"Велика російська культура" виявилася такою ж безпорадною субстанцією, як і "друга армія світу". Велика війна, яка триває вже майже дев'ять місяців, породила безліч культурних наративів, як природний відгук на доленосні події у житті двох народів. Тільки ось відмінність у тому, що український культурний відгук на війну став відомим та популярним у всьому світі, а російські наративи не прижилися навіть серед власного населення. Чому росія вже програла на культурному фронті - з'ясовував "Апостроф".
Від калини до ікони
Широкомасштабне вторгнення Росії 24 лютого стало шоком для всього українського народу: ракетні удари по містах країни, прорив кордону, окупанти на київській Оболоні, роздача зброї в столиці... І в цей критичний момент перших днів вторгнення, з'являється пісня "Байрактар", присвячена успішному знищенню російських військ з допомогою турецького БПЛА. Трек авторства підполковника запасу Тараса Боровока моментально стає хітом, збирає мільйони переглядів на YouTube, отримує позитивні рецензії у респектабельних літературних журналах на Заході, його розбирають на ремікси електронні музиканти, збираючи ще мільйони переглядів.
Читайте: Час настав: у Києві презентували художній проект, який розповість світові про Україну
Проходить всього кілька днів, і піднімається справжнісіньке культурне цунамі: лідер "Бумбоксу" Андрій Хливнюк, який вступив у тероборону Києва, на порожній Софійській площі виконує куплет з пісні "Ой у лузі червона калина" і викладає ролик у соцмережі. Пісня отримує друге життя та стає світовим хітом, який виконується на майданчиках, починаючи від вуличних театрів, і закінчуючи багатотисячними стадіонами. Навіть ікона британського рок-н-ролу Pink Floyd перериває багаторічну творчу мовчанку та видає сингл Hey, Hey, Rise Up, в основі якого українська пісня.
А у травні на пісенному конкурсі "Євробачення" перемогу отримує гурт Kalush Orchestra з піснею "Стефанія". І хоча сам трек не на військову тему, гурт вписує його у суспільно-політичний контекст, закликаючи зі сцени конкурсу звільнити бранців "Азовсталі". Чи варто говорити, що "Стефанія" також стає хітом, а це вдається далеко не кожному переможцю "Євробачення".
Читайте: Заборона творчої діяльності росіян в Україні: Зеленський відповів на петицію
Втім, український культурний відгук на війну був не лише музичним. Серія марок "Укрпошти" на військову тематику розійшлася мільйонними тиражами та стала об'єктом колекціонування філателістів у всьому світі.
Зовсім неймовірна історія сталася з киянкою Тетяною Близняк, яка, сховавшись від бомбардувань у метро, була знята фотографом у момент годування немовляти. Фото обійшло всі передовиці західної преси, за його мотивами було написано картину, яка перетворилася на ікону в одному з храмів Неаполя.
А ще був керамічний півник, який встояв на шафці в розбомбленому будинку в Бородянці. Виріб став символом стійкості українців у війні та навіть поповнив колекцію подарунків екс-прем'єра Великої Британії Бориса Джонсона. А в цей час…
Що там у рашистів
… "Велика російська культура" намагалася народити власну військову міфологію.
Так, відзнаки на російській військовій техніці "z" "v" були підняті пропагандою на рівень символів "можемо повторити". Гігантська "z" з'являлася на фасаді московського театру Олега Табакова, школярів та студентів по всій країні змушували робити флешмоби, шикуючись у формі неосвастики, а особливо затяті росіяни малювали "z" на футболках та склі автомобілів. Однак за "z" не можна було здобути жодних міжнародних нагород – давали лише по морді. У мережі є десятки відео, де видно, як неосвастика стає причиною конфліктів і сутичок не лише за кордоном, але і в межах самої росії. У Німеччині, Ірландії, Казахстані, Чехії, Литві, Естонії символ заборонено, а багато міжнародних компаній, які взагалі не мають жодного відношення до росії, вирішили прибрати букву "z" з неймінгу своїх продуктів, щоб не асоціюватися з війною.
Пропаганда намагалася створити й власні мотивуючі пісні. Наприклад, трек "я – русский", співака ротом Шамана. Але знову провал і скандал: російський гуморист Олександр Гудков записав пародію під назвою "я вузький", і тепер йому загрожує до 5 років за ґратами.
Окреме збочення рашистів – намагання створити персоналізований символ "визвольної війни". Якщо в Україні в цій якості виступив, наприклад, "Примара Києва", то в росії навели яскраве світло прожекторів пропаганди на Ганну Іванову – 70-річну мешканку Харківської області, яка, не зовсім усвідомлюючи своїх дій, вийшла до українських солдатів з радянським прапором. . Потворні репродукції "бабусі з прапором" стали з'являтися на фасадах російських будинків, листівках у формі сувенірів, а у Воронежі пенсіонерці навіть поставили пам'ятник. Але після того, як журналісти побували в гостях у Іванової та з'ясували, що прообраз російського символу "перемоги" трохи не в собі, та й українських військових пенсіонерка за "нацистів" не вважає, культ "бабусі з прапором" швидко зійшов нанівець. Таким чином, навіть маленький пес на прізвисько Патрон виявився більш знаковим, ніж вся "велика російська культура".
То чому ж українські військово-культурні наративи набули світової популярності, а російські відкинув навіть власний народ?
"Німа" росія
Логічно було б припустити, що вся річ у тому, що наш культурний відгук народний, а отже щирий і креативний у той час, як російський – штучний, тому ми й виграємо.
