Економічна експансія Китаю в Центральній Азії, активізація індійсько-пакистанського конфлікту і навіть зміцнення міжнародних позицій Північної Кореї, яка вперше посадила за стіл переговорів такого сильного геополітичного гравця, як США - всі ці фактори є сигналами можливого світового протистояння. Таку думку висловив "Апострофу" політичний аналітик Андрій Бузаров. Також він зазначив, що міжнародна політика Дональда Трампа посилила американо-китайське протистояння, що, в свою чергу, зближує Китай із Росією для протидії спільному ворогу.

Сьогодні говорити про Китай як загрозу для Росії з точки зору геополітики не зовсім правильно, тому що вони зараз - союзники і партнери, може, слово "союз" теж не зовсім коректне, але те, що вони дуже тісно співпрацюють, особливо з питань оборони і військової політики, це сто відсотків. Такі партнерські дії пояснюються діями США по відношенню до Китаю перш за все, так і до РФ теж. У такій ситуації Китай буде більш тісно співпрацювати з Росією, але це не означає надсоюзу двох країн. Трампу і його оточенню було б логічно зближуватися з США з питань економіки для вирішення спільних завдань, але я не думаю, що ми побачимо це в найближчі роки, адже зовнішньополітична доктрина США вважає Китай однією із загроз.

Насправді Китай і Росія - конкуренти за багатьма аспектами, та й Китай, в принципі, ніколи не був нічиїм союзником, а навпаки, прагнув залишатися самостійним гравцем. При цьому головним інструментом впливу Сі Цзіньпіна сьогодні стає не гонка озброєнь, а посилення економічних позицій.

Сьогодні Китай є ключовим економічним гравцем не тільки в Південно-Східній Азії, ця країна - головний конкурент США в економіці. Китай завжди робив акцент саме на економічні методи впливу, і "шовковий шлях", який Китай з ініціативи Сі Цзіньпіна запустив, припускає економічну взаємодію з країнами Південно-Східної Азії: Пакистаном, Узбекистаном, Таджикистаном, Казахстаном. Деякі з цих країн - це пострадянський простір, тобто країни, де сфера впливу Росії дуже важлива, але РФ сьогодні економічно не так сильна, як раніше. Тому такі країни, як Казахстан, Узбекистан, Таджикистан потихеньку виходять з економічної сфери впливу Росії.

Фото: GettyImages

У свою чергу, у Китаю немає мети розміщувати свої військові бази в Казахстані або Пакистані - вони будують дороги, порти, інфраструктурні об'єкти для торгівлі по всьому пострадянському простору. У росіян інше завдання: вони побоюються американського впливу і намагаються зберегти свою військову міць в Таджикистані, Казахстані і, можливо, її розширити. Тому, якщо порівнювати Китай з точки зору впливу в Азії - у них різні пріоритети. Росія економічно не може чинити такий вплив, як Китай, у неї просто немає для цього ресурсів.

Навіть перші в історії країн переговори США та Північної Кореї, які почалися 27 лютого 2019 року, стали можливі тільки завдяки згоді Китаю, як найближчого союзника Кім Чен Ина. Китайці не люблять, коли північнокорейську тему згадують в контексті американо-китайських відносин, але без згоди Китаю ніколи такі переговори не пройшли б. Китайці весь час говорять про мирне вирішення північнокорейської проблеми, не тільки її режиму, але і ядерної загрози. Зокрема, Китай неодноразово говорив, що ніяких військових маневрів американців проти Північної Кореї бути не повинно, тільки дипломатичні шляхи. Трамп, незважаючи на свої погрози (відправляв флот, задіяв армію, натякав на військову операцію), так і не зважився на якісь, навіть превентивні дії. Всі, хто хоч трохи вивчав цей регіон, розуміє, що Китай ніколи не кине Північну Корею, у них підписаний офіційний оборонний союз у 1960-х роках, який постійно пролонгується на 15-20 років.

