В найближчі тижні Велика Британія направить в Україну 30 самохідних артилерійських установок AS90. Про це йдеться в офіційній заяві уряду Великої Британії за 14 січня. Таким чином, до численного "зоопарку" західних САУ, що знаходяться в розпорядженні ЗСУ, додасться ще один тип. "Апостроф" поспілкувався з експертами, які розповіли про переваги західної самохідної артилерії перед радянською, яка все ще перебуває на озброєнні ЗСУ та російської окупаційної армії.
Читайте також: Будинок для "Леопардів": чи допоможуть західні танки розбити росіян
Що маємо
Серед найвідоміших самохідних артилерійських установок західного зразку, що є на озброєнні країн НАТО та про постачання яких в Україну стало відомо протягом минулого року, можна виділити польську AHS Krab, словацьку Zuzana, німецьку PzH 2000, французьку CAESAR та американську M109. Тепер до них додалися шведська Archer та британська AS90. До речі, башта від AS90 встановлюється на польську AHS Krab.
Окрім самохідних гаубиць є ще й причіпні, що також передавалися Україні. Але про них - окрема розмова.
Щодо САУ, то на перший погляд це справді "різношерстна" техніка. Проте уніфікований калібр та автоматичні системи наведення, що використовують умовно єдину базу з визначення цілі, роблять ці САУ фактично єдиним монолітним комплексом.
"Питання взаємодії вже відпрацьовані. І командири дивізіонів на місцях вирішують, які гармати використовувати для виконання поставленого завдання. Треба розуміти, що сьогодні артилерійський процес відрізняється від того, що був колись. Раніше передавали обчислені дані для стрільби, а вже батарея сама визначала приціл, доворот, рівень і так далі. А зараз просто передають координати й орієнтуються на час до готовності. Тобто ціль така-то, такі-то координати, готовність до вогню умовно в 12:15. І вже о 12:15 йде команда “вогонь”. І кожен зі своєї позиції і свого виду артилерії відкриває вогонь. А наведення відбувається автоматично", - каже "Апострофу" полковник запасу, випускник Хмельницького вищого артилерійського училища Олег Жданов.
Читайте також: Вбивці танків: що відомо про нову техніку для ЗСУ
Прудкі, надійні, далекобійні
Коли нам дають САУ західного зразку, то є розуміння, що ця техніка буде задіяна у формуванні артилерійських підрозділів ЗСУ. Наприклад, у батальйонно-тактичній групі разом із реактивною артилерією та мінометами. Спроможності західних САУ та їхні тактико-технічні характеристики набагато “просунутіші”, ніж у самохідної артилерії радянського чи російського зразку - у “Гвоздик”, “Акацій” чи МСТА-С.
"Наявність цих САУ у підрозділах ЗСУ дозволяє доукомплектувати їх для ведення повноцінної бойової роботи. В нашому випадку це фактично панацея. І якщо порівнювати з комплектацією росіян, то в них з цим дуже великі проблеми. Вони не можуть сьогодні сформувати повноцінні бойові підрозділи, а поняття “батальйонно-тактична група” в плані комплектації у них фактично відсутнє. А у ЗСУ це поняття збереглося і ми намагаємося доводити штатну комплектацію технікою до належного рівня. Треба розуміти, що для проведення контрнаступальних дій це дуже важливо", - каже "Апострофу" координатор групи "Інформаційний спротив", військовий оглядач Олександр Коваленко.
Але наявність різних артилерійських систем на озброєнні у ЗСУ, поряд з певними перевагами, дещо додає проблем. Тобто з одного боку ми вирішуємо питання вогневого ураження, а з іншого – виникає питання логістики, обслуговування та забезпечення.
"Задля уникнення цих проблем Генштаб ЗСУ намагається комплектувати дивізіони однотипним видом озброєння. Так, в бригаді може бути декілька типів озброєння, але в дивізіонах однотипні гармати. Тобто один дивізіон на М777, інший на PzH 2000 і так далі. Єдина проблема виникає, коли кількість САУ недостатня для повноцінного формування підрозділів. Тобто не 12-18, а, скажімо, всього 6. Це батарея, але доформовувати дивізіон потрібно іншими типами", - пояснює Олег Жданов.
