Троє бійців 112 бригади ТрО ВСУ не з чуток знають, як це – піти на війну в перший же день нападу ворога і пройти її найважчі точки, вивозячи весь тягар протистояння на собі разом із регулярними частинами Сил Оборони України. Визнаний тренер карате, столяр-червонодеревник та інженер НАЕК "Енергоатом" 25 лютого пішли у військкомат і з перших днів захищали столицю, а потім відбивали натиск ворога на Донбасі. Про те, як усе почалося і що відчувають зараз досвідчені (одному з них уже за 60 років) бійці ТрО, які до 24 лютого не мали нічого спільного з армією – у нашому інтерв'ю з "Сучком", "Семеном" та "Сенсеєм" . Останній - і справді реальний сенсей, але про це нижче.
Багатолика київська тероборона
- Ви багато років тренуєте карате як дітей, так і дорослих. А з чого розпочався шлях у спорт?
"Сенсей": У дитинстві я почав займатися десятиборством, потім метанням списа і вже у 8-му класі мене забрали до Харківського спортивного інтернату, бо я вже вигравав і область, і на чемпіонатах України брав місця, був кандидатом у збірну. Потім кілька років вивчав радіотехніку, а потім вступив до Харківського педагогічного інституту на факультет фізичного виховання, а після закінчення поїхав викладати у Великі Сорочинці, потім переїхав до Харкова. Там працював у ШВСМ – це школа вищої спортивної майстерності. Потім я переїхав до Миргорода і там працював у спортивній школі, у тій, звідки я починав. Там побачив, наскільки недосконалою є програма з фізичного виховання і став розробляти нову шкільну програму, близько 5 років я працював над нею.
- У результаті, наскільки я розумію, ви потрапили до київського "Динамо"?
"Сенсей": Так, пізніше довелося побувати у Києві на тренуванні "динамівців" у знаменитій школі, коли я відвозив туди свого сина. Я побачив, що їх неправильно розминають і відверто сказав про це керівництву. Мені запропонували показати як правильно, прийняли на роботу – це було за Валерія Васильовича Лобановського.
Але у "Динамо" я вже давно не працюю. До 24 лютого тренував карате, тепер ось навіть у шпиталі хлопців треную (попри втрату ноги - "Апостроф").
- Яким був шлях до тероборони?
"Семен": У військкомат я прийшов 25 числа, а потрапив до підрозділу вже наступного дня. І вже фактично з самого початку ми були із "Сенсеєм" та "Сучком" разом у Києві, у центрі міста виконували завдання, практично на Майдані (йдеться про знищення ДРГ рашистів - "Апостроф"). Влітку разом поїхали й у Бахмут, потім – у Соледар. До Києва повернулися місяць тому.
Читайте: Наскільки БПЛА зможуть змінити хід війни: прогноз офіцера ЗСУ
"Шорсткості" оборони Бахмута
- Говорячи про Бахмут і Соледар - часто зустрічається інформація, що деякі ділянки фронту там тримала легка піхота та тероборона. Чи так це?
"Семен": Різне було. Ми, наприклад, були відряджені до 93-ї бригади - "Холодний Яр". Деякі ділянки фронту справді обороняються за рахунок піхоти. Наші танки, наприклад, працювали в меншій кількості, ніж у противника. Прикриття у нас було в основному у вигляді мінометів калібром від 60 до 120 мм і працював АГС. Якась серйозна артилерія, може, й працювала десь вдалині, я не знаю, але в них, мабуть, у пріоритеті артилерія супротивника, а не жива сила чи техніка.
Що ж до нас, то техніка у згаданої мною 93 бригади є, але немає людей, які нею керуватимуть. Контрактників у цій бригаді чимало загинуло. Нам говорили у вересні, що їх залишилося 30% від тих, які заходили на війну, а їх склад заповнюється саме такими, як ми: ТрО, мобілізованими та добровольцями.
"Сучок": Я не називатиму ні позивних, ні військової частини, але один раз була історія, коли перше, що я запитав би, коли був поінформований про наслідки наказу зайняти позиції - чому не застрелився? Розумієш, він (очевидно, офіцер, який наказав, - "Апостроф") поклав майже два десятки людей.
"Семен": Історія наступна. Наші позиції були зайняті окупантами, командування хотіло по-гарячому їх швидко перезайняти і загинуло дуже багато людей, тому що операція навіть не була продумана. Ворог проводив дуже сильну артпідготовку, дуже багато хлопців загинуло та було поранено під час роботи мінометів.
Серйозна проблема у тому, що, наприклад, є штурмова група. Але вона лише умовно є такою. Вона хоча повинна мати реальний план. Тобто у неї є якийсь старший, у них сплановано штурм, бо це не просто тікаєш та стріляєш. Я вважаю, що штурмовиками мають бути загартовані бійці з досвідом. Як мінімум, маємо мати більше тренувань. А посилають туди хлопців, які мають умовно від 20 до 40 днів підготовки. І добре б тільки це - але плану немає, виходить лажа. В результаті позиції не були перезайняті, людей загинуло багато.
"Сенсей"
Навчання, страх та "відмовники"
- Як я розумію, підготовка штурмових з'єднань та груп залишає бажати кращого. А як загалом проходять навчання ТрО, у яких довелося брати участь?
"Сучок": Ми не маємо претензій до наших інструкторів. Мені здається, що вони самі знали, то намагалися нам дати, викладалися по максимуму. Деякі з них воювали в Ірпені. Наш сапер-інструктор із перших днів був у Харківській області, його пізніше списали за станом здоров'я і він готував нас. Дечого нам не вистачило. Наприклад, не показували на полігоні "пелюстки", а на Донбасі їх було багато, у нас двоє людей залишилися без ніг. Хоча є сумніви й у тому, що інструктаж 100% від чогось би захистив, бо здебільшого на них наступають коли не бачать. Ти "пелюстка" захочеш і вдень не побачиш, не те що вночі. Але все одно, люди хоч би знали, що таке в принципі є. А знати про таку небезпеку треба було.
