Донбасу загрожує катастрофа гірша, ніж Чорнобиль, часу дуже мало - Костянтин Машовець

Військовий журналіст, координатор групи "Інформаційний спротив" КОСТЯНТИН МАШОВЕЦЬ у третій частині інтерв'ю "Апострофу" порівняв російську і українську армії, розповів, коли прийде час реформувати Збройні сили України, і попередив про масштабну екологічну катастрофу на Донбасі, яка зачепить територію РФ.

Попередню частину інтерв'ю читайте тут: Кремль жорстко замаскував тих, хто ухвалює рішення на Донбасі – Костянтин Машовець

- Наскільки відповідають дійсності пропагандистські заяви про потужність і непереможність російської армії?

- Реальний рівень боєздатності оцінюється реальними бойовими діями. Тому якихось об'єктивних показників бойової ефективності нинішньої російської армії вам зараз ніхто не наведе. Деякі, наприклад, оцінюють кількість боєздатних військ – знову ж таки, поняття відносне – у 80 тисяч. З мільйонної російської армії боєздатного війська всього 80 тисяч. Інші говорять про 200-300 тисяч на всю територію. Треті ще якимись цифрами оперують.

Насправді, говорити про боєздатність російської армії неможливо через те, що це поняття відносне і повинно мати територіальну або об'єктову прив'язку. Ми можемо говорити, наприклад, про боєздатність частин Південного військового округу. Там є критерії, за якими можемо оцінювати. Можемо говорити про боєздатність російського флоту загалом – враховуючи, що у них чотири флоти. Але ми можемо вивести якісь усереднені показники та говорити про боєздатність усього російського флоту. Ми можемо якось оцінювати стратегічні ядерні сили або, скажімо, угруповання в Калінінградській області. Але для оцінки боєздатності збройних сил Російської Федерації треба якийсь комп'ютер залучати для обробки даних, щоб можна було якимись достовірними оцінками оперувати.

Таким чином, оцінка боєздатності, боєготовності російських військ може мати винятково обмежений характер стосовно обмеженого якогось об'єктового характеру. Можемо говорити, наприклад, про боєготовність частин 20-ї армії, 1-ї гвардійської танкової армії, або про боєздатність "3-ї окремої мотострілкової бригади 1-го армійського корпусу" на території Горлівки або на ділянці від Доломітного до Лозового.

Це може бути все що завгодно. Але усереднені значення я не можу вам сказати, наскільки боєздатна російська армія. Ну, боєздатна. Ну, посідає періодично у світових рейтингах 2-3 місце. Це вам багато про що скаже? Коефіцієнт напруги військової у них становить 17,39.

- Що це за коефіцієнт?

- Це усереднені відносні показники кількості зайнятих на військовій службі людей у відношенні до кожної тисячі працездатного населення країни. Як думаєте, 17,39 – це багато чи мало?

- Багато?

- В Україні коефіцієнт військової напруги становить 3,22. У КНДР – 49. У США – 4,57. А в Ізраїлі – 23. Причому в нас показник 3,22 – в умовах війни. А Росія з їх 17,39 ніби не воює, а бере участь у збройних конфліктах за межами своєї території. Ми ж ведемо війну на своїй території – і у нас цей показник менший.

Це такий відносний усереднений показник на кожну тисячу. Оцінюється не загальна кількість збройних сил, а відносна напруга. По суті, люди, що зайняті у військовій промисловості або безпосередньо виконують обов'язки в ході проходження дійсної військової служби, виключені з виробничої сфери держави. Вони нічого не виробляють. Надають тільки одну послугу – захисту. По суті, оборонні підприємства теж нічого корисного для людей не виробляють. Вони створюють засоби ведення війни, але нічого корисного для повсякденного життя не створюють. Те ж саме – військовослужбовці всіх воєнізованих формувань. Усі ці люди виключені з виробничої сфери, сфери послуг і надають одну, але специфічну послугу – державну. Що і характеризує цей коефіцієнт.

