Лідери країн "нормандської четвірки" минулого тижня виступили із заявою щодо Мінських угод, зазначивши, що розглянуть шляхи прискорення їх імплементації у найближчі місяці, та привітали домовленості щодо перемир'я на Донбасі до великодніх свят. Пізніше російські ЗМІ повідомили, що готується саміт у "нормандському форматі", але без Росії. На зустрічі в травні лідери України, Франції та Німеччини нібито планують обговорити тему запровадження миротворчої місії ООН на Сході України. Чи є надія на мир на Донбасі, які сигнали щодо цього з'явилися та як трактувати заяву "нормандської четвірки", "Апострофу" розповів колишній заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України, генерал-лейтенант запасу Ігор Романенко.
Є філософський закон переростання кількості у якість, і, на мій погляд, це переростання має відбутися для Росії. Перебування в Україні стає невигідне їй у різних аспектах: воєнному, економічному, політичному, соціальному й таке інше. Тому керівництво Росії, в першу чергу Володимир Путін, шукає вихід із ситуації. Із всього, як він вважає, вдалося здобути лише захоплення Криму. Те, що відбувається на Донбасі, дає лише від’ємний результат як на міжнародній арені, так і у внутрішньополітичному житті. Тож треба шукати вихід.
Образ Путіна як лідера нації та "збирача земель", як вони вважають, відбувся. Але не вдається втілити інший образ, до якого він прагне у світі. Йдеться про відновлення політичної ваги Росії, щоб дорівняти її до Радянського Союзу, що дасть Володимиру Путіну можливість стати політичним лідером світового рівня відповідного калібру.
Як ми пам’ятаємо, із двох годин виступу Путіна перед Федеральними зборами 40 хвилин, тобто третину, займала демонстрація військового потенціалу Росії. Він закінчив свій виступ словами про те, що нехай спробують тепер не рахуватися з нами. Це означає, що він невдоволений ситуацією, що склалася. Свого часу, коли він декілька разів намагався зустрітися з Бараком Обамою, той йому відмовляв, що було дуже болісно для Путіна. Й тоді російський лідер знайшов вихід – ним стало введення військ до Сирії. Таким чином він змусив світових лідерів спілкуватися безпосередньо з ним щодо того, що відбувається на Близькому Сході, й частково цієї мети вдалося досягнути. Також треба відверто сказати, що воєнні дії вони вели більш вдало, ніж коаліція на чолі зі США. Але війна в Сирії не закінчилася, й подальші перспективи Москви там не найкращі.
Зараз маємо те, що маємо: якщо два роки тому навіть мова не йшла про введення на Донбас миротворчого контингенту, то минулого року Володимир Путін змінив точку зору. Україна та світ не пішли на присутність "блакитних касок" лише на лінії розмежування, тож за якийсь час президент Росії заявив, що миротворці мають працювати на всій окупованій території. Проте поки що подальшого просування немає – відбулися вибори, стався дипломатичний скандал зі Скрипалями й деякі поточні події, наприклад, пожежа в Кемерові. Це дещо вибило Путіна з колії, але, на мій погляд, спільна заява лідерів "нормандської четвірки" – це сигнал того, що вони домовилися про необхідність зустрічі й просування вперед.
Також активізувалися події довкола Курта Волкера й Владислава Суркова. Можливо, це підготовка до того, щоб зустріч у "нормандському форматі" була більш результативною. Крім того, стоїть питання про заміну Владислава Суркова, оскільки він є ідеологом "Новоросії" та й всієї ситуації навколо України. Якщо, окрім Криму, нічого отримати не вдалося, то, можливо, час його змінити на когось іншого. Побачимо, що з цього вийде, але в будь-якому разі представник Росії та Курт Волкер мають підготувати ґрунт для подальших кроків.
На мій погляд, за значимістю та ефективністю, "нормандський формат" стоїть нижче, ніж зусилля американців у цій ситуації. Але він займає свою нішу, тож може й повинен вирішувати певні питання. Зустріч лідерів країн-учасниць потрібна, але вона не є самоціллю. Важливим є результат. Таким результатом може стати просування переговорів щодо введення миротворців, тобто робота над мандатом місії та її перспективами.
Можна також розраховувати на певні зрушення у реалізації Мінських домовленостей. Я розташовую Мінські домовленості на найнижчій, тактичній сходинці, "нормандський формат" – на середній, а найбільш ефективною та впливовою вважаю роботу американців із росіянами в умовах союзу США та України.
