Стабпункт – місце, куди бойові медики привозять поранених із передової Саме тут постраждалим вже у відносно безпечному місці надають першу допомогу, саме тут можна провести повноцінний огляд пораненого бійця та зробити всі необхідні процедури для його подальшої евакуації до тилових госпіталів. Саме тому це називається "стабпункт", або просто "стаб", від поняття "стабілізувати", тобто зробити все, щоб постраждалий вийшов із критичного стану та був готовий до транспортування. Стаби зазвичай знаходяться неподалік лінії зіткнення. Це міні-польовий госпіталь із усім необхідним обладнанням для порятунку життя. Кореспондент "Апострофа" взяв участь у роботі одного із таких стабпунктів.
Читайте також: Це війна, тут прилітає: два дні із життя рятувальників у Херсонській області
Нервуєш - погладь кота
На стабі постійно працюють кілька десятків людей. Це військові медики бригади, ПДМШ (перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова). Нещодавно на стабах дозволили допомагати волонтерам загонів швидкого реагування Червоного Хреста України (ЗШР). Останні, переважно, займаються евакуацією поранених у тилові шпиталі, й навіть побутовими задачами. Наприклад, сортуванням гуманітарки та речей, у які переодягають поранених бійців після того, як їм розрізають одяг. Іноді волонтерів залучають до безпосередньої медичної допомоги.
Сортування гуманітарної допомоги на стабі
Коли привозять пораненого, всі без зайвих запитань знають, що їм робити. Медики забирають бійця на огляд, інші підносять все необхідне, окрема людина вже заносить дані потерпілого до картотеки, одночасно складаються особисті речі бійця, все підписується та упаковується у пакети для передачі до шпиталю.
Устаткування стабпункту
Якщо потрібно дочекатися транспорту, то бійця напоять чаєм, нагодують, підбадьорять, покладуть суху пайку.
Фронт тут зовсім поряд, канонада гримить увесь час. Були чутно як виходи, та і близькі приходи артилерії. Надвір можна виходити максимум на пару хвилин, щоб перекурити, адже нас запросто може засікти ворожий дрон. Ось стаб здригається від потужних розривів. "...Це вже зовсім поряд", - зітхає один із медиків. Розпитую його про обстановку. "Сьогодні щось вони активізувалися, а так було тихо. Ось коли русня Бахмут захоплювала, тоді було пекло, все летіло в різні боки, у наше селище теж весь час прилітало, доводилося відганяти евакуаційні машини на кілька кілометрів й ховати їх у посадки, а поранених було до 110 на добу. Постійні перев'язки, реанімаційні дії та десятки виїздів у тилові шпиталі, і це лише на нашому стабі", - погляд у медика яскравий, але сумний та втомлений.
Роботи на стабі дуже багато
"Коли вже ці виродки відстануть від нас", - каже медсестра, яка теж вийшла на перекур. Надворі вже темно, ми спостерігаємо постійні спалахи на горизонті і чуємо розриви. "Російські пішли у наступ", - додає медсестра та закурює. Починає працювати наша артилерія десь із полів неподалік. Сподіваємось, що точно!
Коли немає поранених, на стабі йде звичайне життя, працівники постійно наводять чистоту, перекладають речі, проводять тренінги та спілкуються на медичні теми. Обіди сюди привозять, кожен знає час, коли можна поїсти, кожен за собою сам прибирає. На стабі бувають спокійні дні, коли не привозять постраждалих. У такому разі команда може трохи відпочити, хлопці дивляться футбол, у них тут є навіть проектор. На стабі живе рудий кіт, на жаль, із травмою хребта, проте здатний пересуватися. Його тут усі люблять. Кличуть Рижиком, Стабіком, а хто і Гарфілдом. Він як заспокійлива, терапевтична тварина. Нервуєш - погладь кота.
Терапевтичний кіт
Евакуація
Під час нашого перебування, тобто протягом двох діб, по 12 годин чергування з 8 ранку до 8 вечора постраждалих було відносно небагато. Це вже хороша новина, проте ми, волонтери ЗШР, протягом дня все одно зробили дві евакуації.
Евакуація – це також величезний ризик. Приблизно 6 кілометрів шляху до самого стаба пролягають по дорозі через посадку, яка постійно прострілюється. Якщо влітку тут була зелень, то зараз голі дерева, а тому ворожий дрон може легко побачити нас. Дорога вся в ямах та вибоїнах, можна пересуватися максимум 40 кілометрів на годину. "А ось тут, бач, воронка", - каже мені наш водій, теж волонтер ЗШР, у якого за час повномасштабної війни за спиною є вже кілька ротацій на евакуаційні місії. "Одні волонтери зламалися прямо тут, їх побачив ворожий дрон й влупив прямо по них. Зламатися тут - це дуже хрінова ситуація. Сюди долітають і арта, і РСЗВ, і тим більше "Ланцети" ворога".