Окрім того, якщо говорити про систему керування вогнем є проблеми у “комунікації” між старими радянськими системами та НАТОвськими зразками.
"Відстань, точність, швидкість ведення вогню, злагодженість, отримання необхідних даних та навіть маневреність – все це у радянських системах відсутнє. І якщо ми говоримо про ефективність виконання завдання, то звісно САУ “Акація” його ніколи так не виконає, як, наприклад німецька PzH2000, французька Caesar чи польська Krab. Окрім того 40 км дальності ураження створює певний “буфер безпеки”, - говорить Олександр Коваленко.
Немає сенсу порівнювати
Перевага західної самохідної артилерії полягає в точності ведення вогню та скороченому часі підготовки до залпу. Не варто забувати й про перевагу у маневреності. Звісно, що САУ західного зразку, як на колісній, так і на гусеничній базі, розвивають більшу швидкість, ніж САУ радянського зразка.
"Коли створювались ці “Гвоздики” чи “Акації”, були зовсім інші стандарти та вимоги до самохідної артилерії. От наприклад “Піони” їдуть до позиції не власним ходом а на тралах. Власним ходом вони тільки стають на позицію і виходять з неї. Бо їхні двигуни не призначені для швидкого переміщення. Так само й з “Акаціями” чи “Гвоздиками”. Їхня заявлена швидкість по шосе – 60 км/год, по бездоріжжю – приблизно 25 км/год. А польський Krab може розігнатись і по бездоріжжю до 70 км/год. А порівнювати САУ на колісній базі взагалі немає сенсу. Бо то фактично високопрохідна потужна вантажівка, яка готується до стрільби та виходить з позиції за лічені хвилини", - каже Олег Жданов.
Порівнювати вогневу потужність західних САУ з системами радянського зразку взагалі фактично безглуздо. По-перше, снаряд 155 мм – вміщує більше вибухової речовини, а тому потужніший, ніж 152 мм а тим більше 122 мм. Крім того, різні системи заряджання підвищують скорострільность. Наприклад у радянських САУ вона визначається виключно фізичними можливостями заряджаючого та вмінням навідника швидко відновлювати кут наведення після кожного постілу.
"Тобто на початку умовного бою це може бути і 4-6 пострілів на хвилину, але потім ледь сягатиме і 4. А західні САУ, маючи систему автоматичної дозарядки та автоматичного відновлення наведення, випускатимуть по 10 пострілів на хвилину доки вистачить боєкомплекту", - пояснює Жданов.
Автоматика та комп’ютерна техніка сама обчислює всі “поправки”, пов’язані з температурою повітря, зношеністю ствола, і так далі. В радянських САУ такого не було в принципі. І якщо зі зношеного ствола вдавалось кудись поцілити – то це було неабияке досягнення.
"Але хотілося б сказати про одну цікаву штуку, яка є і в PzH 2000 , і в “Крабах” і в “Зузанах”. За рахунок зміни потужності заряду та кута наведення ці САУ можуть випускати по 5 снарядів, які прилітають в одну точку одночасно. Тобто не почергово, а одночасно, не даючи противникові можливості навіть зреагувати на обстріл.
Ну, а ще вони роблять “чергу” із 3 пострілів протягом 10 секунд, кладучи снаряди з точністю до 50 см. Бо в тих САУ вже вбудована артилерійська балістична станція і все робиться автоматично", - розповідає Олег Жданов.
На думку Жданова, лише російська САУ МСТА-С хоч якось наблизилася за своїми якостями до західних зразків.
"Щодо МСТА-С, то вона має напівавтомат заряджання, що дає змогу підтримувати постійний темп ведення вогню. А ще в неї є гіроскоп для стабілізації ствола. Оце майже все, на що спромоглися росіяни. А такого приладу керування вогнем, як на САУ західних зразків, там, звісно, немає", - підсумовує Жданов.
