Міжнародне гуманітарне право потребує оновлення – війна, яку веде Росія на території України, це довела. Про умови життя наших захисників у ворожому полоні, про фактичну “імпотентність” Женевських конвенцій – читайте у матеріалі “Апострофа”.
У травні 2022-го військовослужбовець Іван Бурдим разом з іншими захисниками Маріуполя виконав наказ від командування скласти зброю і здатись у російський полон. Вихід із заводу “Азовсталь” відбувався під гарантії збереження життя та звільнення з полону за кілька місяців. Проте період в неволі розтягнувся для Івана на рік та вісім місяців.
Після “Азовсталі” Іван потрапив у колонію в Оленівці на тимчасово окупованій території Донеччини. Умови, каже, там були нелюдськими, з їжі – зіпсована риба в кращому разі. Бракувало елементарного – води.
“Оленівська колонія розбита, її відновили тільки для нас. Тому не було ніяких умов, не було, що пити. Нам привозили якусь смердючу воду, і тієї не вистачало. Там не виходило навіть пів літра на людину”, – розповідає захисник.
В Оленівці він пробув менше місяця. Пізніше перевели у Свердловську виправну колонію (Луганська область). “Свердловська колонія – це діюча колонія. В інших бараках, окремо від нас, були зеки, які сиділи за різні статті, і наркомани, і вбивці. Та через це харчування було кращим, ніж в Оленівці. Була санчастина. Навіть був стоматолог, – продовжує захисник. – Там побоювалися епідемій, тому нам давали медикаменти від інфекції. Вони переживали, щоб не було туберкульозу й навіть раз на пів року робили флюорографію”.
Проте допитів з побиттям у полоні не уникнути. “У когось допити були по три рази на день. Все залежало від роду військ, де служив, від посади. Підставами для побиття були українська мова, татуювання з українською символікою або українськими словами, фрази, пов'язані з територіальною цілісністю й незалежністю України. ФСБшники, які приїжджають, добре луплять, підбивають до співпраці”, – розповів Іван.
На жаль, були такі, які зламались, каже співрозмовник видання: “У нас в Свердловській колонії був окремий барак хлопців, які “перевзулись” та вирішили залишитись в “республіці”. Їх було більше 80 чоловік”.
Як відомо, за дотриманням сторонами гуманного ставлення щодо полонених стежать представники Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ). “Червоний Хрест я бачив перший і останній раз, коли виходив у полон з “Азовсталі”, вони заходили в автобус, брали у нас анкетки. І це все”, – каже Іван Бурдим.
А от Уповноважена з прав людини в РФ Тетяна Москалькова на пам’яті Івана раз здійснила візит у Свердловську колонію. “Нас зібрали в загальній кімнаті, – пригадує він. – Запитали, які є проблеми. Але на території окупації сказати, що в тебе є якісь проблемні питання ніхто не наважувався – всі розуміють: вони поїдуть, а ти залишишся. Тому всі в один голос сказали, що все класно”.
Івана Бурдима обміняли у січні 2024-го. На жаль, не всі захисники Маріуполя повернулися додому. А пів сотні після підлого теракту в Оленівці – навіки приєдналися до “небесної сотні”.
Контрольні інспекції без наслідків: чому візити МКЧХ не дають системного результату
Гуманне ставлення під час війни закріплене у Женевських конвенціях. Міжнародний договір складається з чотирьох конвенцій та трьох протоколів. Третя конвенція стосується поводження з військовополоненими. Згідно з нею, військовополонених не можна піддавати фізичному каліченню, а будь-яка незаконна дія чи бездіяльність з боку держави, що тримає в полоні, які спричиняють смерть або створюють серйозну загрозу здоров’ю військовополоненого, забороняються. Проте Росія на це не зважає.
“Для одержання інформації від військовополонених можуть застосовуватися будь-які фізичні чи моральні тортури. Осіб, які відмовляються співпрацювати, дозволяється бити, катувати електричним струмом, відрізати їм частини тіла та змушувати дивитися, як катують інших”, – йдеться у збірці свідчень колишніх полонених та їхніх рідних “Московські конвенціїї”, підготовлених Асоціацією родин захисників “Азовсталі”.
“Основний добовий раціон становить порцію крупи на сніданок, листок сирої капусти на обід і нутрощі риби на вечерю”, “військовополонених, які скаржаться на стан здоров’я, б’ють”, зафіксовано у свідченнях.
Чому ж Міжнародний комітет Червоного Хреста, який має унікальні повноваження відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, щодо захисту життя і гідності жертв збройних конфліктів, не може домогтись покращення умов для українців у російському полоні?
У відповідь на запит “Апострофа” в МКЧХ пояснили, що по суті не мають важелів впливу на Росію. “Діяльність Міжнародного комітету Червоного Хреста чітко регламентована нормами Міжнародного гуманітарного права, а саме Женевськими конвенціями. Згідно з ними, опікуватися життям і здоров’ям військовополонених має сторона, яка утримує їх у полоні. МКЧХ здійснює лише контролюючі візити, для того, щоб переконатися, що умови перебування військовополонених або цивільних утриманих під вартою загалом є не гіршими за загальні умови перебування під вартою у цій країні. Також МЧКХ звертає увагу на те, чи не застосовуються щодо утриманих під вартою тортури”, – зауважили в пресслужбі.
