В українському Генштабі є кілька сценаріїв звільнення ОРДЛО, причому силовий - лише один із них і не є пріоритетним. При цьому так званий закон щодо деокупації Донбасу, який вже набув чинності, дає низку плюсів у військовому, політичному та юридичному планах, проте не передбачає автоматично планування якихось дій зі звільнення захоплених агресором районів Донецької та Луганської областей. Про це, а також про умову, за якої так звані ДНР-ЛНР припинять існування в короткі терміни, "Апострофу" розповів нардеп, координатор групи "Інформаційний спротив" Дмитро Тимчук.
Що стосується безпосередньо операції [на Донбасі], то зрозуміло, що вона повністю переформатується. Раніше у нас згідно із законом про боротьбу з тероризмом формально операцією керувала Служба безпеки України, а безпосереднє керівництво операцією здійснював заступник голови СБУ – начальник антитерористичного центру. Зрозуміло, що вже наприкінці 2014 року операція мала все менше рис антитерористичної і все більше набувала рис загальновійськової операції.
В цьому плані ми дуже запізнилися з ухваленням відповідного законопроекту, з переформатуванням АТО у військову операцію, яка вже є такою і де-юре, а де-факто була з 2014 року.
В чому полягає різниця? Фактично всі документи, які стосувалися планування дій наших військ, забезпечення і таке інше, проходили за підписом керівника операції, тобто генерала СБУ. І тут виникає запитання: якщо йдуть бойові дії із застосуванням важких озброєнь, наприклад танків і артилерії, то як такі операції може планувати представник спецслужби, у якого вузький профіль і своя специфіка роботи? Але він не має ніяких навичок, та й не повинен їх мати, з планування та проведення операцій суто військового характеру.
Зараз, із ухваленням цього закону, зникає ця проблема. Генштаб за вказівкою президента як Верховного головнокомандувача розробляє відповідні підзаконні нормативні акти, які стосуються переформатування штабу, проведення операції з урахуванням якраз нового підпорядкування. Це те, що стосується змін у військовому плані.
Що стосується змін у політичному плані, то тут багато не треба говорити. Україна ж не просто повинна визнати Росію агресором, це Верховна Рада зробила постановою від січня 2015 року. Проте та постанова не мала жодних правочинних наслідків. А у цьому законі ми вже конкретно прописали, в чому полягає відповідальність Росії, натомість Україна не несе відповідальності за дії агресора на окупованих територіях Донбасу.
Це все з політичного формату перетікає у юридичний. Раніше у питаннях щодо відшкодування вартості пошкодженої нерухомості на Донбасі, компенсації за поранення або загибель мирних мешканців у нас не було підстав говорити про те, що Росія має відповідати за всі ці речі. Був прецедент, коли Європейський суд з прав людини прийняв рішення на користь України, вказавши, що повинна відповідати сторона-агресор. Але тоді нам пощастило, оскільки на той час ми всередині країни не створили правової бази для таких юридичних тверджень. Якраз цей закон в юридичному плані виправляє ситуацію, адже ми вже апелюємо до того, що компенсацію за наслідки бойових дій на Донбасі повинна нести країна-агресор, країна-окупант - Російська Федерація.
Тобто у військовому, політичному і юридичному планах цей закон дає Україні багато плюсів.
Ухваленням цього закону ми створили умови для наших військ, щоб почати звільняти окуповані території на Донбасі. Але ми розуміємо, що законом не можна змусити спланувати якусь військову операцію і віддати наказ Збройним силам на проведення операції зі звільнення Донбасу. Такі речі вирішує вже виконавча влада, вище військово-політичне керівництво, яким в даному випадку є Верховний головнокомандувач, президент України. Це вже його рішення, а ми створили законні підстави для того, щоб провести таку операцію.
Читайте також: Кінець АТО: як тепер Україна воюватиме на Донбасі
Але на сьогодні, як ми знаємо, Україна дотримується мирного, політико-дипломатичного варіанту врегулювання конфлікту. І ми бачимо, що зараз розкручується тема миротворців, хоча навіть на Заході нас застерігають, що це може бути варіант замороження конфлікту.
Але тема миротворців має право на життя за однієї обставини. Ті західні експерти, які нас попереджають, що проведення миротворчої місії може заморозити конфлікт, наводять приклад того ж Кіпру, де вже десятиліття триває невирішуваний конфлікт, який є фактично замороженим. Але конфлікт на Донбасі має одну специфічну рису. Вона полягає в тому, що якщо справді перекрити кордон з Росією, який не контролює Україна, та припинити постачання матеріально-технічних засобів, озброєння, техніки, російських найманців на територію Донбасу, то питання існування так званих ЛНР і ДНР – це питання кількох тижнів, можливо, місяців. У цьому сенсі миротворча операція може мати успіх, але за умови перекриття і взяття під контроль українсько-російського кордону.
А військовий сценарій повернення територій зараз не розглядається. Наскільки я знаю, у Генеральному штабі є різні варіанти проведення операції, але який з них буде застосований і чи взагалі буде застосований – це вже рішення вищого військово-політичного керівництва України.
