У день теракту в метро Санкт-Петербурга в тому ж місті відбулася довгоочікувана зустріч президента Росії Володимира Путіна з главою Білорусі Олександром Лукашенком. Незважаючи на бадьорі реляції керівників "Союзної держави РФ і РБ" про вихід із затяжної кризи відносин, мовляв, "ми про все домовилися", білоруські експерти оптимізму не відчувають, відзначаючи лише той факт, що маятник поведінки Мінська від Заходу знову серйозно хитнувся у бік Москви.
Ніби не було "війни"
Як ми пам'ятаємо, 27 січня Лукашенко, дратуючи Росію, стверджував, що Україна воює за свою незалежність. Проте вже в лютому він безрезультатно провів 10 днів у Сочі в надії зустрітися з Путіним, а в березні вже розповідав про підготовку на території України бойовиків з метою "повалення президента" РБ. Тому, коли 24 березня Олександр Григорович повідомив, що між ним і Володимиром Володимировичем прекрасні стосунки і взагалі вони – "рідні брати", можна було припускати, що кінець умовної холодної війни між двома країнами не за горами.
"Та заспокойтеся − у нас з Володимиром Володимировичем Путіним блискучі відносини. Блискучі. І підберемо час, зустрінемося. Якщо є якісь проблеми, ми їх вирішимо", − зазначив Лукашенко. "Без посередників ми вирішимо удвох, і нам не треба ніяке посередництво. Ми рідні брати, нам нема чого ділити. Я йому якось публічно сказав - можливо, ще буде час, коли доведеться спиною до спини стати і відстрілюватися, ну, як військові люди говорять", − резюмував глава Білорусі.
І це при тому, що ні про що домовитися Лукашенко з Путіним не могли давно. Як відомо, з'ясування відносин між російською та білоруською елітами почалося з минулого року через небажання другої надавати свою територію для відкриття авіаційної бази першій, неприєднання Мінська до контрсанкцій Москви і ембарго української продукції, а також розбіжностей у нафтогазовій сфері. Тоді влада Білорусі зокрема заявила про несправедливість ціни на російський газ і в односторонньому порядку почала платити за нього меншу ціну. Росія у свою чергу заявила про зниження безмитних поставок нафти в Білорусь, пов'язавши це з недоплатою за газ, так і з недопоставками нафтопродуктів до РФ.
Диявол у дрібницях
І ось минулого понеділка Путін заявляє: "Ми домовилися про те, що врегулюємо всі наші суперечливі спори в нафтогазовій сфері. Ми їх врегулювали. Домовилися про те, як і в які терміни ми це зробимо". За його словами, наявні проблеми будуть вирішені протягом найближчих 10 днів.
"Ми знайшли схему, за якою ми зберігаємо наші підходи, зближуємо наші позиції за цінами. Знайшли можливість взаємних поступок, домовилися про те, як будемо працювати в цій сфері не тільки в 2017, але і в 2018, 2019 року", − сказав Путін.
У свою чергу російський віце-прем'єр Аркадій Дворкович розповів, що вже в квітні може початися відновлення поставок нафти в Білорусь. Як випливає з роз'яснень цього чиновника, відновлення постачань "розпочнеться вже більш або менш синхронно з виплатою недоплаченої суми на 726 млн доларів, понад 720 млн, давайте так".
Саме таку суму боргу нарахувала Росія. Виходить, Москва не відходить від своїх раніше заявлених принципів. І, судячи з усього, Лукашенко погодився платити, хоча зовсім нещодавно заборгованість заперечував. Як зазначають білоруські спостерігачі, слова про рефінансування означає лише те, що Москва згодна позичити грошей Мінську, щоб той в свою чергу сплатив борг за газ. Тобто мова йде не про подарунок, а кредит, який доведеться віддавати з відсотками.
Правда, при цьому "Газпром" дасть знижки з понижуючим коефіцієнтом до формули розрахунку ціни газу в 2018 і 2019 роках. Газові відносини після цього періоду, за словами Дворковича, будуть залежати від подальших переговорів.
Таким чином, сама формула розрахунку ціни газу поки залишається такою, як і була, що саме по собі є основою для можливого майбутнього невдоволення Лукашенко і механізмом шантажу білоруського лідера з боку Кремля одночасно.
Так чи інакше, опитані "Апострофом" білоруські експерти, вважають, що особливих причин для оптимізму немає, акцентуючи увагу на обмеженості інформації, що надійшла.
