15 червня відбудеться "пряма лінія" президента РФ Володимира Путіна з жителями РФ. Напередодні заходу у бліц-інтерв'ю з російським політтехнологом, галеристом і арт-менеджером МАРАТОМ ГЕЛЬМАНОМ "Апостроф" поговорив про те, яких заяв варто чекати від Путіна, і про що він промовчить.
- Путін злякався протестів 12 червня, він буде про них говорити під час прямої лінії? Кого Путін звинуватить в організації протестів?
- Переляк і страх – це реакція нормального мозку, а Путін вже давно неадекватна людина, тому йому це не підходить. Він нічого не боїться, він Господа Бога не боїться. Він вже для себе приміряє тогу Юлія Цезаря або Олександра Македонського. Він живе всередині історичної реконструкції, якою вони заповнили міста. Безумовно, вони вважають, що події 12 червня – це тривожні сигнали. Вони порівнюють це з тими подіями, які були в Україні, знаходять спільне. Вони розуміють, що це щось таке, що не вони планують й чим не управляють. Якщо ними не управляється – значить, управляється з-за кордону.
В інтересах влади постійно акцентувати увагу на тому, що було санкціоноване місце для мітингу (проспект Сахарова), а Олексій Навальний закликав усіх йти в інше місце (Тверська вулиця), а це провокація.
Насправді зрозуміло, що російська влада закрила можливості для легальної політичної боротьби, тому зараз можливі тільки нелегальні способи. Все, що знаходиться поза межами закону - це те, що треба робити, оскільки те, що знаходиться всередині коридору, який влада вибудувала для опозиції, вже втратило сенс.
Думаю, що питання цим подіям буде присвячене, але, безумовно, це не буде головною темою.
- Що, в такому випадку, може стати головною темою?
- Насправді є кілька речей, які Путін повинен повідомити народу. Одну з них він озвучив недавно: всі навколо нас проти нас, ми ведемо війну, а війна – не час для демократії та виборів.
Путін повинен пояснити суспільству, чому влада стала жорстокішою стосовно опозиції, чому влада не виконала жодної економічної обіцянки, чому влада намагатиметься на максимально низьких енергіях провести найближчі президентські вибори.
Думаю, що основною темою будуть складні відносини Росії та Європи, Америки, участь у сирійському конфлікті. Тобто - це тема, в якій Путіну є що сказати. У них є чітка концепція про те, що всі проти нас. Одні, як [спікер Держдуми В'ячеслав] Володін вважають, що є генетична русофобія, а інші вважають, що є якась меркантильність, коли Америка щось виграє.
В цілому повідомлення людям, що ми перебуваємо у стані війни, – головна тема найближчої прес-конференції.
- Чи може ця тема стати приводом, щоб заявити про те, що Путін залишається та йде на вибори? Або ще рано починати кампанію?
- В його інтересах, аби вибори почалися як можна пізніше. Ідеально для нього – сьогодні вибори оголосили, а за тиждень вони відбулися, щоб ніхто нічого не зрозумів. Напевно, з оголошенням виборів вони будуть тягнути. Не думаю, що він скаже, що піде на вибори. Він скаже, я припускаю, що зараз така ситуація – не до виборів, країні треба згуртуватися, а вибори розводять людей по різних кутах.
- Для кого Путін проводить цю пряму лінію?
- Потрібно розуміти, що в Росії йде різкий поворот. Це триває вже 3 роки. Зараз, у зв'язку з виборами Дональда Трампа і мітингами 12 червня, їм здається, що час завершувати цей процес.
Я б цей процес сформулював так: раніше у нас була погана демократія, суверенна демократія, демократія з елементами соціалізму. Була погана демократія, ми могли стежити за тим, що преса зовсім вільна або суди підконтрольні, але цей період закінчився. І про це треба народові оголосити. Щоб народ за інерцією не вимагав чесних виборів і вільних ЗМІ. Але інша концепція - все закінчилося, у нас тепер авторитарна влада. І ця влада вимушена і виникла у зв'язку з тим, що ми в оточені ворога.
