Жовтень означився загостренням протистояння між Росією та НАТО. На початку місяця Північноатлантичний Альянс вдвоє скоротив місію РФ, звинувативши її співробітників у шпигунстві та навіть вбивстві людей. Росія натомість повністю відкликала свою місію і закрила представництво НАТО у Москві. На минулому тижні у НАТО оголосили нову стратегію, яка передбачає реакцію на одночасний напад Росії із регіону Чорного та Балтійського морів, а також повідомили про те, що мільярд доларів відправлять на кібер-захист. У Німеччині оголосили, що стосунки з Росією знаходяться на найнижчому рівні із часів завершення Холодної війни. "Апостроф" звернувся за коментарями щодо цієї кризової ситуації до колишньої радниці американського президента Джорджа Буша-молодшого і дипломата Держдепу США з часів президентства Рональда Рейгана ДЕБРИ КЕЙГАН.
- Хотів би почати з конфлікту між НАТО та Росією. Альянс звинуватив представників російської місії у шпигунстві та вбивствах, а Кремль припинив роботу центру НАТО в Москві. І ось міністри оборони НАТО розробили нову стратегію зі стримування Росії. Деякі мої колеги пожартували – "то це вже початок війни?". Як би ви могли це прокоментувати?
- Росія протягом багатьох років використовувала штаб-квартири своїх посольств у багатьох країнах – не лише у НАТО – як штаб-квартири для своїх агентів. Для них це, ви знаєте, "normalno". Число цих шпигунів невідоме. Але й інші країни роблять те ж саме. Але різниця в тому, що російські шпигуни діють дуже очевидно у своїх намагання отримати інформацію. Інші країни намагають хоч якось бути обережними – а Росія діють просто-таки відкрито і дуже агресивно. І у спробах роздобути інформацію росіяни поводилися так агресивно, що деякі офіси НАТО просто сказали – "Годі! Ми так справи не робимо!". І це дійсно не залишило Альянсу жодного вибору.
Але також треба розуміти, що все це сталося не у вакуумі. Якби стосунки між країнами НАТО і Росією були кращими, був би й кращий спосіб вирішити це питання. Але зараз все не дуже добре. Список дій, якими Росія образила країни НАТО, дуже довгий. Що робив Путін? Він постійно погрожував Альянсу і окремим його країнам-членам, на території яких розміщуються війська США – так він робив із Литвою, наприклад. Він засмучувався, коли НАТО проводило наземні, морські і повітряні навчання у цих країнах. Навіть в часи Бориса Єльцина, коли Москва дала мовчазну згоду на розширення НАТО, вона не хотіла військових баз Альянсу поруч зі своєю територією. При цьому всьому Росія розмістила свої війська на території Вірменії.
Тож росіяни погрожували НАТО через те, що Альянс підтримує територіальну цілісність України, тому що багато країн-членів НАТО направили інструкторів і тренерів в Україну і вони надають Україні озброєння і спорядження – як анонсована поставка дуже важливих для України ракет із Британії. Все це Росія бачить як загрозу.
Справи погіршуються тим, що Росія заявляє свої претензії на територіальні води Криму. Ми бачили, що відбувається у Керченській протоці, коли торгові і військові кораблі намагаються подолати її, і бачили ситуацію із британським та голландським військовими кораблями минулого року. Росія погрожує таким кораблям. Вона заявляла про своє право контролювати ті води, які є міжнародними.
Але хіба це має значення, зважаючи, як мало було спільної роботи у НАТО та Росії в останній час? Рішення Путіна закрити офіс НАТО у Москві не матиме якогось цінного ефекту, оскільки, як сказав генсек Альянсу, стосунки із Москвою знаходяться на найнижчому рівні з часів Холодної війни. Між Росією і НАТО не було більшої співпраці, ніж організація спільних рятувально-пошукових операцій. То я б не сказала, що вигнання послів чи закриття офісів має хоч яке-небудь суттєве значення в даній ситуації.
