18 червня в Києві відбудеться Марш рівності, мета якого, за словами організаторів, полягає в тому, щоб довести, що Україна є країною рівних можливостей і свободи.
Напередодні події в інтерв’ю "Апострофу" один з організаторів маршу, координатор Freedom House в Україні, правозахисник та ЛГБТ-активіст ЗОРЯН КІСЬ розповів про те, чому суспільство так агресивно реагує на марш, чому політики намагаються використовувати скандали навколо ЛГБТ-спільноти для власної користі та коли українці перестануть критикувати тих, хто відрізняється.
- Наближається Марш рівності, який проводиться останнім часом щороку. Чому наше суспільство так болісно реагує на цю подію?
- Саме для цього ми й проводимо цей марш, щоб ми могли говорити самі за себе, давати правильну інформацію, а не давати нашим опонентам можливість поширювати міфи. Дивно, що нам протидіють українські націоналісти, але при цьому вони користуються тими самими тезами, що й російська пропаганда - гейропа, гомопропаганда, звинувачують нас у намаганні встановити гей-диктатуру та спробах нав’язати суспільству наш спосіб життя. Але йдеться не про нав’язування, а про те, що ми хочемо бути собою в цій країні.
У цієї проблеми багато причин. Потрібен час, щоб суспільство змінилося, модернізувалося. Позитивне ставлення до прав ЛГБТ та прав людини - ознака не занепаду, а прогресу. Ті країни, де права ЛГБТ забезпечені, вони, як правило, доволі розвинуті, а ті країни, де права ЛГБТ порушуються - найчастіше пасуть задніх, крім тих країн, які живуть на нафтових родовищах.
Ми нещодавно у Freedom House провели дослідження та побачили, що в Україні лише 5% людей знають особисто гея або лесбійку, а 90% людей переконані, що в їхньому колі спілкування не може бути таких людей, 5% становлять ті, хто не визначився з відповіддю. Але це не так, бо в кожного в Україні є знайомі, друг, сусід, родич, колега із ЛГБТ-спільноти, просто ці люди поки не можуть про себе заявляти, бути відкритими. Це головна причина.
- Чи не вважаєте ви, що таке ставлення до людей - радянська спадщина, коли вважалося, що всі мають бути однаковими, а будь-які відмінності засуджувалися.
- Так. Абсолютно. Коли я говорив, що існує багато причин, то саме те, що більшість українців виросла у Радянському Союзі, має великий вплив. Там існувала кримінальна стаття за чоловічу гомосексуальність, яка використовувалася проти геїв, які заважали режимові - Сергія Параджанова посадили саме за цією статтею. В судовому рішенні зазначалося, що він зґвалтував члена КПРС. Хоча, це не було зґвалтування - у нього були стосунки з членом КПРС.
В СРСР існували такі жорсткі стандарти та шаблони, яким всі мали відповідати. Якби Союз не розвалився, то все закінчилося б тим, що всі ходили б в уніформах. Було б як у Північній Кореї зараз – стандартний набір зачісок. Все йшло до цього. Я ще застав трохи Радянський Союз - пішов до школи у 1989 році. Коли я зайшов до класу, то з’ясувалося, що я дуже сильно відрізнявся від своїх однокласників – всі вони писали правою рукою, а я писав і досі пишу лівою, хоча тоді вже й не переучували писати, але мне цькували лише за те, що я пишу лівою рукою. Це для мене хороша аналогія, яку я часто використовую - природа і причина ліворукості науці невідомі. Я буквально два роки тому прочитав статтю, а до цього був впевнений, що те, якою рукою пише людина, визначається на генетичному рівні, але виявилося, що невідомо, звідки це береться, так само, як і гомосексуальність.
Позитивне ставлення до прав ЛГБТ та прав людини - не ознака занепаду, а ознака прогресу, стверджує Зорян Кісь
- Критичне ставлення до ЛГБТ-спільноти притаманне людям старшого віку, але чому молодь така агресивна стосовно тих, хто відрізняється?
- Справді є певна кількість людей, які агресивно ставляться до ЛГБТ, але їх не так багато. Просто ця невелика кількість радикально налаштованої молоді дуже активна, їм дуже хочеться представляти більшість людей в Україні, але це не так. Якщо ми подивимось на рейтинг правих партій, то він дуже низький. Наприклад, партія ВО "Свобода", яка є найбільш системною – не пройшла до Ради, не набрала 5%. Інші мають ще менший рейтинг.