І ось коли наші журналісти починають такі питання ставити, ти сидиш і думаєш: як відповісти? У розгорнутому вигляді, хвилин на 30 ефірного часу? Або обмежитися якоюсь загальною фразою – на, типу, та відчепися. Багато експертів цим і обмежуються.

- А чи коректно ставити питання про порівняння техніки й озброєння, яке використовується з тієї сторони, і української техніки й озброєння?

- Чому ні? Це порівняльна характеристика. Парк – один і той же. На тій стороні – радянсько-російське озброєння застаріле. Ну, і наше таке ж.

- Тобто приблизно можна порівняти?

- Так.

- А чи є якісь критерії, за якими та сторона нам серйозно поступається чи навпаки?

- Навіть важко відповісти. Начебто все адекватно. Ми можемо порівнювати російську армію і українську. Про гібридні формування на окупованих територіях говорити навряд чи можливо, надто вже там великий різнобій і різноголосся. Особливо на початковому етапі. Але і зараз там складно оцінювати.

Так ось, виходячи з останніх даних, можемо вже говорити, що після певного періоду закінчилася уніфікація озброєння, засобів ураження, які їм туди поставляє російський воєнторг. В основному це техніка і озброєння, зняті з російських баз зберігання, застарілі, ще радянського виробництва. У окремих випадках, звичайно, ця техніка модернізована, поліпшені її тактико-технічні характеристики. Але в основному це неліквід із баз зберігання.

Вибір якогось конкретного типу або виду озброєння цілком може диктуватися якимись тактичними, оперативно-тактичними або стратегічними міркуваннями. Ось, наприклад, історія з танками. Чому сепаратисти спочатку в основному забезпечувалися танками типу Т-64 з російських баз зберігання? Елементарно! Тому що основним бойовим танком ЗСУ на той момент був Т-64. З одного боку – уніфікація, взаємозамінність основних частин, можливість використовувати трофейну техніку, захоплені танки. Ну, і з інформаційної точки зору – нібито відбили у ЗСУ. Звідки танки? Ось, в "укропів" забрали...

Але поступово, коли 64-ки стали закінчуватися, ламатися, виходити з ладу, з'явилися 72-ки – основний російський бойовий танк – і їх модифікації. Сьогодні там можна зустріти вже і Т-90, виключно російський танк. І Т-72Б2 або Т-72Б3 – виключно російські модифікації цього танка. У той же час і Україна планує повернути в дію близько 300 танків Т-72. У нас вони теж на базах є.

Неодноразово ту сторону ловили і на створенні інформаційних фейків. Вони і форму нашу українську одягають, і зображають із себе ЗСУ, і танки розмальовують під ЗСУ – і знімають при цьому потрібні їм сюжети. Усе відбувається за законами і жанрами гібридної війни. Наполеон же не дарма казав, що його більше турбує невдоволення двох редакторів двох газет, ніж невдоволення двохсот або трьохсот тисяч військ противника. За допомогою двох газет ви можете розпропагандувати ці двісті тисяч в дуже короткий період.

- Я тому і питала, чи не перебільшені чутки про непереможність російської армії...

- Розумієте, якщо б наші військові вважали, що російська армія непереможна – навряд чи взагалі був би можливим хоч якийсь організований опір агресії.

А насправді, я розумію, чому Путін намагається нас залякати, а у нього це погано виходить. Адже і українська, і російська армії вийшли з єдиної радянської шинелі – але зберегли при цьому всі притаманні їй недоліки і чесноти. Зокрема і схему реагування на форс-мажорні обставини.

Усе армійське життя регламентують чотири книги, які називаються загальновійськовими статутами. Фактично нині чинні статути української та російської армій дуже схожі. По суті, це ті ж радянські статути з невеликими змінами. Дуже невеликими, на перший погляд – непомітними.