- І все ж конфлікт розгорівся відразу після візиту до Москви заступниці голови Держдепу з політичних питань Вікторії Нуланд. Як думаєте, ці дві події якось пов’язані?
- Ні, я не думаю, що вони пов’язані. Я думаю, що це нормальних хід подій. Звісно, в штаб-квартирі НАТО проконсультувалися з країнами-членами і повідомили про дії російських шпигунів. Хоча вони й так знають, Росія погрожувала багатьом з них. Для росіян це звичка - увірватися у ваш повітряний простір – просто аби навести галасу, показати, що вони здатні це зробити. Але чи знала Нуланд про те, що вигнання російських дипломатів назріває? Звісно, бо всім країнам, і особливо Сполученим Штатам, про це повідомляли.
- Щодо візиту пані Нуланд. Читав у росіян, що, оскільки вона була персоною нон-ґрата в Росії через нібито "особливий внесок" у псування відносин із США, то Нуланд мала слабкі переговорні позиції. На вашу думку, чому США вирішили відправити її? І чому так мало інформації про цей візит?
- Думаю, будь-хто в Росії в будь-якому разі описував б пані Нуланд як слабку людину, погано поінформовану чи дурну. Але вона дуже сильна і це така людина, яка не дуже легко поведеться на примхи росіян.
Звісно, я не можу зателефонувати їм і сказати – дайте мені прочитати стенограму переговорів, - я не в американському уряді, але дещо я можу припустити. З обох боків велися інтенсивні дискусії щодо збільшення дипломатичного представництва в США та в Росії. Росія, як ви знаєте, заборонила США наймати росіян на посольство у США, і зараз у Конгресі обидві партії тиснуть на Адміністрацію Байдена аби він скоротив дипломатичне представництво РФ в Америці як крок у відповідь. Якщо Байден з цим не впорається, це зробить Конгрес – і це була головна причина, чому пані Нуланд відвідала Росію.
Росія - і вони вважають це великодушним жестом зі свого боку - видалила Нуланд із "чорного списку" іноземних політиків. І є чутки – я не можу цього підтвердити, але я їх чула, - що навзаєм США знімуть санкції з близького оточення Путіна. Думаю, Росія не дозволила б Нуланд в’їзд, не отримавши чогось. Але на мою думку, зняття санкцій із посіпак Путіна – це надто велика ціна, яку ми, можливо, заплатили за цей візит. Але що мене найбільше турбує – це відсутність заяв з боку Держдепу, які могли б підтвердити або заперечити заяви росіян щодо цього візиту. Як ви знаєте, російські прес-релізи говорять про те, що Нуланд погодила практично на всі умови Кремля. В це важко повірити, і мене турбує, що Адміністрація американського президента не робить нічого, аби подолати російські наративи.
І це провокує стурбованість не лише серед американців. Серед країн НАТО є дуже велика стурбованість щодо відданості президента Байдена Альянсу і благополуччю країн-членів.
Але найгірше в цьому всьому – у Росії складається враження, що США дистанціонуються від України, що для них вона уже не в пріоритеті. На прикладі "Північного потоку-2" ми вже бачили, що адміністрація Байдена приймає рішення, скоріше аби розв’язати проблеми з Росією, ніж допомогти Україні.
І коли ви маєте дві наддержави, які сидять в одній кімнаті і обговорюють третю – в даному випадку Україну, – а України там нема, то це ніколи не закінчується добре. Ми вже бачили це на прикладі Афганістану, коли США проводили переговори з Талібаном без афганського уряду – і не було тих, хто б рішуче протистояв думкам сторін. Говорити про Україну без України мало б сенс лише в одному випадку – якщо сказати "отже, ви забираєте свої війська звідти геть, території України вам не належать".
- Але ж проблема ще і в тому, що Макрон і Меркель говорять з Путіним про Україну без неї...
