Алмази і уран: навіщо Росія бореться за вплив у Африці

Росія не змогла втримати завойовані СРСР позиції в Африці. Однак значні поклади алмазів, уранового концентрату і золота не дають спокою Кремлю, і вони всіляко намагаються отримати доступ до природних ресурсів цієї країни. Якими способами росіяни досягають своєї мети і які країни складають їм конкуренцію на Африканському континенті, в інтерв’ю "Апострофу" розповів політолог, співзасновник Центру дослідження Африки ОЛЕКСАНДР МІШИН.

- Який "спадок" Росія отримала від СРСР в Африці?

- Російський вплив у Африці не є таким сильним, яким його намагаються зобразити в українських і російських ЗМІ. Товарообіг між Росією й державами африканського континенту коливається в межах чотирьох мільярдів доларів. Це в сім разів менше, ніж американська торгівля, і у 80 разів менше, ніж китайська. Тож з огляду на торгівлю російські позиції в Африці виглядають доволі слабкими. Але так було не завжди.

Радянський Союз, прагнучи до гегемонії, активно долучився до так званої політики деколонізації. Новостворені держави мали визначитися із зовнішньополітичною орієнтацією, а в 60-х роках варіантів було не так багато. Чимало африканських держав пробували відшукати себе на шляху соціалістичних експериментів. Найяскравіший такий приклад - Єгипет, який після повалення монархії і приходу вільних офіцерів став одним із головних партнерів СРСР у Африці. Він допоміг реалізувати там понад 400 різних інфраструктурних проектів.

Можна також згадати про Алжир, який довго і з кров’ю виборював свою незалежність у Франції. В офіційній назві Алжиру досі зберігається термін "Алжирська народно-демократична республіка". Тобто країна досі є одним із надійних союзників Росії в Африці. Ще один яскравий партнер СРСР - Республіка Гана, хоча зараз це один із найближчих союзників США на континенті, а Барак Обама називав її зразковою демократією для інших африканських країн.

Також прагнули будувати соціалізм уряди Ефіопії та Сомалі. Війна між ними у 70-х роках стала однією із перших між соціалістичними державами і зруйнувала міф про монолітність цього табору. Соціалістичні експерименти активно втілювали в Танзанії, утвореної із двох колоній. Вони копіювали досвід створення радгоспів. У цьому контексті не можна не згадати про Анголу та Мозамбік, які виборювали незалежність від Португалії, та Велику Соціалістичну Арабську Народну Джамахірію, тобто Лівію, яку очолював полковник Каддафі. Це був один із останніх форпостів радянського впливу в Африці.

- Як військово був присутній СРСР у Африці?

- Військова присутність Радянського Союзу в Африці була доволі широкою. Найважливіші бази були в Єгипті, Лівії, Сомалі, Сейшельських островах, Анголі, Мозамбіку й Алжирі. Якщо порівнювати військову присутність СРСР і Росії, то повноцінних військових баз на території Африки у Росії немає. Але в цьому році російські приватні військові компанії, зокрема ті, що пов’язані із так званим кухарем Володимира Путіна Пригожиним, і компанія при Міноборони РФ, прагнуть розширити присутність на території Африки.

Розглядалися кілька варіантів. Перший - орендувати частину військової бази Китаю в Джибуті, другий - відновити базу Сіді-Баррані на території Єгипту. З росіянами також тісно співпрацює головнокомандувач збройних сил Лівії Халіф Хафтар. Найвідоміша історія цього року - захід до Центральної Африки ПВК "Вагнер". Це відбувалося під прикриттям того, що Росія забезпечує безпеку чинного президента ЦАР. Крім того, росіяни готують у ЦАР два збройних батальйони. Конфлікт між християнською і мусульманською спільнотами в цій країні перетворився на громадянську війну. Після 2013 року країна де-факто перестала існувати як цілісне утворення, розпавшись на майже два десятки ворогуючих анклавів.

- Навіщо росіянам Центральноафриканська Республіка?

- Росіян у ЦАР цікавлять мінеральні ресурси. Вона багата на алмази, є значні поклади уранового концентрату й золота. Найманці з компанії Вагнера взяли під контроль золоті родовища, тобто фактично вони намагаються отримати доступ до природних ресурсів цієї країни.

Розгортання діяльності росіян в Африці базується на двох складових: розширення військово-технічного співробітництва (дві третини країн Африки мають російську або радянську зброю) і отримання доступу до дефіцитної мінеральної сировини. Африка - це третина мінеральних ресурсів планети.

- Коли почалося серйозне проникнення Росії на африканський континент?

- Перший серйозний візит Володимира Путіна до Африки відбувся у 2006 році, фактично з цього моменту, тобто вже понад 12 років, Росія активно займається континентом. І це видно навіть із обсягів публікацій наукових досліджень, які видаються в рамках Інституту Африки РАН. Російською мовою можна знайти публікації на будь-яку тему, що стосується Африки. Після науковців ідуть військові та сировинні компанії.

Останній і дуже важливий елемент - це формування мережі російського впливу всередині африканських країн. Дуже важливий елемент тут - підготовка африканських студентів у російських вишах. Їх там стільки ж, як і в Україні - близько чотирьох тисяч осіб, тут ми дуже сильно конкуруємо. Росіяни працюють над тим, щоб африканська молодь не їхала до України - поширюють фейки в місцевих медіа і так далі. Студенти, які повертаються до Африки з Росії, часто займаються високі позиції в суспільній ієрархії, й можуть виступати агентами російського впливу.

Росіяни також будують багато об’єктів інфраструктури в ЦАР, хоча й поступаються в цьому плані китайцям.

- З ким конкурують росіяни в Африці?

- Сьогодні росіяни в Африці конкурують із дуже багатьма країнами, бо Африка сьогодні - це один із найважливіших ринків збуту. Вже зараз населення континенту перетнуло межу в один мільярд жителів. За оцінками ООН, до 2050 року ця цифра подвоїться. Більшість населення - це молодь. Більш як половина населення африканського континенту - це люди, молодші за 18 років, тобто це надзвичайно молодий континент. Африканська молодь дуже дієва і активна. У країнах, де починається депопуляція, африканські трудові ресурси будуть дуже затребуваними.

Деякі експерти називають ХХІ сторіччя століттям Африки, бо африканці становитимуть до третини людства, і на це треба зважати.

- Африка – це також 54 голоси в Генасамблеї ООН і кілька голосів у Радбезі...

- Російське МЗС активно комунікує з Африкою. Але їхня позиція неоднозначна. З одного боку, росіяни - одні з найбільших продавців зброї у Африці. І вони реалізують її не тільки урядам, а й повстанським угрупованням навіть в обхід міжнародних санкцій і ембарго, тобто вона підриває безпеку держав континенту. І це їй вигідно, оскільки слабкі держави означають легкий доступ до ресурсів. З іншого боку, Москва хоче, щоб у Генеральній Асамблеї ООН держави Африки підтримували вигідні росіянам резолюції. Проте не всі держави Африки повноцінно підтримують Кремль. Так, він має беззаперечних партнерів - Судан, Зімбабве, Ангола тощо. Проте це не стовідсоткова гарантія того, що країни йтимуть у фарватері Росії, і це її непокоїть. Із року в рік підтримка російської позиції серед держав Африки не зростає. Африканці частіше спочатку звіряють годинники з Китаєм, і тільки тоді слухають росіян. Тобто в політичному плані росіяни аж ніяк не гегемони в Африці.