І, по суті, глибинні корінні зміни, їх перші паростки в нашій армії з'явилися тільки зараз. Ми сьогодні просто наростили боєздатність нашої армії екстенсивним шляхом, тобто збільшенням її чисельності, накачуванням людським матеріалом – і за рахунок цього збільшенням відповідних показників: нальотів у льотчиків, наїздів у механіків-водіїв, кількості стрільб, у яких брали участь навідники-оператори і командири... Ми інтенсифікували процес бойової підготовки, професійної виучки і наростили її чисельність стосовно чисельності особового складу і основних типів озброєнь. Але сама суть, спосіб життя і функціонування армії залишилися радянськими. І реально нинішнє військово-політичне керівництво досить сильно обмежене у здійсненні кроків зі зміни ситуації.

- Чому?

- Тому що коней на переправі не міняють. Розумієте? І затіяти зараз якусь глибинну, докорінну реформу Збройних сил навіть просто в наказовому порядку – чревате наслідками. Перед лицем ворога, який не просто стоїть на нашому кордоні, але і здійснив вторгнення на нашу територію, а частину її анексував, втрата впевненості в командній ланці може дорого коштувати. А вона неминуча, якщо розпочати докорінну реформу.

Так, повністю міняти систему необхідно. Але ми не можемо зараз просто розігнати стару армію і почати формувати нову. Тому що перебуваємо в стані відбиття зовнішньої агресії. Тому нинішнє керівництво стоїть перед дилемою: намагається зберегти боєздатність армії достатньою для відбиття агресії мірою і проводити якісь реформи. Одночасно. І там, в тих сферах і тих нюансах, де реформування сьогодні можливе – воно проводиться.

- Чи правильно я розумію, що претензії на кшталт "замість реальних реформ займаєтеся дурницями типу форми або сухпайків" – це дурість на нинішньому етапі?

- Саме так. Тому що армія – це якраз один з тих інститутів, де цілком реально кількість перевести в якість. Простіше кажучи, чим більше і частіше ви виконуєте бойові завдання в реальній бойовій обстановці практично з реальним використанням бойової техніки, озброєння, боєприпасів – тим твердіше і впевненіше стають ваші практичні навички. Що, зрештою, переходить у якість. Ви просуваєтеся на наступний рівень професіоналізму. Що в реальному бою означає більше шансів вижити і виконати завдання.

Ось це – приклад переходу кількості в якість в армійських умовах. І на нинішньому етапі реформування у сфері нацбезпеки і оборони ми можемо проводити тільки так – міняти те і там, де це можливо на цей час. Ми не можемо дозволити собі розібрати зараз армію на окремі гвинтики – і почати їх по-новому складати, переробляти інструмент. Тому що цей інструмент використовується зараз у протистоянні з агресором.

- Коли ж у такому разі реформи стануть можливими?

- Цілком можливо, коли закінчиться нинішній "особливий період". Коли ми перестанемо призивати строковиків і повністю перейдемо на контрактну армію. Коли відбудуться важливі події в сфері нацбезпеки і оборони – наприклад, ми отримаємо дієві гарантії захисту нашої територіальної цілісності. Не Будапештський меморандум, а реальні тверді гарантії захисту нашої територіальної цілісності та державного суверенітету. Коли ми перейдемо в режим мирного часу – тоді й настане час реформувати армію.

- За існуючих розкладів здається, що реформ нам доведеться чекати ще довго...

- Повірте, це не найстрашніше. Ось ви, наприклад, знаєте, що на Донбасі назріває екологічна катастрофа страшніша за чорнобильську?

- Що ви маєте на увазі?

- Там відбуваються цілком реальні просідання цілих пластів, викид на поверхню засмічених технічних вод. І екологічна катастрофа може охопити регіон масштабом від Азовського моря до Ростова-на-Дону включно. Справа в тому, що реально водовідлив здійснюється там зараз тільки на деяких шахтах. Нижні ж горизонти вже затоплені. А враховуючи, що на одній із шахт колись був проведений ядерний вибух...

- Що ще за вибух?