- Так, і я вважаю, що це найгірше. Бо якщо в США Конгрес прослідкує, щоб адміністрація Байдена не завдала шкоди України, то я не думаю, що для Макрона і Меркель – чи хто там буде очолювати німецький уряд – Україна становитиме більший інтерес, ніж їхні стосунки із Росією. Макрон говорить про зняття санкцій із Росії, бо все, чого хоче Франція – це торгувати із Росією. І це надзвичайно небезпечно.
Це безвідповідально – вести розмову із Росією після того, як вона окупувала територію України і влаштувала театр абсурду в Криму стосовно кримських татар та інших нацменшин, проводить незаконні арешти і діє у найгірших традиціях КДБ. І, на мою думку, проблема в тому, що ці переговори дозволяють Росії встановити параметри дискусії. Росія – окупант. Росія – вбивця. Чому Франція і Німеччина вважають, що Росії варто щось дати, дозволяти Росії заявляти про свої умови і що дискусія про це повинна мати місце? Чому ми, наприклад, маємо вдавати, що не помічаємо, ніби Росія досі окупує 20% території Грузії? Чому ми повинні вважати, що ХХІ столітті така поведінка – це нормально?
На мою думку, те що Меркель і Макрон кажуть – нам треба сісти і поговорити з Росією – це смішно. І коли Путін говорить – о, я вам зараз розповім, що відбувається в Україні – це смішно. Ніколи ще діалог з окупантом ні до чого не приводив.
- Якби ви спитали мене, то я сказав би, що з точки зору Франції – після ситуації щодо підводних човнів, контракт на які забрали США – складається враження, що США не можуть бути надійним партнером, а діють лише заради власних інтересів. Щодо Німеччини, то мені видається, що пані Меркель хотіла зберегти статус-кво щодо Донбасу або ж домовитися так, щоб навіть після її відставки вона і її партнери отримували від Росії якісь бонуси. Мої колеги жартують, що Меркель стане черговою посадовою особою у "Газпромі", як Герхард Шредер в "Роснафті".
- Стосунки між Німеччиною та Росією завжди мали фінансову мотивацію з обох боків. Той, хто думає, що поведінка Німеччини пов’язана з тим, що вона думає про Україну чи когось ще – помиляється. Скажімо, мігрантська криза в Європі почалася великою мірою через Німеччину, яка потребувала більше робочих на своїх заводах. Німці звикли почувати себе елітою і їх спроба привести на заводи дешеву робочу силу у вигляді емігрантів закінчилася для Європи катастрофою. Тож Німеччину завжди мотивуватиме питання, скільки BMW та "Мерседесів" вони можуть продати до Москви чи Пекіну. Ось їх основна турбота.
Я чула, як німецькі політики кажуть щось типу - "Ми не хочемо бути частиною НАТО. Ми хочемо бути незалежними, як дуже заможна Швейцарія". Все що хоче Німеччина – це зберегти свою фінансову перевагу над іншими країнами Європи. І якщо їм для цього доведеться вести бізнес із Путіним, вони це робитимуть. Тож ні спроба вбивства Олексія Навального, ні використання хімічної зброї проти ворогів Путіна в Британії, ні допомога владі Сирії у використанні хімічної зброї проти цивільних, ні втручання в європейські вибори, ні вторгнення в Грузію та Україною – ніщо з цього не зчинить достатньо галасу, аби підірвати фундамент відносин Москви та Берліна.
Тепер щодо Франції. Макрон має проблеми всередині країни – і багато дій, які він вживає, пов'язані з такою ситуацією. Ціни на газ ростуть, ціни на енергію ростуть, минулого року були протести "жовтих жилетів". Макрон не може контролювати інфляцію, а люди не можуть повернутися до життя, до якого вони звикли - і проблеми будуть продовжуватися. З іншого боку він бачить, що США залишають позиції, і утворюється вакуум, який може заповнити. Франція активна і в Лівії, і у Лівані, по всьому східному узбережжю Середземного моря, Франція підписала нову оборонну угоду із Грецією. В цьому сенсі Франція нагадує Росію. Франція хоче подолати Туреччину, Росію і США. Франція має дуже потужні війська і вона може їх розгортати в різних місцях, чого багато країн-членів НАТО і ЄС не можуть робити.
