Протягом 15-16 вересня в Узбекистані відбувся саміт Шанхайської організації співробітництва, який показав кардинальну зміну співвідношення впливу основних гравців організації та додав кілька прикростей російському диктатору Володимиру Путіну. Про подробиці саміту та подальшу втрату впливу Росії на колись підконтрольні території у Центральній Азії, читайте в матеріалі "Апострофа".
Від "старшого по регіону" - до рядового диктатора
На Самаркандському саміті ШОС лідери країн організації вперше за останні три роки зібралися разом у очному форматі. Саміт відвідали 15 глав держав та керівники 10 міжнародних організацій, які співпрацюють із ШОС. Звісно, основна увага була прикута до "важковаговиків" – Росії та Китаю. Протягом останніх років між Росією і Китаєм в рамках ШОС спостерігалося певне суперництво - а хто ж головніший? Воно проявлялось в багатьох речах: росіяни пропонували багато ініціатив, які в рамках цієї інтеграції збільшували військово-політичну складову, китайці всіляко відбивалися, намагаючись звести ШОС суто до економічного співробітництва. Ці два тренди були основними, вони працювали на розрив організації, каже "Апострофу" експерт-міжнародник Олексій Кафтан. Але все змінилося після провального нападу Росії на Україну.
"Тепер цілком очевидно, що китайська версія ШОС взяла гору, але це не означає, що вони відмовляться від військово-політичного треку. Втім, якщо він і з'явиться (а певні натяки є), то це буде забезпечення інтересів саме Китаю, а не Росії. Тут варто нагадати, і те, що Іран став повноправним членом ШОС (до цього він був країною-спостерігачем). Фактично нинішній досить вільний формат співробітництва в ШОС влаштовує всіх, окрім росіян. Росія втрачає контроль над частиною світу, де проходив саміт, тобто над Центральною Азією, і дедалі очевидніша криза ОДКБ демонструє таке послаблення. За ним піде послаблення і решти інтеграційних ініціатив під егідою Росії. Оскільки ШОС – організація під подвійною егідою, я бачу, що китайські впливи в ній будуть зміцнюватись", - вважає експерт.
На думку Кафтана, багато про нове лідерство свідчать фото з саміту: зокрема, зустріч російської делегації з китайською, одним з елементів якої була, як її охрестили, "труна ОДКБ".
Ось така дивна конструкція стояла в залі, де розмовляли делегації
Та й на вечірньому застіллі Путіну відвели аж ніяк не провідне місце – там в лідерах чітко виділяється Туреччина.
Путина посадили подалі, на диванчик
Можна констатувати, що відбувся певний надлом в російській зовнішній політиці та у поведінці Путіна, адже раніше він був у Центральній Азії баєм, тобто людиною впливовою, до якої дослухались. Тепер же він втрачає цей вплив: в Росії він все ще бог і цар, але на міжнародній арені це вже далеко не так, причому не лише в комунікаціях із Заходом, а й у відносинах із "м'якою підчеревиною" Росії, тобто Середньою Азією, стверджує експерт. Тут і приниження Путіна через запізнення на зустріч з ним інших президентів, і згадане вище абсолютно рядове місце серед учасників бенкету.
На цікаву деталь стосовно участі ізольованих у демократичному товаристві "друзів Росії" в саміті звертає увагу директор Інституту світової політики Євген Магда.
"Російські пропагандисти, які кажуть про суттєве посилення співпраці в ШОС ігнорують те, що деякі країни є в ній спостерігачами. Так, присутність Олександра Лукашенка на саміті була спробою вийти з міжнародної ізоляції. Він отримав можливість поцілувати пантофлю Сі Цзіньпіня, але навряд Китай буде надавати якусь політичну підтримку Білорусі. Наприклад, таку, яку має президент Казахстану Токаєв – варто відзначити заяву Пекіна про підтримку суверенітету та територіальної цілісності Казахстану", - каже експерт.
Тобто, "привезти" нікому не потрібного Лукашенка на саміт Путін зміг, проте провалився у значно важливіших речах під час самого саміту. Нинішнє загострення на киргизько-таджицькому кордоні, на яке Росія знову не може вплинути (спалахи на кордоні відбуваються не вперше), свідчить, що вона втрачає позиції "жандарма".
"Місце Росії в Центральній Азії можуть зайняти Туреччина та Китай або віддалені позарегіональні гравці, тобто колективний Захід. Далі будуть тенденції розпаду, які врешті-решт перейдуть на саму Росію. Це лише питання часу. З іншого боку, треба враховувати позиції зовнішніх гравців, які намагатимуться ці процеси затримати або зупинити", - додає Олексій Кафтан.
Обережна гра і "бонуси" Китаю
Зараз Китай опинився у вкрай непростій ситуації. Війна в Україні заважає йому стати економікою номер один, він змушений реагувати на чинні виклики. Пекін змушений вести подвійні ігри: він намагається продемонструвати, що не буде грати з Заходом, але попри це "забуває" про 750 млрд доларів річного товарообігу між США та Китаєм. З країнами ЄС, до речі, він також обчислюється сотнями мільярдів. Яскравий приклад -Mercedes збирає деякі моделі в Китаї. З іншого боку, від Росії Пекін отримує енергоресурси зі значним дисконтом, причому Росія тут не має вибору: вона або відправляє їх до Китаю, або спалює. Тобто, Сі використовує усі можливі вигоди від співробітництва поза ідеологією, каже Євген Магда.
На його думку, нинішню ситуацію в Пекіні розглядають як можливість стати головним бенефіціаром від розпаду спершу ОДКБ, а потім - поразки Росії у війні проти України. Розпад ОДКБ де-факто вже відбувся, адже хвилеріз - з одного боку Росія та Білорусь (остання виконує майданчик для атак на Україну), з іншого - центральноазіатські країни та Вірменія, якій Москва не хоче допомагати попри потужні удари Азербайджану - зараз виділився надзвичайно яскраво. І демонстративне бажання Китаю виступити гарантом суверенітету Казахстану - не перша, але далеко не остання ластівка у цьому незворотному процесі.
"Після краху ОДКБ Китай запропонує країнам Центральної Азії створити якийсь безпековий формат, умовне "азійське НАТО". Це дозволить йому посилити позиції в регіоні. Можливо, туди навіть Росію запросять, але це буде пекінський або астанинський формат, там не буде слова "Москва". Росія стала жертвою своєї ж сформованої на початку 90-х на пострадянському просторі позиції, що тут є лише право сильного. Тоді Китай ще не був настільки потужною державою, зараз він нею є, і Москві це не віщує нічого доброго", - підсумовує експерт.