Читайте: Ядерний фронт: що відбувається в країнах Азії і чого чекати від Китаю

Очевидно, між Китаєм і США був вироблений консенсус, результатом якого стала зустріч північнокорейського лідера Кім Чен Ина і Дональда Трампа. В очах північних корейців і багатьох в країнах Азії це виглядає як перемога Північної Кореї. Адже те, що така бідна, ізольована країна змогла сісти за стіл переговорів і один на один спілкується з найсильнішою країною світу, говорить про те, що вони домоглися через свій ядерний шантаж поваги з боку американців.

З точки зору іміджевих позицій у внутрішній пропаганді, набагато більш виграшною стала позиція північнокорейського лідера: хоча Трамп і увійшов в історію, як перший чинний президент, який зустрівся з главою Північної Кореї, зовнішня політика ніколи не впливала на рейтинги американських президентів, в той час як Кім Чен Ин таким чином показав своєму народу, що розмовляє з американцями на рівних.

Індія і Пакистан - інша гаряча точка на планеті. На сьогодні, коли ми говоримо про інцидент: це і збитий літак, і перестрілки, і загиблі з обох сторін, потрібно розуміти, чому це сталося і кому це цікаво. Нам в Україні важко зрозуміти, хто був ініціатором, чому залетіли індійські літаки, чому Пакистан їх збив, адже міг не стріляти. Потрібно розуміти, кому це вигідно. В Індії скоро будуть вибори, а тема Пакистану дуже актуальна для індійських політиків, вони часто використовують цей зовнішньополітичний фактор, щоб підняти імідж в очах народу. Пакистанці теж часто використовують індійську тему, щоб показати потужність своєї армії в очах світової спільноти. Це заполітизована дія, яка була вигідна комусь зсередини, а не конфлікт, який призведе до глобальних наслідків або третьої світової війни. Конфлікт тут поновився з метою підвищити внутрішні рейтинги і вплинути на майбутній електорат.

27 лютого військово-повітряні сили Пакистану збили два індійських військових літаки Фото: GettyImages

Втім, цей конфлікт ще раз наочно продемонстрував розкол світового співтовариства: США підтримали Пакистан, а Росія відкрито підтримала Індію. Але Україні в жодному разі не можна ставати на чию-небудь сторону в цьому протистоянні. У нас дуже тісна співпраця і з індійцями, особливо у фармацевтичній сфері, також у нас непогані відносини з пакистанцями. Однак у даному випадку не можна займати будь-яку позицію, а потрібно розвивати відносини з обома країнами, у нас в Україні активні, впливові посольства цих країн, і потрібно закликати до мирного діалогу для вирішення цього конфлікту.

У цілому світ підійшов до точки неповернення кілька років тому, до точки, коли більш висока ймовірність ядерного протистояння, але це не пов'язано з пакистансько-індійським конфліктом. Це пов'язано із загальною геополітичною ситуацією, що склалася у світі за останні п'ять років: це і українсько-російський конфлікт, громадянська війна в Сирії і ситуація з Північною Кореєю.

Сьогодні висока ймовірність протистояння, ми стоїмо на порозі глобального конфлікту. Якщо ми порівняємо ситуацію напередодні Першої та Другої світових воєн з нинішньою, то побачимо багато тенденцій, що ми потихеньку рухаємося до третьої світової війни. По-перше, це дискредитація міжнародних органів: свого часу Ліга Націй не змогла примирити ворогуючі сторони, зараз ООН не діє. По-друге, ми бачимо безліч конфліктів: напередодні Другої світової війни була фінська кампанія, анексія територій в Африці, і сьогодні ми бачимо, що відбувається на сході України, в Сирії.

Ми бачимо найстрашніше - це поділ світу на два блоки, так само було напередодні Другої світової війни: були країни Осі і Антигітлерівська коаліція, а сьогодні ми чітко бачимо НАТО і його союзники (до них відноситься й Україна) і євразійське зближення Росії і Китаю, а також їх союзників - Ірану, Північної Кореї, Сирії Башара Асада. Тобто ми чітко бачимо лінію розлому, бачимо симптоми. Де може початися війна - це вже інше питання, але те, що тенденція є - це вже очевидно.