Ще одна проблема – відсутність розуміння, як вести бій у місті. Наскільки я знаю, це пов'язано з тим, що на полігоні, де нас готували, немає будівель, де можна імітувати міський бій. А це знадобилося б...
Деякі речі - те, що розповідали та провчували - виявилися незастосовними в принципі. Нас ось вчили команді "повітря": чуєш вихід, одразу кричиш усім "повітря", всі падають. Це не застосовується на війні. По-перше, буває, що виходи йдуть постійно. По-друге, вони супроводжуються якимись пересуваннями ворога. Є ж такі позиції, що якщо ти будеш кричати "повітря" - звернеш на себе увагу. Тобто десь там, вдалині, на оборонних лініях, можливо, щоб не заснули, то можна кричати. Але не більше. Загалом підготовка - дуже ситуативна річ. Усього дати неможливо.
- Яка ситуація з бойовим духом тероборонівців, та й взагалі бійців ЗСУ, яких ви зустрічали на Донбасі?
"Сучок": У будь-якому випадку людей берегти треба. У перші дні, у перший місяць війни на якомусь запалі, адреналіні ще можна було протриматися, а зараз, коли народ зрозумів, що можна десь нібито захворіти, десь трішки "профілонити" і не потрапити туди, де "гаряче" – цим люди користуються безсовісно. У нормальних умовах я назвав би цих людей "відмовниками" і далі погане слово...
"Сенсей": На війні немає нестрашних моментів, нестрашних завдань, але річ у тому, що у страху теж очі великі. Виходить, люди все це бачать – особливо це проблема мобілізованих та ТрО, хоча більше навіть мобілізованих – і відмовляються воювати. "Де, мовляв, підписати папірець"? Через це все збоїть: відмовився хтось, починають сипатись люди. Адже ти теж втомлюєшся і морально теж хочеш уже піти. Знову ж таки, не кожен витримує обстановку "чому я постійно, чому постійно я, чому нас не змінюють, та пішли вони"...
"Сенсей" (праворуч у візку) з побратимом у Феофанії
Це той момент, коли "скринька Пандори" відкрилася у кожного, коли втома та емоційні навантаження, все накопичилося - а потім почали сипатися слабкі, а інші всі вигрібали. Мені трохи прикро навіть, коли про тероборону розповідають усілякі погані речі, оскільки вони притаманні всім, у тому числі "регулярам". А що стосується ТрО, то в жовтні я взагалі вже ні крапельки не відчував, що чимось відрізняюся від бійця ЗСУ 93 бригади "Холодний Яр" або 54 бригади - ті самі знання, все те саме.
Іти вперед, не дивлячись ні на що
- Тобто, тероборона тримає фронт, нічим не відрізняючись від сусідів по ділянці фронту?
"Семен": "Регуляри" взагалі дивуються, що ми можемо, що взагалі "ісполняємо". Ось приклад (показує на "Сучка") мужності та стійкості. Це найкрутіший боєць. Обидва ці чоловіки ("Сенсей" і "Сучок") - це просто гордість нації та її цвіт, хоча вони начебто і у віці. Ці хлопці – мій приклад та моя мотивація. На них дивишся і хочеться гори згортати. У "Сенсея" ще нога кровоточила після важкого поранення, а він надіслав відео – проводить тренування. Всі ці його карате-движухи робить. У нього внутрішній стрижень – дух захоплює. Він навіть у шпиталі заняття проводить! А "Сучок" - він узяв бутель бензину, дістався до самих ворожих окопів, облив русню і підпалив - безстрашна людина!
- Який момент для вашого підрозділу був найжахливішим?
"Семен": Один із таких моментів був, коли ми поверталися із завдання з пораненими, спускалися з терикону – треба було пройти до точки евакуації, а йти по полю треба було, відкритий простір повністю, метрів 100. Тільки почали йти – одразу божевільні прильоти почалися, довелося назад до підніжжя терикона бігти. Там був капонір, і ми до нього всі повскакували. Потім довелося йти крізь мінометний вогонь, поранених донесли.
Стріляв ворог дуже точно – дрони, яких у нього багато, повністю змінили цю війну, піхота дуже вразлива. На нашому боці взагалі спочатку один дрон працював, перезаряджався час від часу, а в них мінялися дрони, ротація була. Крім того, окупанти мають потужні глушилки – наш дрон до їхніх позицій не долітає ближче 300 метрів, далі – втрата управління. У нас глушилок практично немає ... Та й "халяви" стрільнути по танку з "Джавеліна" або з "Густава" більше немає - вороги працюють з укриття, викочуються, стріляють і від'їжджають назад.
Бійці з підрозділу "Сенсея", "Сучка" та "Насіння", 112 бригада ТрО ЗСУ
- Що ви порадили б тим, хто вперше йде на фронт, чим би хотіли поділитися?
"Сучок": "Вимикай" голову, є завдання - і вперед. Ненавидь русню від душі – і все вийде, інтуїція підкаже. Коли починаєш думати, шкодувати себе та берегти – роботи нема!
"Семен": Важлива мотивація, для себе визначитися, навіщо ти туди поїхав - не самоствердитись, а є ж борг перед країною, народом, своїми близькими.
"Сенсей": Якщо я, будучи на фронті, відмовляюся від завдання, боюся, треба постійно пам'ятати: моє завдання все одно комусь треба буде зробити, і потрібно усвідомлювати, чому не можна відмовлятися і підводити бійців.
