Загострення між Індією та Пакистаном набирає обертів: кожна з країн заявила, що здійснила повітряні удари та збила винищувач противника (а Пакистан – два літаки) над лінією контролю в спірному регіоні Кашмір. Згодом Пакистан закрив свій повітряний простір для комерційних перевезень, а Індія – декілька аеропортів. Прем’єр-міністр Пакистану Імран Хан закликав до переговорів з Індією та висловив сподівання, що вдасться досягнути деескалації. Подібна заява пролунала і від уряду Індії. "Апостроф" запитав експерта аналітичного центру "Український інститут майбутнього" Ілію Кусу, якого розвитку ситуації слід очікувати.
Ми бачимо доволі масштабну ескалацію між Індією та Пакистаном, для них одну з найсильніших за останні 40 років. Вона може призвести до повномасштабної війни, але лише за певних умов, яких я наразі не бачу.
Ситуація може загострюватися. Думаю, що так і буде, якщо врахувати, що сталося за останню добу. Багато залежить від того, чи спробують Сполучені Штати стати посередником між сторонами. Тому що зазвичай було саме так.
Звісно, ця ескалація вигідна обом країнам. В Індії скоро вибори, і прем’єр-міністр Нарендра Моді таким чином піднімає свої рейтинги. А в Пакистані новому прем’єру Імрану Хану треба утвердитися в суспільстві, частина якого його не сприймає; показати себе кращим, ніж попередники. Але війна обом країнам невигідна – вона буде доволі непопулярною серед населення, також цього не хочуть глобальні гравці, які стоять за цими країнами – передусім Сполучені Штати, Китай і Росія.
Всі бояться, що ситуація може вийти з-під контролю. А Індія та Пакистан – це ядерні держави, які не є підписантами Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Це означає, що їхні ядерні арсенали ніхто не контролює. Тому є дуже серйозний ризик виходу ситуації з-під контролю, за якого можуть порушити режим нерозповсюдження – цього дуже бояться глобальні гравці, насамперед США, які мають певні зобов'язання перед Індією та Пакистаном.
Традиційно в таких ситуаціях Сполучені Штати відправляли своїх дипломатів в Індію і Пакистан та змушували країни або сідати за стіл переговорів, якщо мова йшла про занадто довготривале протистояння та зіткнення, які забрали життя багатьох людей (наприклад, у 1971 році), або закликали сторони припинити вогонь і повернутися до статус-кво.
Зараз можна говорити також про вплив Китаю, який є одним із ключових партнерів Пакистану. А пакистанська економіка залежить від Китаю.
Тому треба говорити про конкретні кроки: направлення дипломатів, проведення переговорів з лідерами обох країн, хоча б телефонних, і, звісно, заклик припинити вогонь, зокрема з використанням тиску на Нью-Делі та Ісламабад, оскільки це стосується не лише двох країн – йдеться про безпеку регіону і світу.
