Директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, військовий експерт СЕРГІЙ ЗГУРЕЦЬ у другій частині інтерв'ю "Апострофу" розповів, навіщо Росія розгортає в окупованому Криму зенітно-ракетні комплекси С-400, як відбуватиметься реформа державного сектору оборонної промисловості України та що потрібно, щоб зробити вітчизняну військову продукцію конкурентоспроможною на світових ринках.
Першу частину інтерв'ю читайте тут: 2018 рік має стати проривним щодо техніки для Збройних сил України - військовий експерт
- Росія розгорне в окупованому Криму С-400 для захисту, як стверджують тамтешні ЗМІ, "від повітряних загроз із боку України". Ми виглядаємо страшенно загрозливими у цьому повідомленні. Яка справжня мета появи цих комплексів на півострові?
- Це лише віддзеркалення загальної стратегії насичення Криму усіма зразками озброєнь, які Росія спромоглася виробити за цей час. Питання Криму і контролю Криму, зокрема, російськими бомбардувальниками Су-24, які можуть бути оснащені ядерними боєзарядами, та кораблями з ракетами класу "Колібрі", які спроможні дістати пів-Європи – це лише те, що Російська Федерація реалізує на півострові концепцію, вже реалізовану в інших регіонах. Вона забезпечує недопущення будь-яких військових сил противника, до яких росіяни відносять і нас, і держави-члени НАТО, Туреччину, накриваючи Крим таким потужним протиповітряним ковпаком, аби повністю нівелювати найменші ризики для себе під час розгортання бойових дій в акваторії Чорного моря чи коридорах, які перетинають Крим.
Це концепція, яка реалізується росіянами і в інших місцях, її основу складає посилення ключових регіонів за рахунок систем протиповітряної оборони, до яких ми відносимо С-400. Це не дивує наш Генеральний штаб, не дивує військових експертів, це чергова констатація того факту, що треба шукати варіанти боротьби з ворогом асиметричними заходами. І я думаю, що такі заходи розробляються, а наявність комплексу С-400 в Криму не врятує росіян, якщо буде вирішено питання щодо якихось суттєвих бойових дій, до яких будуть залучені не лише Збройні сили України.
С-400
- Готується масштабна реформа Укроборонпрому, що саме планується?
- Думаю, питання Укроборонпрому буде вирішено в цьому році, враховуючи ініціативи щодо проведення міжнародного аудиту і винайму закордонної компанії, яка напрацює рекомендації щодо того, як нам розбудовувати оборонну промисловість, запропоновані безпосередньо самим концерном. У мене власне бачення цього процесу, бо в моєму розумінні Укроборонпром за період свого існування сам мав напрацювати оптимальні схеми розвитку оборонної промисловості. У будь-якому разі, дискусія про те, що оборонна промисловість у такому форматі існувати не може, набула таких масштабів, що не займатися цим процесом далі просто неможливо.
Незалежно від того, яким чином будуть напрацьовані рекомендації з боку тих чи інших закордонних аудиторів, є загальний тренд, який підтримується з боку і державних, і приватних компаній. Він полягає в тому, що відбуватиметься корпоратизація багатьох оборонних підприємств, тому що фактично сектор оборонної промисловості – це єдиний шматок державної власності, який не зазнав ринкових змін. Питання корпоратизації, приватизації, акціонування в тому чи іншому форматі, гадаю, будуть головними у найближчі два роки. Але вже стає зрозуміло, що приватні компанії, в які потім трансформуються різні зразки державних, уже сьогодні демонструють значно більшу гнучкість порівняно з державними підприємствами, які входять в Укроборонпром.
Питання Укроборонпрому не в тому, що він погано працює. Проблеми, з якими зіштовхнулася, зокрема, державна оборонна промисловість (стан парків, інструментів, матеріалів, кваліфікація людей), настільки глибокі, що складається враження, наче держава не хотіла чи просто не мала можливостей їх якимось чином вирішити. Тепер обрано шлях корпоратизації, акціонування й приватизації, щоб ці проблеми лягли на плечі вже майбутніх власників. Цей процес буде достатньо болісним, тому що частина власників будуть добросовісними, а частина – типовими спекулянтами, скажімо так. Тож процес буде супроводжуватися певними втратами і перемогами.
Думаю, цей і наступний роки будуть надзвичайно цікавими. Процеси корпоратизації й приватизації накладуться на процес створення нових зразків техніки, треба, щоб вони один одному не заважали. Тепер я розумію, чому Міністерство оборони починає робити ставку на приватні підприємства – у нашому державному оборонному замовленні половина замовлень виготовляється державними підприємствами, а іншу половину отримали приватні компанії, доля яких стає все більшою. Так от, останні демонструють більшу гнучкість і більше можливостей знаходити спільну мову із замовником у вигляді Міноборони. Ми підійшли до періоду 2018-2019 років, де ці всі процеси, пов’язані з реформою державного сектора оборонної промисловості та поглинанням державного сектора приватними структурами, відбуватимуться й так чи інакше вплинуть на подальший вигляд Укроборонпрому.
- Армія від цього виграє?
