Ціна на газ - суто політична, економічного обґрунтування вона не має. Складається враження, що уряд дбає про захист монополістів, а не прав споживачів, розповів "Апострофу" екс-міністр з питань житлово-комунального господарства ОЛЕКСІЙ КУЧЕРЕНКО.

- На нещодавню акцію проти підвищення тарифів прийшло дуже мало людей. Виходить, немає проблеми із підвищенням тарифів?

- Сам думаю, чому так вийшло. Погляньмо на так званих бляхерів із єврономерами. Люди, мабуть, вклали гроші й пішли боротися. Те саме ми бачили із вкладниками банків. На акцію проти підвищення тарифів прийшли переважно пенсіонери, ті, кому важко загалом. Я думаю, що основну масу потенційного протесту гасять субсидіями. З одного боку, вимоги стали жорсткішими, й чимало людей втратили право на допомогу держави, але отримають його знову після підвищення цін на газ.

- Тобто відбувається таке собі поновлення субсидіантів?

- Так, але гра буде складною: норми скоротили, але й додали критеріїв тим, хто не може претендувати на субсидію. З одного боку, ми наче робимо жорсткішими норми для отримання субсидії, а потім знову спростити механізм отримання субсидій. Вони заплуталися й увійшли в суперечність самі із собою. Те ж саме стосується обґрунтування ціни на газ. Два роки нам розповідали, що вона є економічно обґрунтованою, але тепер вже зрозуміло, що вона - політична. Коболєв і Вітренко вимагають єдиної ціни на газ для населення й промисловості, Гройсман каже, що це підвищення було останнім, хоча він і раніше таке говорив…

- Уряд довго тягнув із останнім здорожчанням.

- По суті, це додатковий податок. Сьогодні частина населення, яка споживає газ і може платити за нього, робить це і платить цей податок, за рахунок якого утримується друга частина населення, яка не має можливості розрахуватися за блакитне паливо. І цього вистачатиме ще й для того, щоб обслуговувати в тому числі кредити МВФ.

Екс-міністр з питань житлово-комунального господарства України Олексій Кучеренко Фото: Олександр Гончаров / Апостроф

- Але підвищення ціни на газ для населення завжди було однією з головних умов МВФ.

- Кредиторів цікавлять гроші в бюджеті на обслуговування боргів. А вони не з’явилися, бо немає обіцяного зростання економіки. Так виникла нова ціна на газ - це просто ще один податок.

- Держстат каже, що доходи українців виросли на 26%, ціни на газ - на 23%. Чи критичне таке підвищення, якщо враховувати, що в структурі витрат домогосподарства газ займає 20%?

- Про те, як зросли доходи, треба говорити з населенням. Побачимо, скільки буде судсидіантів. Хтось оперує якоюсь середньою зарплатою 10 чи 12 тисяч, а коли розмовляєш із людьми, бюджетниками в першу чергу, вони кажуть про п’ять-сім тисяч гривень. Нещодавно я говорив із профспілками облгазів, і там зарплата робочого - 5800 гривень. Де ці десять тисяч середньої зарплати?

- З іншого боку, більшість облгазів належать конкретній людині - Дмитру Фірташу.

- Це вже 22-ге питання, якщо він злочинець і неправильно приватизував - саджайте його в тюрму. Але там працюють живі люди, які хочуть жити вчора, сьогодні й завтра. Я ж кажу не про те, кому вони належать, а про те, що тисячі людей не отримують належної зарплати.

- Вся енергетична сфера в нас - одна велика монопольна пастка. Які варіанти виходу?

- Політичний, хіба що. Економічних й інституційних варіантів я не бачу, це абсолютно глухий кут. У нас 60% громадян - субсидіанти. Тож, коли молоді проєвропейські хлопці й дівчата розповідають про монетизацію субсидій та імпортний паритет, в мене одне прохання: покажіть країну, де є така кількість субсидіантів. У Польщі, наприклад, 2% населення сидить на житловій субсидії.

- У чому проблема - у системі надання субсидій?

- У незбалансованості тарифів, доходів, податків та економічного зростання. Ціни на енергоносії в нас із величезним відривом випереджають зростання реальних доходів населення. Аби ця пожежа не призвела до вибуху, її гасять субсидіями.