"Природа культурного нарратива зовсім різна, - пояснює "Апострофу" галерист, куратор виставок Павло Гудімов. – У випадку з Україною, це щире висловлювання творчих людей на тему неприйняття агресії, війни, причому не лише в самій Україні, а й у світі. Ці висловлювання пов'язані з особистою позицією творчої людини. У більшості випадків це не замовлення, не чиїсь прохання. Російські акції це - "замовник", розрахований на істерію. Люди культури в росії куплені владою, і вони просто роблять те, що їм кажуть і таким чином заробляють гроші".
"Будь-які символи народжуються знизу. Символ не можна спустити зверху, інакше він викликатиме певний опір у частини населення, - додає "Апострофу" релігієзнавець Ігор Козловський. - Наприклад, "Червона калина" набула нового змісту, нового сенсу, який став символічним проявом визвольної війни. Цей символ прийшов знизу, адже не влада його спустила в народ".
Але ж "унизу" в Росії абсолютно щиро підтримують політику кремля, змащуючи російську військову машину солдатами та закликами "показати цим хохлам". Чому ж там не здатні народитися "живі" культурні наративи?
А тому, що вся ця російська "щирість" не справжня і сконструйована пропагандою.
"Вони чекають від пропаганди пояснення всього. Ця підтримка не є їхньою особистою цінністю - це штампи пропаганди", - зазначає Козловський.
"Російська культура, як і суспільство в цілому, існує в ситуації викривленої пропагандою реальності, - пояснює "Апострофу" критик, куратор сучасного мистецтва Костянтин Дорошенко. - Десятиліттями там насаджувалась теорія "постправди", згідно з якою брешуть чи прибріхують всю, а "звичайна людина" завжди матиме нестачу інформації, щоб у чомусь розібратися. Звідси і цинічна російська відмовка "не все так однозначно". Таким чином, у російському суспільстві були дискредитовані будь-які цінності, права людини, поняття гідності. В таких умовах культура створює фальшиві, штучні образи і висловлювання, які не можуть бути переконливими. І це стосується як масової культури, а й уявно протестної".
Самим же росіянам, якщо не використовувати "мізки" пропаганди, сказати світові просто нічого. Вони самі нічого не розуміють.
"Вони не розуміють, що це за війна, які завдання перед ними стоять. Там величезна проблема з формулюванням простих і зрозумілих істин, які замінюються придуманими, незрозумілими речами. Які "нацисти", яка "денацифікація", який "київський режим"? Ці терміни нічого не пояснюють" – додає Павло Гудімов.
"Наприклад, росія намагалася створити псевдосимволи з літер "z", "v", і справді частина росіян малювала ці символи. Але проблема в тому, що ці літери не є символом у повному розумінні цього слова, оскільки символ несе закодовану смислову інформацію. Але навіть самі росіяни не можуть пояснити, що це за літери, тому "z", "v" не можуть перетворитися на живий органічний символ, тим більше, що він спущений зверху" , - наголошує Ігор Козлоський.
Український голос
На тлі цієї культурної німоти голос України якраз і стає гучним, бо українцям є що сказати світові.
"Ми у цій війні виглядаємо дуже впевнено. І це момент романтики, героїзму, якого світ не бачив давним-давно", - каже Павло Гудімов.
"Ми боремося за цінності і вони є для нас органічними. А що намагається зробити росія? Вона намагається знищити не лише нас, а й ціннісні орієнтири, які є для нас важливими: свобода, гідність та наша ідентичність, яка сама по собі вже стала цінністю. Це дає нам можливість створювати культурне поле, в яке вбудовуються ці ціннісні орієнтири. Адже про що пісня "Червона калина"? Про свободу, гідність та ідентичність", - зазначає Ігор Козловський.
Звичайно, пропаганда завжди усвідомлювала кризу цінностей у сучасній росії. Саме для цього десятиліттями створювала культ "побєдобєсія", апелюючи до минулого, в якому ці справжні цінності нібито існували. Але на цьому полі росія очікувано провалилася.
"Справа в тому, що у нас є громадянська нація, яка включає в себе і українців, татар і євреїв і навіть тих же росіян, які вважають себе українцями. А в росії немає цієї громадянської нації. І це означає, що немає спільної національної ідентичності. Є чеченці, є башкири, буряти, тому вони не можуть створити спільні культурні наративи, які б мали символічні сенси", - резюмує Ігор Козловський.
А тому й не дивно, що якщо росії як єдиній нації нема чого запропонувати навіть самим собі, то "великій російській культурі" нема чого запропонувати і світові.
"Справа в тому, що росія сама собі ніколи не була цікава. А якщо ти не цікавий собі, то ти нецікавий і іншим. А Україна, навіть у найгірші часи історії, була цікавою сама собі. Та не повністю, але активна, проукраїнська частина населення завжди цікавилася сама собою", - каже "Апострофу" письменник та сценарист Андрій Кокотюха.
Крім того, тут діють прості закони драматургії.
"Навіть сучасна російська влада — це вже четверте покоління саме більшовиків. Режими, які були там останні 100 років, не дуже змінювалися: це завжди була диктатура, завжди авторитарний режим. Тобто в росії змін не відбувається. А в Україні зараз відбуваються глобальні зміни, які вплинуть на світ. І незалежно навіть від війни, завжди цікаво спостерігати за тими країнами, за тими суспільствами, в яких відбуваються якісь зміни. Це закон драматургії. Завжди цікаво спостерігати за історією, в якій відбувається зміна персонажа".
Втім, у перспективі "велика російська культура" все ж таки має шанс запропонувати світу і собі один чудовий проект, який зустрінуть з радістю в усьому світі - балет "Лебедине озеро" по всіх каналах російського телебачення.