- У 1979 році в Єнакієвому на шахті "Юних комунарів" (її ще "Юнком" називають) був проведений атомний вибух, який за потужністю можна порівняти з Хіросімою. На місці вибуху утворилася капсула діаметром 29 м, заповнена водою з цезієм і стронцієм. Це радіоактивні матеріали з дуже великим терміном напіврозпаду. Сьогодні "Юнком" вже затоплений шахтними водами. Він був найнебезпечнішою шахтою з точки зору газонасиченості, й цим атомним вибухом шахту намагалися дегазувати. Але нічого у них не вийшло. Вибух, правда, втратив енергію на 100 м від епіцентру, бо це був підземний вибух. Однак наслідки цього вибуху в геологічному відношенні дуже небезпечні. Загазованість і затоплення одночасно – можете уявити собі, чим це загрожує? Це буде гідроудар по поверхні на Донбасі, який можна порівняти за силою з землетрусом у 3-4 бали. У результаті – солончаки, порівнянні за відсутністю життя з північним Кримом.

- І це все – на тисячах квадратних кілометрів?..

- Так. Можливе просідання на 15 тисячах квадратних кілометрів. І це транскордонні ризики, тобто станеться це в більшій мірі за межами території України.

- Чи є прогнози, скільки часу в нас залишилось?

- Часу дуже мало. Дають від 5 до 10 років. Якщо цю байду не припинити. А просідання вже почалося.

- Процес оборотний?

- Уже ні. Дуже велику роль у цьому зіграли саме військові дії. Підприємства позакривалися, вийшла з ладу техніка, яка здійснювала водовідлив. І це дуже погано. Брудна шахтна вода з високим вмістом солей вже зараз робить непридатними для пиття 80% резервних джерел питної води в Донецькій області.

Усього з початку 19 століття на Донбасі було вирито 600 шахт із загальною кількістю до тисячі шахтних стволів – це такі глибокі дірки. Перед початком конфлікту діяло 250 шахт. Сьогодні вугілля видобувається зі 130, причому дві третини з них знаходяться на непідконтрольних нам територіях. Плюс шахти-копанки. Про них теж не слід забувати. За одними даними їх кількість сягає 2 тисяч, за іншими – 6-ти. Так що Донбас по суті являє собою гігантський гідрогеологонасос, який виштовхує жорстку технічну забруднену воду на поверхню з величезною силою. Якщо водовідлив не проводиться (а він не проводиться). І такі гідроудари супроводжуються землетрусом у всьому регіоні.

Читайте також: Плани Кремля в Україні поховали дві фатальні помилки – Костянтин Машовець

Можете собі уявити: Донбас виробляв до 80% токсичних відходів України. На ньому розташовувалося близько 4 тисяч шкідливих технологічних виробництв. У тій же Горлівці, наприклад, на "Стиролі" хімічні відходи зберігалися в напівпідземних сховищах. І коли в 1988 році по тріщинах з дощами і талій воді ці відходи пішли в гірничі виробки – рятувальники гинули навіть у гідроізолюючих костюмах. Токсична рідина їх просто роз'їдала... А зараз це все вже четвертий рік знаходиться під артилерійськими обстрілами. Водовідведенням та дегазацією ніхто цілеспрямовано не займається. Уявіть собі наслідки!

А ще там знаходиться близько 1350 териконів. І 350 з них вже зараз горять всередині. Уявляєте собі, як горить терикон?

- Чесно кажучи, ні.

- Ця величезна гора всередині розігрівається до 2 тисяч градусів – і там йде хімічна реакція сплаву. Які саме хімічні сполуки і в якій пропорції в результаті там утворюються, можемо тільки припускати.

- Страшна картина вимальовується.

- Чесно кажучи, я не знаю, чим це все закінчиться. Якщо цю війну не припинити, наслідки можуть бути найгірші. Причому для Росії вони будуть куди більш катастрофічними, ніж для нас. Тому що українська частина Донбасу і Ростовська область РФ – це геологічно єдиний регіон, вони знаходяться на одній геологічної плиті. Наша плита, українська, яка починається на захід від Донбасу, під Дніпропетровською і Харківською областями, встоїть. Усе ж, що знаходиться на схід, уся ця частина південно-східної України і суміжні з нею території Росії – просядуть.