У Лівії Франція уклала непросту угоду з Росією, аби підтримати Хафтара, якого більшість країн не визнають і який намагається захопити владу. Франція уклала цей альянс не тому що вони довіряють Путіну, а тому що побачили порожні місця в регіоні, які вони можуть заповнити. Тож треба розуміти контекст поведінки Франції.
За адміністрації Байдена поруч із прекрасними заявами про підтримку України сталося скасування санкцій проти "Північного потоку-2" - таким чином Білий дім висловив підтримку Німеччині. Але всі прекрасно знають, що це не стільки про Німеччину, скільки про бажання Байдена зробити подарунок для Росії у сподіванні, що Росія буде більш допомагати Америці у боротьбі з Китаєм. Для мене – це фантазія. Команда Байдена живе у світі мрій.
Європа зараз скептична щодо відданості Байдена і його бажання "освіжити" стосунки на фоні виводу військ із Афганістану. Вашингтон повівся із союзниками, з якими він був в Афганістані протягом 20 років, гірше, ніж Талібан. І тепер наші союзники проводять переоцінку стосунків і підводять підсумки своєї співпраці із США. Що вони бачать – це великий рівень залежності від Сполучених Штатів. І на фоні дискусій про більшу стратегічну незалежність, ЄС розуміє, що альтернативи Штатам у них зараз немає.
Щодо ситуації із субмаринами, то Франції довелося дійсно довго переконувати Австралію у покупці старих дизельних субмарин. Але Китай став набагато більш агресивним і активним у Тихоокеанському регіоні. А французькі підводні човни просто не мали можливостей виходити у відкрите море на потрібні відстані. Тож вони не є достатньо практичним рішенням для таких країн як Австралія. І, я думаю, Франція це розуміє.
Макрон намагався знайти підтримку в інших європейських країн щодо ситуації із субмаринами для Австралії, але ніхто не захотів його підтримувати, особливо Німеччина. Тому що багато країн в ЄС, які мають оборонні підприємства, втратили свого часу подібні контракти через дії Франції. Франція здійснювала незаконні оборудки, роблячи продаж свого обладнання вищим пріоритетом, ніж продаж обладнання, виробленого, скажімо, Швецією. І я повторюся, Європа зараз розуміє, що альтернативи Америці у них просто немає. І кожного разу, коли люди починають думати, що НАТО не відповідає своїм функціям, Росія робить щось таке, що робить НАТО знову дуже релевантним.
- Дякую вам за відповідь. Повернімося до поїздки пані Нуланд до Кремля. Її чоловік Роберт Кейган написав статтю для Washington Post, в якій спрогнозував великий збройний конфлікт в США в наступні три-чотири роки, який може закінчитися катастрофою уряду і розвалом країни на воюючі між собою анклави. Як ви думаєте, чи пов’язана дана стаття з візитом його дружини? Можливо, це спроба підсолодити Росії "гірку пігулку"?
- Так, стаття просто жахлива. Від неї просто волосся дибки на голові стає. Але ні, не думаю, що вона була написана спеціально під візит його дружини. Їх діяльність ніяк не пересікаються і кожен із них – професіонал своєї справи. Але ця стаття – це дійсно ще одна спроба зобразити США, ніби вони на краю катастрофи. Такі статті з найвищим рівнем нісенітниць публікуються, бо Washington Post вважає, що так газета гарно продається.
