій був знайдений мертвим у Чернігові. Тетяна зразу поїхала до рідного міста, щоб знайти і поховати чоловіка. Згодом, коли російських окупантів вигнали з Чернігова додому повернулись і діти.
Курс на США
"Після того, як поховала чоловіка, я не знала, що мені робити. Здавалося, наче життя зупинилось, - згадує Тетяна, - У нас в місті не було світла та зв’язку. А потім на якийсь час з’явилось світло і я випадково у Фейсбуку натрапила на інформацію, що є благодійний фонд "Діти героїв", який може допомогти".
Жінка написала заявку на допомогу. І, як вона каже, особливо не сподівалась. Але досить швидко з фонду зателефонували, а потім надали фінансову та психологічну підтримку.
"Від куратора фонду "Діти Героїв" я дізналася, що фонд має намір підтримувати Вадима до 18 років і буде допомагати у доступі до навчання, - розповідає Тетяна, - Я сказала, що син хоче навчатись у військовому ліцеї імені Івана Богуна. І тоді наш куратор Андрій запропонував нам замість цього ліцею військову академію у США".
"Мене дуже схвилювала трагічна історія цієї родини і я вирішив допомогти Вадиму здійснити його мрію стати військовим, - каже співзасновник фонду "Діти Героїв" Андрій Шпаков, - Я через свої контакти у США вирішив влаштувати хлопця у Marine Military Academy в місті Гарлінген в Техасі".
Але на цю пропозицію у родині Городних погодились на зразу. "Ми довго думали над пропозицією Андрія. Я, чесно кажучи, боялася сина відпускати, бо хлопцю тільки 13 років. Крім того, він ніколи не був за кордоном, ніде не був сам, без мене", - пояснює Тетяна Городна. Але, подумавши, Вадим все ж таки вирішив їхати на навчання в США.
Сім кіл пекла
З середини літа фонд "Діти Героїв" почав займатись організацією навчання у США для Вадима Городного.
"Це було нелегко. Треба було зробити мотиваційний лист з історією сім’ї, закордонні паспорти, візи, провести перемовини з академією та посольством", - розповідає Андрій Шпаков, - Академія пропонувала всього два безкоштовних місця для українців. А тому, по суті, це був для Вадима унікальний шанс".
Випробування родини Городних продовжувались, оскільки отримати візу у США, навіть навчальну, досить складно.
"Ми пройшли сім кіл пекла, щоб, як мінімум, записатися на інтерв’ю для Вадима для отримання навчальної візи у посольстві США у Варшаві, оскільки в Україні документи не приймали, продовжує Андрій Шпаков, - У сім’ї навіть не було закордонних паспортів".
Читайте також: "Я готовий на все, лиш би тато був живий": як в Україні піклуються про дітей війни
Інтерв’ю Вадима пройшло не дуже добре. Йому спочатку відмовили, але попросили надати документи, що його буде зараховано на навчання і гарантії оплати навчання, яке коштує 48-50 тисяч доларів на рік. Майже два місяці сім’я жила у Польщі. Втомившись чекати, Городні повернулись до Чернігова та вже стали готувати документи для подачі у військовий ліцей імені Івана Богуна.
"Я разом з нашим фондом та партнерами підключив багато високих контактів у США, - каже співзасновник фонду "Діти Героїв" Андрій Шпаков, - Сенатор штату Техас офіційно звернувся в посольство США в Варшаві, щоб Вадиму надали можливість приїхати, оскільки академія чекає хлопця. Коли в посольстві нарешті затребували паспорт Вадима, щоб поставити візу, хлопець їхати в Техас вже передумав".
Куратору родини знову прийшлось активно контактувати з Городними та переконувати Вадима не втрачати шансу. Вадим, був у депресії.
"Ми сходили з ним на могилу до тата. Він там постояв деякий час. Коли повернулись додому, Вадим сказав: "Все досить, я хочу в Техас". Потім я подзвонила Андрію, вибачилась і сказала, що Вадим згоден їхати", - каже Тетяна Городна.
Привіт, Техас
"Ми купили Вадиму квитки до Техасу через Франкфурт, - розповідає Андрій Шпаков, - Там замовили послугу супроводження, тому шо хлопець неповнолітній, і летів без мами. У Техасі йому організували класну зустріч наші партнери, українець Павло Вершиленко та представник академії Тімоті Холмслі, які суттєво допомогли в організації навчання для хлопця. Потім Вадима перевезли в приватний аеропорт і на маленькому літачку привезли в академію. Уявляєте, скільки вражень хлопець отримав?".
Вадим в Marine Military Academy (другий зліва)
Ось вже декілька місяців Вадим Городний проходить навчання в Marine Military Academy. Хлопець майже кожного тижня телефонує мамі і розказує про свої успіхи, про своїх однокурсників. Хвалиться, що йому вже вдалось потримати в руках справжню зброю. Емоційно підлітку дуже складно, існує мовний бар’єр, але він говорить мамі, що все витримає і після закінчення навчання повернеться в Україну.
"Вадим казав, що хоче повернутись і служити в тій частині де служив його тато, - каже Тетяна, - Він навіть попросив вислати йому шеврон цієї частини".
***
Співзасновник фонду "Діти Героїв" Андрій Шпаков впевнений, що зробив велику справу: "Для мене це велика честь підтримати сім'ю у такий складний час для нашої держави. А особливо надати хлопцю яскраве майбутнє та допомогти реалізувати його мрію продовжити шлях батька — навчатися військовій справі у одному з найкращих місць у світі та повернутися будувати нову та сильну Батьківщину. Це ще одна невеличка перемога для України, сім'ї та мене особисто."