Як би гірше не було від цього "миру"
Білоруський письменник і публіцист Віктор Мартинович звертає увагу на те, що зустріч Путіна з Лукашенком нині коментувати складно, оскільки "за її підсумками боки трішечки розійшлися в оцінках того, про що точно вони домовилися".
"Білоруська сторона заявила про договір рефінансування Росією боргу за газ, російська сторона (в особі Дворковича) заявила, що борг Білорусь поверне, причому, як випливає із заяв, ще навесні, але поверне його дочці "Газпрому". І ось для мене поки що не до кінця зрозумілий механізм "рефінансування", чому "повернення боргу" (за Дворковичу) назване "рефінансуванням боргу". Можливо, там передбачена якась комбінація з немонетарними відшкодуванням боргу − загалом, потрібно чекати подробиць", − сказав він "Апострофу". "Взагалі, усі енергетичні домовленості останнього часу характеризуються тим, що розкриваються саме в подробицях. Взагалі ж − і Лукашенку, і Путіну на тлі ситуації в їхніх країнах потрібні якісь гарні новини. Справа в тому, що за доброю традицією сказані лише загальні слова − незрозуміло, що точно змінилося в розкладі і у відносинах", − додав Мартинович.
А ось правозахисник і колишній політв'язень Алесь Бєляцький висловив припущення, що економіка в минулій зустрічі – не головне.
"Якимось дивним чином вийшло, що питання безпеки стали головними під час цієї зустрічі, не економічні питання, проблеми у взаєминах, а саме – безпека", − сказав він "Апострофу".
Біляцький звернув увагу на слова Лукашенка за підсумками переговорів: "Ми дуже багато говорили про безпеку, і не тільки у зв'язку з цим нещасним випадком. Так було заплановано, це основне питання. Не нафтогазовими питаннями ми почали обговорення. Ми дійсно основну увагу приділили давно запланованому питанню безпеки наших держав".
"І це – після ряду мирних маніфестацій, які пройшли у багатьох білоруських містах, а також у Росії в березні, - звертає увагу правозахисник. – Невипадково ця "безпека" вилилася в масові репресії проти громадських і політичних активістів, проти учасників мирних акцій. Авторитарні президенти однаково вибудовують стратегію оборони своїх режимів. Ось що сталося в Санкт-Петербурзі в ці дні. І для цієї спільної оборони Лукашенко пожертвував відносинами з сусідами Білорусі – Україною, Польщею, Литвою. І зробив це вже вкотре. До речі, згідно з цією продекларованою безпекою дуже підозріло виглядає цей теракт у пітерському метро".
У свою чергу політолог Алесь Логвинець, який був затриманий у Мінську на мітингу 25 березня, побитий ОМОНом і відсидів "добу" в СІЗО, зазначає, що незважаючи на очевидні суперечності та особисту дистанцію, Лукашенко і Путін змушені домовлятися. "Ми бачимо, що сторони довго не могли домовитися. З того, що зараз оголошено, можна зробити висновок, що якийсь компроміс все-таки знайдений. Подивимося, чим закінчаться переговори про ціну газу. Нам також невідома непублічна сторона досягнутих домовленостей. Можливо, Москва домоглася від Мінська згоди на появу у нас нової російської військової бази, а можливо, про щось і нове з метою "протистояти" Заходу", − сказав він "Апострофу".
Редактор білоруської служби спільноти "InformNapalm" Денис Івашин зазначає, що у відносинах між Росією і Білоруссю останній відведена роль свого роду протекторату РФ.
"Крім задекларованого здійснення військового захисту, протектор може надавати допомогу при вибудовуванні відносин з іншими державами на міжнародній арені. Саме про це просив Лукашенко Путіна під час зустрічі з ним у понеділок, 3 квітня. Це прямо говорить про те, що побудована Лукашенко модель держави має неповний суверенітет у своїх зовнішньополітичних справах, і Росія тут безсумнівно відіграє роль покровителя, який, незважаючи на всі підступи і дивацтва свого підзахисного, надає йому економічні преференції, виробляє пряме і непряме субсидування білоруської економіки. Як колись дуже чітко висловився один із кремлівських діячів, що "Лукашенко, можливо, і сучий син, але це наш сучий син", - каже Івашин.
І поки суть домовленостей між лідерами Білорусі та РФ залишається не до кінця зрозумілою, така невідомість викликає у білорусів тривогу. "Можу тільки висловлювати сподівання на те, що білоруський суверенітет коштує трохи дорожче 700 млн доларів знижки на газ", − резюмував Віктор Мартинович.