Там також уточнили, що за результатами візитів проводять розмову з керівництвом закладу, де тримають військовополонених, і вказують на порушення, в тому числі, проблеми з харчуванням. “У разі, якщо керівництво визнає свою неспроможність покращити умови харчування, МКЧХ може запропонувати свою допомогу у вирішенні цієї проблеми. Зокрема, передати продуктові та гігієнічні набори. Але для цього необхідно, аби такі візити були регулярними. Ні в Україні, ні в Росії ми, на жаль, не маємо регулярного повноцінного доступу до всіх військовополонених та цивільних, затриманих у зв'язку з конфліктом”, – зауважили в МКЧХ.
У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими заперечили критику щодо допуску представників МКЧХ до російських полонених.
“Україна забезпечує регулярний і повноцінний доступ міжнародних структур, зокрема МКЧХ, до місць утримання російських військовополонених, російських загарбників й окупантів, які були захоплені або здались у полон Українським Силам безпеки й оборони. Україна в повній мірі виконує, дотримується міжнародного гуманітарного права та Женевських конвенцій, що стосуються захисту прав військовополонених. Більше того - часто робить ініціативи, заходи, що виходять за межі Женевських конвенцій у контексті публічності, реалізації допуску міжнародної спільноти, громадськості до російських військовополонених та їхніх умов утримання. Це стосується всіх місць утримання, зокрема, п’яти спеціальних таборів для російських військовополонених, які облаштовані згідно з усіма вимогами Женевських конвенцій і є окремими місцями утримання російських загарбників. Також це стосується і пенітенціарних закладів, і СІЗО – на відміну від держави-агресора, яка не забезпечує регулярні і безперешкодні доступи МКЧХ”, – прокоментував “Апострофу” заступник голови Координаційного штабу Андрій Юсов.
Ще одна проблема, з якою мав би допомогти МКЧХ – підтвердження перебування військових чи цивільних у російській неволі. Спеціально для пошуку зниклих безвісти у війні між Росією й Україною діє Центральне пошукове бюро у Женеві. Для з’ясування статусу такої людини його має підтвердити національне інформаційне бюро протилежної сторони, кажуть в МКЧХ. Проте доля понад 70 тисяч осіб - військових і цивільних досі невідома.
Пошуком також займаються спеціалісти Офісу Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також працівники Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Використовують різні методи – відстеження ворожих соцмереж, опитування звільнених з полону, робота в тилу ворога.
Разом з тим Уповноваженим ВРУ з прав людини налагоджено канал комунікації з уповноваженим з прав людини в рф Тетяною Москальковою та досягнуто домовленостей щодо обміну інформацією про осіб зниклих безвісти для перевірки факту їх можливого перебування в полоні на території держави-агресора або тимчасово окупованих територіях України. У разі згоди членів сім’ї зниклої безвісти особи, за окремим їх зверненням і наданням документів, що підтверджують родинну спорідненість, відомості про зниклу безвісти особу скеровуються російській стороні для проведення відповідних перевірочних заходів, повідомили в пресслужбі Уповноваженого.
"Крім того, на постійній основі уповноваженому з прав людини рф скеровуються листи відносно тяжкохворих та тяжкопоранених оборонців України та цивільних осіб, які потребують медичного догляду та лікування, у тому числі щодо відвідування установ, у яких утримуються наші громадяни та сприяння у поверненні на підконтрольну уряду України територію. Однак слід враховувати, що російська сторона не завжди надає повну інформацію про проведені заходи", повідомили в Офісі омбудсмена.
На часі – санкції за катування та модернізація гуманітарного права
Щоб змусити РФ дотримуватися прав полонених, необхідний тиск на російський режим - юридичний, дипломатичний, політичний, каже “Апострофу” експерт Центру громадянських свобод, правозахисник Михайло Савва.
“Потрібні санкції щодо російських посадових осіб та організацій, які винні у цих злочинах. На жаль, поки що немає спеціального пакету санкцій за катування українців, за незаконне позбавлення волі цивільних. У той же час понад 40 країн ОБСЄ нещодавно ініціювали підготовку спеціальної доповіді в рамках Московського механізму тортур. Це важливий крок, у тому числі для запровадження санкцій”, – переконаний він.
Також потрібно ініціювати кримінальне переслідування посадових осіб РФ, винних у незаконному позбавленні волі цивільних. Якщо міркувати стратегічно – слід розпочинати реформу міжнародного гуманітарного права. Адже Женевські конвенції – надто “м’які” і не передбачають ефективного примусу. “Ці конвенції були написані джентльменами для джентльменів. Але режим Путіна – не джентельмени, м’яко кажучи. І вони можуть дозволити собі не виконувати міжнародне гуманітарне право”, – констатує експерт.
Також серед недоліків конвенцій – слабкість механізмів контролю над виконанням норм міжнародного гуманітарного права, неповнота опису процедур, неточність формулювань. Підписані 1949 року Женевські конвенції, не відповідають сучасним цифровим реаліям. Так, згідно з ними телеграми надсилати можна, але телеграфу давно немає, натомість відсутня опція спілкування через інтернет, що дає РФ зайвий привід не дозволяти полоненим електронні комунікації, додає Савва.
Днями, відзначаючи 76-ту річницю підписання Женевських конвенцій, міністр закордонних справ Андрій Сибіга заявив, що Україна ініціює створення “Платформи з прогресивного розвитку міжнародного гуманітарного права”, яка має об'єднати держави, міжнародні організації, експертне середовище та громадянське суспільство для “виявлення прогалин у чинному міжнародному гуманітарному праві, розробки нових положень щодо неврегульованих питань, що враховує сучасні виклики і сприяння імплементації доповнень до міжнародного гуманітарного права”.
Безумовно, Україні є що сказати стосовно пробілів у Женевських конвенція. Головне, щоб її голос був почутий.