Хоча я й згодна, що адміністрація Байдена занадто переоцінила, на скільки "в ногу" йде американський народ з їхніми пропозиціями. Ціни на проекти влади надто високі. І хоча дехто вірить, що тільки надзвичайно багаті американці будуть платити за ці непомірно дорогі програми, більшість розуміє – ця купка багатіїв не покриє і мізерну частину роздутих проектів влади.
Багато хто обурюється, що у них заберуть великі гроші на реалізацію законопроекту про інфраструктуру, а рівень життя він значно не підвищить. Порушення ланцюжка поставок важливих товарів, який все ще надто залежить від Китаю, ще більше ускладнює реалізацію ідей Байдена. Люди відчувають значну різницю між поміркованим Байденом, за якого вони голосували, і нинішнім Байденом, політика якого значною мірою продиктована Берні Сандерсом. І людей це збиває з пантелику. Люди бачать і те, що адміністрація президента не розуміє, що "інфляція – це найгірший із податків" і вона найсильніше вдарила по середньому класу. Ситуація буде лише погіршуватися, коли ціни на енергоносії виростуть до цін, не бачених десятиріччями – як це було в Європі – і люди це розуміють.
Разом з тим, зараз в США надто часто почали використовувати слово "внутрішній терорист". Цей вислів ввели ЗМІ і співробітники ФБР, які зазвичай не дуже винахідливі у спробах описати явище всередині країни. Зараз цей термін став зручним – одна сторона суперечки може назвати ним іншу сторону, якщо вони не можуть дійти згоди. Останній раз "внутрішніми терористами" назвали батьків, які не згодні з новими освітніми стандартами щодо "расової критичної теорії". Це було безглуздо і показує, наскільки далеко одні здатні піти в приниженні інших. Я думаю, багато американців прийняли б і радянську концепцію "ворога народу". Але більшість все ж розуміє, що це вже виходить на рівень дражнилок 3-річних дітей. Найсумніше те, що під час свого виступу перед конгресом сам Генеральний прокурор не зміг дати чіткого визначення, хто ж такі – "внутрішні терористи".
Але ви знаєте, я завжди кажу, що моє прізвище пишуть правильно – Cagan, а прізвище Роберта Кейгана пишуть з помилкою – Kagan (посміхається). Тож, і в цьому ми різні - на відміну від нього, я вірю в американських людей. Більшість людей вважає, що штурм Капотолію 6-го січня цього року так же, як і погроми у містах влітку минулого року, були жахливими. І незважаючи на однобокість, зарозумілість самоврядування і роздуту пиху наших політиків, американський народ розуміє, що якісь екстремальні прояви не є тканиною суспільства, в якому вони вирішили жити. А ось по "бахромі" тканини суспільства живуть люди, які живуть розкішним життям завдяки тому, що викликають конфлікти, лють і ворожість. Більшість американців не вірять сліпо у те, що виключно жменька прогресивних лівих, або крайніх правих екстремістів має відповіді на питання, яким буде майбутнє. Тож можуть бути демонстрації у 5 тис. з "лівого" і "правого" боку, але широкій більшості буде байдуже. Як я уже згадувала, деякі батьки виступають проти "расової критичної теорії" у школах, але лише 1-2% конфліктів щодо цього закінчилися насиллям. Більшість просто говорить і говорить гучно, - і це гарантовано нашою Конституцією.
Люди розуміють, що за заявами крайніх правих нічого не стоїть, що безглузда нереалістична критика життя суспільства, цінностей, які чужі цим правим або лівим. Багато людей вважають, що цінності правих або лівих небезпечні та негуманні. Тож я думаю, що Роберт Кейган повністю помиляється щодо майбутнього.
- Але хіба він не розуміє, що таким чином "годує" російських тролів і ботів? Вони не так давно намагалися розхитати тему "Тексіту" (про буцімто вихід Техасу зі складу США - "Апостроф") - ми писали про це. Та й взагалі, будь-яка подібна заява дозволяє російським американістам роздувати тезу, що "все! Америки більше нема!".
