Сенат США представив нові антиросійські санкції за втручання Москви в американські вибори, анексію Криму та дії Росії в Сирії. Якщо законопроект буде ухвалений, то Білий дім не зможе пом'якшити чи скасувати обмежувальні заходи проти РФ без схвалення конгресменів.
Російський економіст і колишній відповідальний секретар Координаційної ради опозиції ДМИТРО НЕКРАСОВ, який рік тому з політичних причин покинув Росію, нещодавно представив у Києві свою доповідь "Межі стійкості Росії", у якій проаналізував економічне становище РФ після падіння цін на нафту і введення санкцій, а також здатність Кремля в кризові часи продовжувати агресивну політику. "Апостроф" обговорив з експертом те, наскільки сильно санкції вдарили по російській економіці й чи може їх посилення допомогти Україні повернути Крим.
- Для початку оцініть, будь ласка, загальний вплив економічних санкцій проти Росії і їх потенціал вплинути на зовнішню політику Кремля.
- До цієї частини санкцій Росія адаптувалася. Це продовжувало і продовжує впливати на інвестиції, на економічне зростання. Але все це досить довгостроковий вплив – він неприємний, безумовно, але не носить катастрофічного характеру, у поточному моменті не створює якихось серйозних загроз. Чи можуть вони вплинути на зовнішню політику? Вони, безумовно, Кремлю не подобаються і впливають на зовнішню політику, але не до такої міри, щоб Кремль заради зняття санкцій міг піти на якісь дуже суттєві поступки.
- Більш ймовірно, що вони позначаться в якійсь більш довгостроковій перспективі або що будуть скасовані – і ніякого результату не буде?
- Це складне питання. Адже ми не знаємо, як буде розвиватися ситуація. Думаю, що п'ять років санкцій, швидше за все, не призведуть до тих результатів, які в них закладалися. Насправді, протягом п'яти років нічого катастрофічного в російській економіці не відбудеться. Скоріше, тут йдеться про якісь більш довгі горизонти – 10, 15, 20 років. Але я вважаю ще менш ймовірним, що ці санкції просто скасують, нічого не досягнувши. Питання в тому, домогтися чого? Повернення Криму? Так, це малоймовірно. Але це ж не Україна ввела санкції – Захід ввів санкції. А Захід з Росією відразу на декількох дошках грає. Тому там може бути якась "велика угода". Вона може не привести до бажаних Україною наслідків, але при цьому змусить Росію йти на якісь великі поступки. Складна ситуація.
Тобто я абсолютно впевнений, що санкції просто так не знімуть, і ми просто про них не забудемо. Такого не буде, це неможливо! Думаю, що вони, швидше за все, надовго. Але може бути якась велика угода. Хоча в осяжній перспективі (наприклад, п'яти років) угода, про яку ви думаєте, умовно, з поверненням до статусу-кво, думаю, малоймовірна.
- Санкції швидше дієві або недієві як інструмент впливу на зовнішню політику держави? Маємо приклади Куби, Ірану, КНДР... Чи можемо ми говорити про те, що Захід обрав правильну стратегію впливу на Росію?
- Захід обрав, швидше, єдину можливу стратегію. Я просто не бачу якихось серйозних альтернатив. Альтернативи є у масштабі санкцій, але воювати з Росією ніхто фізично в будь-якому випадку не буде. А промовчати і не подивитися на це (дії Росії в Україні, – "Апостроф") теж ніхто не міг. Тут не стоїть питання вибору – іншої стратегії, крім санкцій, просто не існує, об'єктивно.
Що стосується того, наскільки ефективні. Ви самі навели приклади... З Кубою, КНДР поки нічого не сталося. Але не факт, що не станеться. Іран пішов на угоду, у якій... Не можна сказати, що Іран примусили до всього, чого хотіли. Це така складна багатофакторна угода, яка супроводжувалася поступками з усіх боків. З іншого боку, з Кубою та КНДР історія ще не закінчилася. Я думаю, що рано чи пізно ці режими теж падуть. Але скільки років пройшло!
Санкції, безумовно, діють. Це дієвий інструмент. Санкції неприємні російській еліті й при різних ситуаціях еліта піде на якісь поступки заради того, щоб їх скасувати. Але це не дієвий інструмент в логіці того, щоб змусити Росію завтра, скажімо, віддати Крим.
- По чому санкції вдарили в першу чергу?
- У першу чергу, вони зараз б'ють по приходу іноземних інвестицій. У нас проблема не в тому, що інвестицій немає: у Росії грошей-то досить багато. Насправді, інвестиції за період кризи не скоротилися, а тільки зросли. Просто їх структура погіршилася: раніше було більше прямих іноземних інвестицій, які приносять технології, які "розумні" і збільшують продуктивність. А зараз стало більше державних інвестицій та інвестицій держмонополій – це інвестиції набагато гірші.
Росія виключається з міжнародних ланцюжків створення доданої вартості. А це майбутнє. Ми в складних високотехнологічних секторах втрачаємо. З Росії виїжджає більше людського капіталу. Якщо ми говоримо про сьогодні, то це те, як вплинули санкції. Короткострокові ефекти всі давно вичерпані. А довгострокові діють, і вони дуже погані, але саме в довгостроковій перспективі.
- Є економічні, є персональні санкції. Хто більше постраждав: середньостатистичні громадяни або люди, близькі до Володимира Путіна, причетні до політики?
- Санкції б'ють по всіх, зрозуміло. Але, звичайно, більше по пересічному громадянину. Бідні люди, грубо кажучи, гостріше переживають санкції, ніж багаті.
