Російський політик, колишній депутат Держдуми ІЛЛЯ ПОНОМАРЬОВ в інтерв'ю "Апострофу" прокоментував результати виборів президента РФ, що відбулися в неділю, 18 березня, пояснив, що підсумкові цифри означають для кожного з учасників процесу, яким є реальний відсоток підтримки Володимира Путіна, чому своїми рекордними 76,6% він зобов'язаний особисто Олексію Навальному та які наслідки для Кремля буде мати активна позиція України щодо невизнання голосування в окупованому Криму.
- Володимир Путін виграв вибори з результатом у три чверті голосів. Результат був цілком очікуваним, тому хочеться запитати, чому не могло статися по-іншому?
- По-іншому бути не могло, оскільки це не вибори і питання про збереження або незбереження влади немає, то було зрозуміло, що в результаті процедури, яка відбувалася 18 березня, буде перепризначений Володимир Путін. Тут дійсно ніяких сюрпризів немає. Тим не менш до цього можна підходити як до найбільшого соціологічного опитування. Тобто було велике питання в тому, з яким результатом це закінчиться особисто для Путіна й інших учасників процесу, адже врешті-решт вони для цього туди і йшли.
Павло Грудінін, наприклад, робив це для того, щоб потім стати губернатором Московської області, Ксенія Собчак – щоб перетворитися з журналіста на політика, а потім претендувати на пост мера Санкт-Петербурга. До речі, це єдиний регіон, де вона посіла третє місце, а не четверте, як в цілому по країні. Там вона випередила Жириновського.
Важливе питання для Путіна полягало у тому, а який, власне, в нього рівень підтримки? І дуже багато коментаторів говорять про те, що це має також зовнішньополітичне значення. Я повністю згоден, що головний адресат процесу – це Захід. Але для нього навіть ось цей результат у 76% – це зовсім не те ж саме, що 85%, які в нього нібито були згідно з соціологією. Це означає, що зараз ми не говоримо ні про яку всенародну підтримку зовнішньополітичного курсу. Мали місце традиційні методи адміністративної мобілізації електорату, які ми бачили і на попередніх президентських виборах, але також велика кількість людей прийшла добровільно. Ознакою цього є, наприклад, голосування на закордонних виборчих дільницях, яке побило всі рекорди – воно вдесятеро вище, ніж у всі інші періоди. Це говорить про те, що насправді люди хочуть змін, вони дуже стурбовані тим, що відбувається в країні. Але в тому меню, яке їм дали, цих змін немає. І своєю участю в цьому процесі вони виражають, що хочуть щось зробити, але не розуміють, як.
- Про які ще тенденції можна говорити, виходячи з результатів виборів? 76% - це все одно дуже багато, важко уявити собі такий рівень підтримки, наприклад, в Україні.
- Насправді наявність популярного лідера – це не так погано. Погано, коли цей лідер користується різноманітними маніпуляціями і тиском на суспільство для того, щоб отримувати подібні результати. Коли є суспільна консолідація – це прекрасно, це дає країні нормально розвиватися. І вже точно нормально, коли кандидат отримує більше 50% голосів, це дає йому мандат на зміни. В Україні, наприклад, Петро Порошенко отримав у першому ж турі більше половини голосів. Від 50% до 70% різниця не така вже й велика. Інша справа, що зараз ми бачимо повну фрагментацію політичного поля і те, що всі рейтинги знаходяться дуже низько. У Росії теж були такі періоди. Путін починав з рейтингу 1,5% у 1999 році, в Єльцина в 1996-му було 4%, після чого вони здобували переконливі перемоги. Самі собою ці цифри ні про що не свідчать. Судити можна про те, яким чином вони отримані. Ми розуміємо, що ці вибори абсолютно нечесні, а їхні результати спираються на два фактори: не всім дали можливість брати участь у цих виборах, а тим, кого до них допустили (заздалегідь відібраним конкурентам, яких вождь не боявся), довелося зіткнутися з досить брудною кампанією на російському телебаченні. Можна подивитися, наприклад, що коїлося щодо Павла Грудініна – це ж кошмар і жах.
- Якщо говорити про порушення, то що б ви виділили?
- Я б не обговорював практичні порушення в ході виборів безпосередньо. Вони, безумовно, були, як це завжди трапляється, але неправильно буде сказати, що вони якось принципово вплинули на результат виборів. Якісь губернатори дуже бояться за своє місце і намагаються показати вождю, як ввірена їм територія в єдиному пориві виступає за нього. Таку історію ми бачили в Тюменській і Саратовській областях. Питання в тому, який внесок це все зробило в голосування? У сибірських регіонах, де з точки зору підрахунку голосів вільне і чесне голосування, результат Путіна склав 70%, плюс-мінус 1%. Ось це, мабуть, і є об'єктивним результатом цього голосування, а шість зверху йому накрутили.
У ході підрахунку голосів це було помітно. За першими регіонами, де все швидко і прозоро рахують, у Путіна був 71%. Уже протягом ночі, коли стали надходити дані з кавказьких республік та інших територій з аномальним голосуванням, підтримка доросла до 76%.