- Так, я абсолютно згодна з вами. Але я думаю, вони про це не замислюються. Все, що їм треба, це мати грандіозну штуку, завдяки якій вони нароблять галасу, а люди будуть її читати і платити за це гроші.
Росія використовує усе. І не лише Техас, про який ви згадали, - а й крайніх лівих, які заявляли про плани вивести Каліфорнію зі складу США. Це відбувається постійно. І оце порівняння, що зараз Америка на грані нової Громадянської війни – це просто смішно. Але так - по світу багато легковірних людей, які вірять в ті дурнуваті речі, які вони читають, не перевіряючи точність інформації. Ви бачите ці чутки про вакцину від Covid-19 вздовж і впоперек інтернету.
Але попри російські кібер-атаки, попри те, що Росія використовує Instagram, Facebook і Twitter, все ж я не підтримую ідею інтернет-цензури. Я не вважає, що хтось має сидіти в офісі у Сан-Франциско (там знаходиться так звана Силіконова Долина, - "Апостроф") і вирішувати, яка інформація хороша, а яка погана. Я думаю, що американці просто повинні бути більш розумними щодо того, що вони читають і у що вони вірять. А Роберт Кейган - дуже дотепний хлопець. І він мав би розуміти, що Росія візьме його статтю і буде говорити про божевільних американців, про те, чому ліберальна демократія не працює і чому те, що робить Віктор Орбан в Угорщині – це краща альтернатива.
- У контексті слабкості НАТО, про яку ми вже говорили, хотів би згадати візит до України голови Пентагону Ллойда Остіна. Він став головною подією минулого тижня. Але на фоні загальних заяв складається враження, що це був скоріше візит з метою PR-у та підтримання іміджу сильної Америки, необхідного після провалу в Афганістані. Ви з цим згодні?
- Ні, не згодна. Візит міністра оборони Остіна не міг пройти краще. Він дозволив Остіну особисто побачити, як Україна веде війну за саме своє існування і що їй потрібна допомога США зараз, а не через місяці в майбутньому. Це те, про що я говорила з українськими колегами нещодавно – що треба привезти в Україну американського чиновника, аби він на власні очі побачив, яке спустошення принесла Росія в Україну. Побачити країну, в яку вторглися, територію якої анексували і де люди гинуть кожного дня, захищаючи саме існування країни як такої.
Багато в чому цей візит дозволив побачити американцям те, що обговорювалося під час візиту президента Зеленського в Вашингтон. Немає кращого способу зрозуміти, якими є плани Росії щодо України і які постійні жертви несе український народ, ніж побачити це на власні очі. Коли Зеленський говорив у Вашингтоні до Байдена і Остіна, то обговорювалися рамкові угоди – ми можемо зробити те, можемо зробити це. Я сподіваюся, що міністр Остін зможе донести до президента Байдена і інших співробітників цієї адміністрації, що те, що робить Росія, є безсовісним і що Москві не можна довіряти; що вона не дотримується свого слово ні в чому.
Міністр оборони Остін – солдат, він був на війні. І я завжди вважала, що привезти його в Україну – критично важливо, аби переконати Сполучені Штати, на скільки страшною є війна в Україні. Тож цей візит поставив американців обличчя то обличчям до того, про що президент Зеленський говорив у Вашингтоні. Його заяви були сильнішими, ніж всі ті, що надходять від Білого дому останнім часом.
Заяви Остіна про Росію були чудовими і безсмунівно чіткими. Але Росія! Росія ніколи не може тримати себе в руках! І це ще найкраще, що Остін виголосив свої заяви у світлі того, що росіяни перехопили два американських бомбардувальника, здатних нести ядерні боєголовки В61, що летіли в Чорноморському регіоні під час його візиту. Росіяни перехопили американські літаки – і розвернули їх назад під конвоєм. Тож дякую тобі, Росія, за те, що ти така дурнувата, що знову перегнула палицю!