- Розумієте, оборонна промисловість – це реальний сектор економіки. А які питання вирішує цей реальний сектор економіки? Він експортно орієнтований чи внутрішньо орієнтований? Чи має наша оборонна промисловість будуватися таким чином, щоб забезпечувати надходження валюти в країну за рахунок виконання експортних контрактів, як це було до початку війни? Це означало, що оборонна промисловість мала експортно орієнтований характер за умов повного ігнорування потреб оборонної промисловості з боку держави. Просто держава нічого в нашої промисловості не замовляла, і лише за рахунок експорту підтримувалися на плаву можливості наших оборонних підприємств.
Зараз ситуація змінилася, потреби війська вийшли на перший план. Але у будь-якому разі потенціал оборонної промисловості навіть в тому форматі, який залишився, суттєво перевищує потреби Збройних сил за окремими напрямками. Тож оборонні підприємства змушені будуть шукати баланс між експортними замовленнями й потребами війська.
Розвиток оборонної промисловості як такої у будь-якому разі має бути пов'язаний із підвищенням її конкурентоспроможності на усіх ринках, як на зовнішньому, так і на внутрішньому. І лише реальні заходи з підвищення конкурентоспроможності, які стосуються гарних ідей, станків, серійного виробництва, зроблять так, щоб армія виграла. Якщо ми будемо говорити про те, що терміново треба все, що є, відремонтувати й працювати лише з "короткими" грішми, не думаючи про майбутнє і не вкладаючи в оборонну промисловість, то армія в близькій перспективі справді щось та й виграє. Але, втративши оборонну промисловість за два-три роки, армія втратить все. А разом із армією все втратимо і ми.
- Була інформація про розробку радіолокаційної станції Х1-М. Що можете розповісти про неї?
- Я скажу, що на сьогодні Україна є однією з 12 країн, яка має повний цикл виготовлення радіолокаційних станцій різних типів. У нас є підприємство "Іскра", яке відоме ще з часів Радянського Союзу, котре виробляє РЛС, що стоять у складі зенітно-ракетних комплексів, які на сьогодні забезпечують черговий режим для військ протиповітряної оборони. Є підприємство "Укрспецтехніка", є підприємство "Аеротехніка", яке розробляє станції метрового діапазону, модернізуючи станцію П-18, яка спроможна бачити літаки типу "Стелс". Ще є підприємства типу "Квант", є підприємства приватної форми власності, які розробляють інші зразки радіолокаційних станцій, до яких зокрема належить і станція Х1-М.
Якщо я не помиляюсь, вона зроблена в партнерстві з Харківським інститутом і спецекспортером "Прогрес", який забезпечував фінансування цього проекту. Ця станція має певні особливості – вона малогабаритна, може встановлюватися на будь-якій місцевості й відстежувати безпілотні комплекси, в тому числі й ті, які мають дуже малу поверхню відбиття сигналів. Її демонстрували на виставці "Зброя і безпека", вона пройшла випробування на території однієї з прибалтійських країн, які на сьогодні хочуть оснащувати свої аеродроми відповідними засобами.
Безпілотні комплекси – це часом менше, ніж крилата ракета. І ця станція дійсно продемонструвала гарні показники, що в цілому підтверджує достатньо високий потенціал наших інженерів у створенні тих чи інших радіолокаційних систем. Але це те, що стосується наших мізків. А проблема полягає в тому, щоб створювати і розвивати технологічні зразки озброєння, тобто потрібна елементна база.
Елементна база – це мікросхеми, вся електроніка, інші складові, з яких комплектуються сучасні конкурентні зразки озброєння. Проблема полягає в тому, що Україна не має елементної бази, і ми вимушені закуповувати її за кордоном. Елементна база ділиться на категорії, зокрема класи military, industry та civil. Військова електроніка класу military використовується в зразках, які виготовляють провідні оборонні європейські чи американські компанії. Вона має менші габарити, але вдвічі вищі показники, ніж електронна база класу industry. Ми ж можемо купити лише базу класу industry. Не маючи своєї елементної бази, ми у будь-якому разі вимушено стаємо на щабель нижче за ті зразки, які виготовляються провідними компаніями.
Тому обійти конкурента, маючи свідомо гірші стартові умови, можна лише за рахунок наших конструкторських рішень, інтегральних підходів. Ми повинні з деяких речей, які по суті гірші на стартовому етапі, скласти щось таке, яке буде в підсумку дорівнювати тому, що пропонують технологічні конкуренти. Питання тут не лише в ціні, але якщо наша ціна нижча, тоді як наші показники дорівнюють показникам провідних американських компаній, то це дійсно честь і хвала нашим розробникам.
Але ми не можемо весь час виїжджати на сподіванні лише на голови. Треба вкладати кошти в розвиток національної елементної бази, і це якраз має стосунок до розвитку оборонної промисловості. Тому що станки, елементна база, металургія, хімія – це те, на чому ґрунтується створення сучасних зразків озброєння. Якщо казати, що ми виготовляємо БТР, але броня чужа, двигуни чужі, оптика чужа, гусениці чи гума чужі, а лише руки зварювальника та голова інженера є основою нашої доданої вартості, то думаю, що цього замало, аби говорити про спроможність вітчизняної оборонної промисловості здійснити крок вперед.
Цей рік має показати, що ми можемо забезпечити прогрес не лише за рахунок рук зварювальників чи голів інженерів, а й за рахунок вкладення державою коштів у створення сучасних підприємств і пошуку варіантів, як нам не пасти задніх з точки зору використання елементної бази.