В Україні Янукович робив різкі повороти, а внутрішню логіку цих поворотів людям не пояснював – рухався в бік Європи, а потім розвернувся в інший бік. Українці з цим не погодилися, а вийшло те, що вийшло. Для Путіна це був урок – якщо ти робиш такі різкі повороти, то ти повинен їх пояснити.
Мені здається, що ті ускладнення, які будуть зараз, вони не проти опозиції, а проти людей, які все ще будуть думати, що знаходяться в демократичному суспільстві.
- Повертаючись до теми України, чи буде Путін говорити про ситуацію та відносини?
- Путін так давно і довго намагався отримати безвіз, а в результаті безвіз отримала Україна, що, напевно, це питання має з'явитися хоча б в такому контексті. Або ж у контексті нових санкцій, які приймаються в Америці.
В цілому відповідей на питання про Україну немає ні у Путіна, ні у громадськості, ні в медіа. Я думаю, що України буде дуже мало, але без цього не можна. Україна – це дзеркало для Росії. Навіть якщо уявити ситуацію, що всі існуючі між Україною та Росією конфлікти будуть вирішені, а дві країни будуть рухатися своїм шляхом: Україна – в бік Європи, Росія – в бік авторитарної держави, то Україна буде важлива, тому що це дзеркало, в яке дивиться російське суспільство.
Якщо раптом виявиться, що Україна, українська економіка, українське громадянське суспільство роблять кроки вперед і випереджають Росію, то це буде прямо вказувати на те, що російська влада некомпетентна.
- Останнє питання. Про що промовчить Путін?
- Зараз для Путіна головне завдання - зруйнувати пару Путін-Навальний. Сьогодні очевидно, що зусиллями влади, в основному, ну, і трошки зусиллями самого Навального, він став фігурою №2 в країні. Є вершина, а на цій вершині Путін та Навальний. Власне кажучи, головне завдання Путіна зараз – знизити Навального, спробувати зробити пару Навальний-Усманов або зробити пару Путін-Зюганов. Головне - не згадувати Навального в якості свого опонента.
У серпні 1999 року упізнаваність Путіна становила 2%, в грудні його популярність була близькою до 60%, а в березні 2000 року його обрали президентом. Є і зворотна ситуація – наймолодший віце-прем'єр міністр Борис Нємцов був найпопулярнішим молодим політиком, мав 40%, а за три місяці його популярність становила 5%.
Путін розуміє, що його популярність та його електорат - дуже хитка, хоча й дуже значуща величина, але вона може дуже швидко стати малою. Йому не треба робити сильних рухів і вирощувати опонента Навального. Якщо перед громадянами почнуть порівнювати Путіна й Навального, то вийде картинка: Путін кращий, ніж Гітлер. Так, він кращий за Гітлера, але Навальний кращий за Путіна. Люди можуть дискутувати з приводу того, гарний Навальний чи поганий, але, якщо порівнювати його з Путіним, то він однозначно кращий за всіма параметрами.
Влада поки має силову перевагу – за всіма параметрами Путін сильніший. Але важливо, що у суспільства є не тільки стратегія тиску на владу, яку зараз пред'являє Навальний, але є ще стратегія Петра Павленського (російський художник-акціоніст, відомий акціями політичної спрямованості, - "Апостроф") – показати силу слабкого. Суспільство саме робить з собою таке, що влада не лякає вже. Павленського не можна залякати, у нього нічого забрати, його не можна побити, – він сам себе так нівечить, що йому гірше не зроблять. Павленського не можна залякати в'язницею: його садять, а він вимагає більш жорстоку статтю. Це стратегія, коли сила влади працює проти самої влади.
Це не значить, що все відбудеться з великою ймовірністю, я вважаю, що шанс є, але ймовірність не дуже велика. Думаю, що закінчився період розуміння, що це буде безкінечно. У Радянському Союзі тривалий час був такий період, що ти міг говорити на кухні, в лабораторії все, що завгодно, але ти розумів, що радянська влада назавжди, але потім раптом зрозумів, що можливі зрушення – 1984-1986 роки. Таке відчуття, що час абсолютного песимізму, заснованого на тому, що нічого не можна змінити, закінчився. Що буде далі, ми не знаємо.