- Яку конкретну допомогу може отримати Україна після цього візиту?
- Зараз в адміністрації Байдена говорять про додаткові $60 млн. Думаю, Конгрес хотів би бачити, аби допомоги було $100 млн, які Байден спочатку запропонував, а потім відмовився від цього. Я думаю, що адміністрація Байдена дурила українців, обіцяючи 100 мільйонів, але Конгрес примусить їх виплатити – і ще більше. У Конгресі є люди, які не дадуть цій адміністрації відбутися якимись загальними фразами, будуть вимагати конкретних дій.
Я думаю, Україна попросила в Остіна про збільшення підтримки. І було дуже добре, що поки він був в Україні, Київ і Лондон оголосили про ракетний договір. Бо це показало, що якщо США хочуть бути лідером, вони мають знати, як інші країни НАТО залучені до допомоги Україні.
- Ми з вами говорили, про те, що, скажімо так, у західній цивілізації зараз немає злагоди. Чи призведе до це більш агресивної політики Росії? І чого чекати Україні?
- Я не думаю, що є якийсь зв’язок між цими двома фактами. Бо Росія буде на стільки агресивною, на скільки вона захоче, бо вона завжди тестує рамки дозволеного. Росія не обов’язково буде мотивована розбіжностями Заходу.
І я не довіряю, скажімо, ООН, коли мова заходить про Україну чи Ізраїль. Там є люди з правом вето, які здатні проголосували за все, що завгодно. Таким чином Іран отримав свою ядерну програму, а в Ємені і Сирії відбувається те, що відбувається.
Європа залежить від Росії в енергетичному плані – і коли вони сидять за круглим столом, вони грають в "енергетичний покер" із Росією – і це триває з початку 1980-х. Зараз люди в Європі говорять – о, Росія не має достатньо газу для спожитку у себе вдома, тому вона тисне на нас, хоч правда полягає у тому, що за низьких європейських цін Москва почала продавати газ на Далекий Схід і таким чином заробляє гроші.
Те, що робить зараз Путін – він намагається примусити Європу заключити довготривалий газовий контракт. Останні кілька років, коли Європа заключала договори із Росією, вони робили це на спотовому ринку (продаж реальних товарів в реальному місці в реальному часі, - "Апостроф"). А тепер Росія вирішила скористатися інфляцією, низьким виробництвом газу, оскільки Джон Керрі і Джо Байден прийшли за виробниками газу – бо вони "боряться" за екологію. І це виглядає смішним, бо найбільшим метановим забруднювачем довкілля у світі є Росію. Її газопроводи протікали в 3 рази частіше, ніж в Європі і в 25 разів частіше, ніж в України. Росія – це стихійне лихо для екології.
Якби там не було, скориставшись вище названими факторами, Росія вирішила підвищити ціни. Росія хоче підписати такий довготривалий контракт з усією Європою – і тоді буде утримувати високі ціни на газ навіть якщо вони впадуть знову на міжнародному рівні.
З огляду на це треба зрозуміти, що альянси, які зараз утворюються, живуть 15 хвилин. Коли мова йде про Україну, то треба орієнтуватися на ті країни, які зацікавлені в майбутньому України – Фінляндія, Британія, Канада, Нідерланди. Туреччина, скажімо, хоч і має свої конфлікти із Францією, має свої інтереси щодо частини Чорного моря і продає Україні дрони.
- Щодо України, то вона ризикує опинитися в напівкільці – нас оточує Росія, в тому числі і з Криму та Придністров’я, а тепер ще й Лукашенко заявив, що готовий перетворити свою країну на військову базу для Росіян. Чи готовий Захід на це реагувати?