Молоді, яка негативно ставиться, дуже мало, але через її активну позицію складається враження, що противників дуже багато. Ми помітили дуже разючу тенденцію: якщо дивитися на коментарі у соціальних мережах, то у 2013 році там був шквал негативних та образливих висловлювань, але з кожним роком кількість негативних коментарів зменшується, а кількість позитивних збільшується. Це означає, що суспільна думка змінюється, а люди, які нас підтримують, розуміють, що потрібно про свою позицію заявляти.
На марші минулого року було багато гетеросексуальних людей, які прийшли підтримати нас - вони не вважають нас небезпечними, не вірять у вигадки про те, що після відвідування маршу можна стати геєм або лесбійкою. Мене вразило, що було кілька сімей, які прийшли на марш з дітьми. Це було дуже сміливо та показало, що ці люди дуже впевнені в собі.
- Якої мети, на вашу думку, намагаються досягнути політики, коли вони роздмухують скандали навколо ЛГБТ-спільноти?
- Вони досі не розуміють, що це не впливає на зростання політичного рейтингу. Це лише має вплив на невелику аудиторію, яку вони мають, а більшість прихильників навіть може відлякувати. Я думаю, що це використовують другосортні та третьосортні політтехнологи, які дивляться на Росію. Це не таємниця, що в Україні досі працює багато російських політтехнологів, а наші вчаться у росіян здебільшого через те, що не знають англійської. Вони думають, що це тут працює, а насправді воно тут не працює. Мені подобається такий жарт: коли в Росії хтось кличе поліцію, то всі розбігаються, коли вона з’являється, а коли у нас іде поліція, то всі згуртовуються, як це було на Майдані. Час забути про ці технології.
- Якби люди знали більше про Стоунволлське повстання 1968 року у Нью-Йорку, це б змінило ставлення до Маршів рівності?
- З кожним роком рівень підтримки маршу зростає, хоча вона не така й висока - десь 10-15% людей розуміють, за що ми виходимо, решта просто не розуміє, що ми хочемо сказати. Люди б розуміли більше, якби знали більше. На жаль, дуже багато людей не хочуть знати нічого нового, не хочуть отримувати інформацію. Велика проблема з джерелами інформації, якими люди користуються, велика проблема з медіаграмотністю. Коли я дивлюся відео в Youtube, то через 4-5 відео з’являється якась маячня про всесвітню змову, масонів та всесвітню гейську змову. Такого сміття дуже багато, а адекватної інформації про історію прав людини, рухів за соціальні права та громадянських рухів в США дуже мало. Якби такої інформації було набагато більше, то ми б швидше змінювалися.
Стоунволлське повстання – серія протестів та зіткнень з поліцією, що відбулися у Нью-Йорку 28 червня 1969 року. У 60-ті роки минулого століття в США поліція регулярно здійснювала рейди по гей-барах. Один з таких візитів до бару Стоунволл-інн у Нью-Йорку спровокував конфлікт та масові протести геїв та лесбійок, які тривали кілька тижнів. Завдяки цим протестам представникам ЛГБТ-спільноти вдалося заявити про себе, згуртуватися та організувати правозахисні організації. 28 червня 1970 року відбулися перші гей-паради на згадку про бунти у Нью-Йорку. Зараз паради відбуваються у багатьох країнах світу та мають на меті нагадати про права ЛГБТ-спільноти.
Багато людей просто не розуміють, що представники ЛГБТ-спільноти хочуть сказати.
- Скільки ще потрібно часу, щоб ситуація покращилася?
- Я взагалі оптиміст. Бачу тенденцію, що Україна буде змінюватися швидше, ніж Європа та США. Зараз час летить значно швидше, медіа дуже потужно працюють з громадською думкою. Я думаю, що років через п’ять в Україні будуть частково забезпечені права ЛГБТ - буде закон про цивільне партнерство, який дасть мені та моєму партнеру базові права.
- Навіщо боротися з Маршем рівності?
- Я не розумію, навіщо це робити. Не всі, але багато з тих, хто бореться з маршем рівності, бореться з власною гомосексуальністю. Вони не можуть прийняти цей факт і так агресивно реагують на тих, хто прийняв цей факт. Це одна з версій. Я не хочу сказати, що всі, хто нападає на марш – приховані геї.
Звичайно ж, це зручна мішень для агресії, якої дуже багато в суспільстві. Зараз наша черга.