- На субсидії потрібно десятки мільярдів гривень, а на енергокредити - сотні мільйонів. Може, краще робити навпаки, наприклад?

- Теплі кредити у тому виконанні, в якому вони сьогодні є, абсолютно неправильні. Але я однозначно за збільшення фінансування енергомодернізації й енергоефективності. Вона має стати економічною категорією. У чому біда цих теплих кредитів? Вони не прив’язані до кінцевого результату, а фінансують кошторис. Наприклад, у Києві на будь-яку гривню цих грошей за місцевими програмами йде завищення будь-якої складової мінімум на 50%. Або іще приклад: новому будинку на Бажана, 16, влада просто подарувала для місцевої програми 21 мільйон гривень, а з держбюджету - ще 9 мільйонів. І це для будинку 2005 року замість хрущовок. У 150 таких будинках за ці гроші можна було би поставити індивідуальні теплові пункти й так зменшити людям суми в платіжках. Але київська влада управляє Київтеплоенерго, а ця компанія зацікавлена виставляти більші рахунки й отримувати більше грошей. Люди ж хочуть платити менше.

- Загалом люди хочуть платити не стільки менше, скільки - за реально спожите.

- Тобто регулювати споживання. Навіть якась бабця в селі буде споживати по мінімуму, або ж онук допоможе їй поставити твердопаливний котел, і вона опалюватиме одну кімнату. Але що робити людям у хрущовці? Навіть якщо там є лічильник, то третина із них - неповірена. Та й загалом він не регулює споживання, а просто рахує спожите.

- МінЖКГ відзвітувало, що тепер регулювати споживання можна буде і в старих будинках із вертикальною розводкою. Як це працюватиме?

- Це теорія, ніяк воно не працюватиме у хрущовці. По-перше, про це має домовитися більш як половина мешканців, а витрати по місцях загального користування ляжуть на решту мешканців. Це черговий непрацюючий документ від міністерства.

- Для того щоб регулювати тепло, треба, щоб воно було. Кожного року постає одна й та ж сама проблема – розпочати опалювальний сезон вчасно не вдається. Чому холоди постійно застають нас "несподівано"?

- КМДА вигідно перекладати відповідальність на мешканців будинку. Киян обклали податками з усіх сторін - на утримання прибудинкової території, на воду тощо. Але найбільша небезпека - це центральне опалення. Вся ця реформа відбувається начебто під правильними гаслами лібералізації й ринковості. Проте насправді немає лібералізації, бо кругом одні монополії, немає ніякого захисту споживачів і економічного обґрунтування тарифів. Це виключно бажання монополістів - накидати всі свої забаганки у тариф за витратним принципом, а якщо не платитимеш, то сказати, що ти - агент Путіна, бо ж проти реформи.

- Що ви думаєте про роботу Київтеплоенерго?

- У мене немає сумніву, що це буде ще гірший монополіст, ніж попередній. Раніше кияни знали, що в усьому винен поганий ДТЕК і його власник. Треба було контролювати борги, тарифи, облік. У київському бюджеті закладено два мільярди на старт роботи Київтеплоенерго. Міській владі вигідно робити збитки на цій компанії й списувати туди, як в чорну діру, гроші з бюджету.

- Наступне питання після класичного "хто винен" - що робити?

- Проблема в адекватності міської влади. Але якщо кияни вважають, що це – адекватна система управління, то, можливо, мало три роки посидіти без гарячої води. Проблема не в Київтеплоенерго, а в управлінні столицею. КМДА і міська рада безпорадні.

- Чи є підстави очікувати подальшого підвищення цін на газ?

- [Прем’єр-міністр Володимир] Гройсман сказав, що такого не буде, а [народний депутат від БПП Іван] Винник - що вартість газу знову зросте. Потім з’являється інформація про подорожчання в кінці опалювального сезону в наступному році. Що каже політичний календар? Перший тур президентських виборів - 31 березня, думаю, буде й другий, але сезон платіжок за опалення скінчиться. І якщо зросте ціна на газ, то сильного обурення не буде.

- Чи можна говорити про перспективу того, що ціна на газ для населення і промисловості таки стане однаковою, тобто 14 тисяч гривень за тисячу кубів?

- Вони задають крайній варіант для того, щоб Гройсман або наступний прем’єр міг сказати, що добився зниження ціни. Мовляв, хотіли підвищення на 60%, а я добився 23%.