- Я вірю, що серед американських військових є стратеги, які серйозно займаються експансією російських військових можливостей на захід. Але незважаючи на те, що Лукашенко говорить публічно і що він має крайню потребу в підтримці Росії перед лицем переважаючи опозиції в його країні, навіть він розуміє, що відновлення старої штаб-квартири Білоруського воєнного округу стане катастрофою для майбутніх сподівань на хоча б найменшу незалежність цієї країни. Це як запросити в гості людей, які вже ніколи з твого дому не підуть.
Можна вважати Лукашенка злом. Але він дивиться, що відбувається у Вірменії. Єреван дозволив російським військовим перебувати на своїй території довічно. А тепер, коли розпочався конфлікт у Нагорному Карабасі за участі Туреччини, Росія дозволила Азербайджану перемогти Вірменію – таким чином Кремль провчив Єреван за те, що вірменський уряд був недостатньо проросійським.
Росія може розмістити хіба що військову техніку на кордоні з Україною чи в Білорусі – і тоді за потреби відправити туди персонал. Це можна зробити протягом 48 годин і це значно дешевше, ніж лишати військових жити там постійно.
Але я не думаю, що Росія поки планує створювати військовий округ у Білорусі і проводити експансію на захід. Поки Росія задоволена тим, що Білорусь слугує перевалочним пунктом для мігрантів і відправляє їх до Литви та інших країн. Для Росії – це теж форма ведення війни. Це така форма, завдяки якій можна підірвати економіку й уряд, не роблячи жодного пострілу. І вони будуть використовувати Білорусь, аби погрожувати країнам НАТО, використовуючи альтернативні засоби, не обов’язково гармати, танки й літаки.
- Як ви вважаєте, чи відбудеться у найближчі півроку новий серйозний конфлікт із Росією на Донбасі чи на півдні України, чи можлива атака з Криму?
- Путін оцінюватиме, які заходи Байден і Європа готові застосувати до нього, щоб визначити, чи має він можливість вивести війну на Донбасі на ще більш високий рівень. Він уважно стежить за тим, чи будуть подальші дії Росії стимулювати уряди, які були налаштовані дружньо до Росії або які багато говорять і нічого не роблять. Але є низка нових дій, які Росія може вжити і вже робить, які не вимагають нових військових атак. Енергія як зброя дає безкінечні можливості Путіну. Крім того, в його арсеналі кібератаки, подальше втручання у перевезення Чорним морем та авіасполучення над ним. Все це обходиться Росії дешевше, ніж розпалювання нових і більших бойових дій, і має такий самий вплив, але з меншою ймовірністю отримає відповідь інших країн. Це не означає, що Росія не зробить якоїсь неймовірної дурниці, але їй не обов'язково потрібно це робити, щоб досягти результатів.
- І питання на завершення. Ми з вами говорили з різних боків про політику США на міжнародному рівні. Як ви вважаєте, Джо Байден і його команда зараз формулюють якусь нове стратегію чи це просто різрізнені окремі тактичні кроки?
- Я думаю, кожна адміністрація має свої сміливі стратегічні цілі. Я думаю, адміністрація Байдена, що більш схоже на адміністрацію Обами, говорить – ми будемо зосереджуватися на Китаї. І на жаль, вони сподіваються, що Росія якимось чином долучиться до них і почне діяти проти Китаю. Цього ніколи не станеться.
Погано мати сміливі стратегічні цілі і не мати добре визначених відчутних тактичних кроків. Я завжди кажу – ворог не діятиме за вашим планом. Ти можеш подумати, що вийдеш із Афганістану без будь-яких проблем, але Талібан і ІДІЛ діятимуть за власним планом. Ви можете думати, що можете не звертати увагу на Росію і хай вона там буде сама собі – але це не той випадок, у неї свій план, і він про те, як вас погубити. Китай, Іран, Тайвань, ІДІЛ – всі мають свій план. Ви не можете просто розвернутися і піти від них геть. Північна Корея недавно запустила нові ракети – просто тому що Кім Чен Ин ненавидить, коли він зникає з екранів. Ворог завжди має свій план...
