Позиції українських військових, які боронять Бахмут і Соледар, російські окупаційні війська атакують щодня, зазнаючи великих втрат. У Соледарі тривають запеклі бої, які ускладнює сильний мороз. У Бахмуті ситуація дещо стихла, бо російських терористів частково перекинули. Зараз Бахмут та Соледар ми знаємо як форпост Донецького напрямку. Найзапекліші бої, найкривавіші міста. Але — якими вони були до війни? Чим славились, і як розвивалися впродовж століть — детальніше у сюжеті Маргарити Варадовської на Апостроф TV.
Чому так важливий для окупантів Бахмут? Бо його взяття відкриває подальші шляхи до Слов’янська, Краматорська та Часового Яру. До того ж Бахмут — це важливий транспортний вузол і місто, куди взимку 2015 року відступали українські війська після запеклих боїв та втрати Дебальцевого.
З початком війни на Донбасі у 2014 році Бахмут переважно був у тилу і не був місцем активних бойових дій. Хоча й зазнавав обстрілів. Після того, як військам рф вдалося взяти Сєвєродонецьк та Лисичанськ на початку літа, Бахмут став головним напрямком наступу російської армії. Щодня місто зазнає обстрілів й фактично перетворилося на руїни.
Дивіться: На що окупанти перетворили Бахмут і Соледар: опубліковано знімки з супутника
Але що ж це за місто Бахмут?
Понад століття тому він був центром Донбасу. Його історія бере початок з 1571 року. Тодішній цар московитів Іван Грозний наказав створити надійну оборону Московії від кримських татар. Спорудили її на берегах річок Сіверський Донець та Айдар, назвали Бахмутською сторожею. Розташована вона була на річці Бахмутка. Звідси назва, від тюрського слова бахмат, що означає "кінь". На Бахмутській сторожі службу вели козаки. Пізніше вона стала слободою. А ще згодом — містом.
Швидкий розвиток Бахмуту почався у XVII столітті. Тоді там відкрили солоні озера. В окремі роки у Бахмут сходилися до 10 тисяч солеварів, переважно вихідців зі Слобідської України й Дону. У 1874 році там відкривають солеварний завод, що давав два мільйони пудів солі на рік. Наприкінці 1885 року саме Бахмут видобував понад 70% всієї солі в країні.
З початком XX століття місто було не тільки центром соляної промисловості. У Бахмуті розвивалася культура: відкривалися гімназії, училища та школи. Видавалися газети. З міських друкарень вийшли у світ твори Пантелеймона Куліша і Миколи Чернявського.
Пізніше Бахмут зробили центром Донецької губернії. У місті збудували великий трубний завод і взуттєву фабрику. Його перейменували в Артемівськ на честь одного з революціонерів того часу. Звідси назва відомого Артемівського шампанського. Адже Бахмут — це ще й місто виробництва ігристих вин.
Читайте: Чи зможуть росіяни взяти Соледар: військовий дав жорсткий прогноз
Зі старою назвою Бахмута пов'язаний і завод "Артемсіль", який до війни забезпечував 96% загальноукраїнського споживання солі. Ще у травні підприємство зупинило виробництво через російські обстріли. Розташований завод у Соледарі. Місті, де зараз точаться найзапекліші бої.
На мicцi сучасного Соледара ще з початку XVIII століття були хутори бахмутських жителів. Так виникло село Брянцівка. З початком соляного буму наприкінці XIX століття там побудували першу соляну шахту — Брянцівську копальню. Невдовзі ще п'ять.
Довкола них виросло робітниче селище, яке 1926 року отримало назву Карло-Лібкнехтівськ – на честь одного із засновників компартії Німеччини. У липні 1991 року – місто стало Соледаром.
За понад століття там видобули більш як 250 мільйонів тонн солі. Місто відоме і загадковим озером. Воно має аномально теплу температуру води, Чим більша глибина води, тим тепліша вона. Одна частина водойми прісна, інша — солона і настільки щільна, що виштовхує людину і не дає пірнути глибоко.
У Соледарі розташоване єдине туристичне місце України на глибині 300 метрів. Простір, що залишився у шахтах після видобутку солі, перетворили у місце для екскурсій.
Та зараз це — в минулому. Росіяни активно штурмують Соледар. Від інфраструктури міста майже нічого не залишилося. Інститут вивчення війни вважає, що російським військам потрібен контроль над Соледаром на півночі Бахмуту, а також Зайцевим на півдні цього міста, щоб позбавити ЗСУ можливості контролювати важливу магістраль, через яку здійснюється постачання української армії.
Щодня у Бахмуті й Соледарі гинуть наші герої. Тепер міста відомі не сіллю, а своєю незламністю. Та здаватися — ніхто не збирається.