Доїжджаємо до стаба. Тут вже відносно безпечно. Через годину на перекурі чуємо, як працює щось стрілецьке. "Ворожий дрон", - кажуть парамедики. Ще за хвилину – потужний приліт з боку дороги, якою ми нещодавно проїхали. І знов за хвилину чуємо дві серії "вхідних" по 6-10 розривів. "А це вже "Град", давайте всі всередину"...
Миттєвості нічних чергувань
Отже, евакуація. "Хлопці трьох сидячих у шпиталь заберете?", - запитує нашу команду медик. "Так, звісно!". Одягаємося в бронежилети, каски, беремо аптечки, турнікети, все згідно з алгоритмами безпеки. Кожен із нас наперед знає, що у нас є на випадок обстрілу. Проводимо поранених у наш евакуаційний мікроавтобус. Один із хлопців із травмою голови, двоє – із контузіями. Стан поранених слід контролювати. Вони шоковані. Особливо це стосується контужених – вони відчувають головний біль, дезорієнтовані та стривожені. Доводиться постійно розпитувати їх про самопочуття. Адже дорога розбита, ми постійно маневруємо, а тому людину з контузією запросто може вивернути. На цей випадок у мікроавтобусі є спеціальні мішечки. На щастя, стан у воїнів максимально стабільний, один із них, до речі, зовсім молодий. Тільки 98-го року народження.
Привозимо хлопців до шпиталю, а там нас уже зустрічають. Передаємо їх речі, документи з описами характеру травм та стану постраждалих, відомості про процедури, коли вони були проведені на стабі. Поки оформляли поранених, протягом трьох хвилин до госпіталю під'їхали ще дві швидкі з важчими "трьохсотими". Пропускаємо їх уперед. Потім передаємо наших хлопців до рук лікарів, віддаємо їхні речі та медичні документи. Хлопці дякують, а ми повертаємось на стаб, адже нам ще цілих півдня чергувати.
Через деякий час привозять ще одного потерпілого. Він середньої тяжкості – отримав осколкове поранення в руку та шию. Медики за зачиненими дверима проводять з ним необхідні маніпуляції та через 10 хвилин пацієнта передають нам для перевезення до госпіталю. Довозимо спокійно, чоловік всю дорогу розмовляв телефоном з рідними, заспокоював їх, запевняючи, що з ним нічого критичного не сталося, головне, що залишився живим.
Евакуація поранених
Найкрутіші рятувальники
Загони швидкого реагування Червоного Хреста працюють на сході України після закінчення боїв за Київ. До цього вони займалися евакуаціями з Ірпеня, Бучі, Гостомеля та інших міст київського напрямку. Київський загін зараз працює у Донецькій області. Кожна ротація триває 21 день. Усі ролі тут розписані, щодня екіпажі мають нову місію. Коли викликів немає, все одно ніхто не відпочиває. Завжди є чим зайнятися. Перевірка стану машин, дозаправка техніки, прибирання на базі. Волонтери постійно проводять тренінги з надання першої медичної допомоги та правильного використання техніки. Нині переважно волонтери допомагають військовим. А під час активних боїв у Лимані та Святогірську возили тонни гуманітарної допомоги та евакуювали цивільних. За час роботи ЗШР на сході врятовано тисячі людей та доставлено сотні тонн вантажів. Наприклад, попередня ротація перевезла 280 поранених бійців та подолала понад 18 тисяч кілометрів шляху.
Мікроавтобуси ЗШР
Усього в ЗШР на сході є 4 екіпажі, один на стабі (за потреби посилюється ще одним), а інші у цілодобовому режимі возять поранених із різних прифронтових шпиталів уже у тилові, ближче до Дніпра. Процес постійний. Заявка, виїзд, передача пораненого на спеціальній точці. Чому так? Це дозволяє не гнати швидку з самого Дніпра до умовного Покровська чи Слов'янська. Посеред траси є точки передачі, машини прямують назустріч один одному й забирають людей. Це дозволяє не виснажувати волонтерів та медиків. Хоча один рейс все одно займає 4-5 годин туди й назад.
Якщо постраждалий тяжкий, на цей випадок у ЗШР є повноцінні швидкі допомоги, які оснащені всім необхідним обладнанням: моніторинговими системами для контролю стану пацієнта та кисневими балонами. У команді ЗШР є медики. Однак у день нашого чергування вони були залучені до інших напрямків.
Оснащення евакуаційних мікроавтобусів
На сході працюють сильні духом люди, найкрутіші рятувальники наших воїнів, які готові прийти на допомогу кожному, хто її потребує. На їхньому рахунку тисячі врятованих життів. Стабпункти однозначно увійдуть до історії цієї війни як одна з найважливіших складових перемоги над ворогом.
Читайте також: "Прильоти" в табір і допомога постраждалим: фоторепортаж з навчань волонтерів Червоного Хреста в Києві