Якщо санкції носять загальноекономічний характер – тобто проти галузей, вони, звичайно, швидше б'ють по людям. Можливо, не по всіх простих людях, а по певному класу людей. Потрібно розуміти, що санкції, які носять неперсональний характер, у першу чергу, завдають удару по найбідніших верствах населення.
- Це призводить до зростання соціальної напруги, має потенціал вплинути на внутрішньополітичну ситуацію в Росії? Чи ви вважаєте, що ефективніше застосовувати персональні санкції, які будуть безпосередньо впливати на оточення президента і, відповідно, зовнішню політику Кремля? Який більш швидкий шлях до бажаного результату?
- Жоден із шляхів не дає гарантованого результату. Немає лінійного зв'язку між погіршенням реальних наявних доходів населення та зміною підтримки Путіна. Навіть навпаки: в останні два роки ми бачили падіння доходів при зростанні підтримки. Це абсолютно нелінійно.
Більше того, у доповіді я докладно пишу про те, що всі революції на пострадянському просторі за останні 25 років, включаючи ваші українські, киргизькі, грузинські, відбувалися на пікових темпах зростання ВВП, тобто в період, коли економіка зростала. Жодна революція не відбувалася в період спаду. І це загальне правило для пострадянського простору: як правило, запит на зміни виникає в період економічного зростання і великих доходів. Тому припускати, що удар по життю простих росіян призведе до зміни режиму, наївно.
Однак! Це не означає, що санкції безглузді. Мені завжди дуже подобалася фраза [голови Ради міністрів Російської імперії Петра] Столипіна, що "земельне питання в Росії не можна вирішити, його потрібно вирішувати". Тут така ж історія. Якщо питання стоїть таке: "Чи змусять санкції якимось чином зробити те або те?" Ні, не змусять. Якщо питання звучить так: "Чи мають сенс санкції?" Так, мають. Це два різних питання.
Росія далека від катастрофічної ситуації, у якій була б змушена йти на поступки в обмін на скасування санкцій. У найближчому осяжному майбутньому – 5-10 років точно – ми до цієї катастрофічної ситуації не наблизимося. Занадто великі резерви накопичені: у Росії державний борг – 13% ВВП. При тому, що в середньому за розвиненими країнами – більше 100%. Здається, у Росії найменший борг серед усіх великих країн у світі. А резерви при цьому перевищують всі можливі рівні достатності в кілька разів, що вважається нормальним для такого розміру економіки. Запас міцності занадто великий, він не може бути змінений одномоментно.
Найближчим часом санкції не змусять нікого ні на що. Однак, як тільки станеться щось... Ну, я не знаю, прийде наступник [Путіна], або щось ще зміниться... Звичайно, Росія завжди буде готова йти на якісь поступки заради скасування санкцій. І санкції, очевидно, наближають той момент, коли на ці поступки вона піде. Просто цей момент стоїть дуже далеко в часі. Ви самі навели приклади Куби, КНДР. Так от, на Кубі санкції запровадили наприкінці 50-х років. Минуло п'ятдесят років. Ну от, вони якраз зараз наблизилися до того стану, коли вони готові йти на будь-які поступки, тому що там все погано.
Думаю, зараз світ швидше рухається, але я б говорив, скоріше, про якийсь двадцятирічний горизонт. Я впевнено кажу про те, що п'ять років режим протягне за будь-яких розкладів, що б не сталося в світі. Якщо серйозно говорити, то я думаю, що, швидше за все, запас міцності вимірюється горизонтом 15-20 років, не 5-10.
- Часто говорять, що критичний вплив могло б мати відключення Росії від SWIFT або нафтове ембарго. У такому разі горизонт наблизився б?
- Відключення SWIFT, звичайно, було би болючим, але я багато разів говорив, що це така зброя, яка ефективно діє на піврічному діапазоні. Тобто в моменті це призведе до товарного голоду, дефіциту, набігам на магазини, паніки, тому що частина імпорту перестане надходити. Але, як показує досвід того ж Ірану, який досить швидко адаптувався, створив складні обхідні схеми і спокійно відновив імпорт, у момент відключення від SWIFT завдає сильної шкоди, але потім економіка адаптується. Це приблизно така ж зброя, як з платіжним балансом: з Росії в 2014 році втекло $150 млрд, а в 2016-му – менше $20 млрд. Ввели санкції, удар стався, але потім всі адаптувалися. Я б не переоцінював значення SWIFT.
До того ж, одна справа – Іран, досить маленька і автономна економіка. Інша справа – Росію відключити від SWIFT. Це взагалі змінює всю архітектуру. Я поки не бачу навіть близько політичної волі відключити Росію від SWIFT. Хоча це можливо.
Що стосується нафтової галузі, санкції, які пов'язані з технологіями нафтовидобування, по суті, не діють. Якщо б забезпечували застосування хоча б діючих санкцій, було б одне. А зараз американські компанії через всякі офшори надають російським компаніям ті ж самі послуги, які й надавали.
Ембарго на поставки російської нафти технологічно неможливе і не буде таким ще десятиліття. Для того, щоб відмовитися від російської нафти, потрібно, по-перше, знати, чим її замінити в світі (все-таки Росія видобуває 10% світового нафтовидобутку). По-друге, побудувати дуже багато нових трубопроводів, інших нафтопереробних заводів, тому що кожен конкретний НПЗ заточений на певний склад сірчистості нафти і певні її хімічні властивості. Зміну цих властивостей за вартістю іноді можна порівняти з будівництвом нового НПЗ. Фактично вся Східна і Південна Європа сидить на російській нафті. У найближчій перспективі немає просто технологічної можливості, навіть якщо б була політична воля, ввести ембарго на поставки нафти з Росії.