Єдине, що б я тут принципово зазначив, це голосування в Москві та Санкт-Петербурзі. Вони завжди давали мінус для партії влади та кандидата від неї. Зараз вийшло навпаки: в Петербурзі Путін набрав 77%, трохи вище середнього, а в Москві – 72%. Це прямий результат кампанії Олексія Навального щодо бойкоту виборів, яка прибрала з ділянок опозиційного виборця і залишила там тільки провладного. Тому своїм результатом у 76% Путін, звичайно, зобов'язаний особисто Олексію Навальному.
- Чи очікуєте ви яких-небудь змін у політиці нового старого президента Росії щодо Заходу та України?
- Принципових змін я, природно, не очікую. Якщо у нього 18 років була така політика, то чому вона раптом має змінитися? Хіба що в мірі зростання старечого маразму і не більше того. Я вважаю, що цей термін в якості президента Росії у нього останній. Мені здається, він і сам так думає.
Я не виключаю спроби якогось монархічного сценарію, аж до реставрації монархії, створення якоїсь держради, офіційного поста якого-небудь лідера нації, але вже не президента Росії. Малоймовірно, що, будучи юристом, він піде на таку грубу зміну Конституції. Відповідно, головне питання для нього – забезпечення сценарію своєї особистої безпеки. Як він це буде робити: через пошук наступника, замирення із Заходом чи ще у якийсь спосіб – велике питання. Це може статися як шляхом традиційного підвищення ставок, так і пом'якшенням. На жаль, перший сценарій виглядає більш імовірним. Та й те, що перед самими виборами ми бачили майже "війну з Англією", мені здається, вказує саме в цю сторону.
- До речі, про цю історію: хіба з точки зору логіки вигідно затівати подібні речі за лічені дні до виборів?
- Цілком можливо, це і був план. Я більше схиляюся до того, що це був ексцес виконавця: йому віддали команду вбити зрадника, і так вийшло, що сталося це саме зараз, перед виборами. Навряд чи кілер сидів і думав про політичні процеси в Росії.
Хоча я не виключаю, що це могла бути свідома провокація: якщо рейтинг Путіна почав знижуватися (про це були повідомлення на початку березня), то цілком можливо, що якась частина правлячої бюрократії злякалася і вирішила цей рейтинг "підкачати". Будь-яке зовнішньополітичне загострення – це зростання, накачування рейтингу верховного головнокомандувача. Те, що ми побачили за тиждень до виборів, це якраз те саме "правильне загострення", тому що підтримка зросла і була зафіксована під час голосування.
- Ще один аспект – це залучення дітей до агітації. Це заборонено законом, але якщо шукати в інтернеті за запитом "діти за Путіна", то знайдете дуже багато цікавого.
- Це жива творчість російської бюрократії, яка вистрибує зі штанів і спідниць для того, щоб показати, які вони лояльні. Усе це є ознаками авторитарної політичної системи. Ми пам'ятаємо маленьку дівчинку з Гітлером, Сталіним, Полом Потом, а також Путіна, який цілує хлопчика в пупок.
Це абсолютно незаконно, тому що, згідно з російським законодавством, не можна залучати дітей до виборчої кампанії. Але те, про що ви говорите, з'являлося і раніше, щоб демонструвати всенародну підтримку вождя. Ще раз повторюся, що навіть з 76% на виборах ні про яку всенародну підтримку ми говорити не можемо. Російське суспільство розколоте, половина людей (ті, які проголосували проти нього або залишилися вдома) не підтримує Путіна. Так що ніякої консолідованої путінської більшості не існує.
- Що стосується виборів у Криму, то низка лідерів, в тому числі Петро Порошенко, заявили, що вони незаконні. Чи будуть ці декларації мати якийсь вплив?
- Зараз все дуже сильно залежить від української дипломатії. Я вважаю, що після виборів до Державної думи (в 2016 році, - "Апостроф") Україна недопрацювала. Незважаючи на те, що Київ раніше заявив про невизнання президентських виборів у Росії, потрібно ставити питання перед західними союзниками, щоб вони теж не визнавали їх не тільки на окупованій землі, але і в цілому. З точки зору міжнародного права є всі підстави, щоб ці вибори визнавалися недійсними.
Але, швидше за все, все буде як завжди: голосування в Криму – це недобре, але ніяких правових наслідків для цієї влади ми не побачимо.
- Перемога з 76% – це одне, а от з 86% було б зовсім інше. Що можна в цілому сказати про цю перемогу і наскільки влада буде впевнено почуватися після неї?
- Для них ідеальний варіант був 70 на 70: 70% явки і результат в 70%. У підсумку вийшло 67% явки і трохи більший результат – 76%. Загалом це цілком влаштовує російську владу. Я думаю, що вони якраз були готові пожертвувати образом всенародної підтримки і не малювати непристойний туркменський результат. Але світ на це все одно ніяк не відгукнеться, бо не вважає, що ці вибори були відкритими і чесними.
- Умовно кажучи, якщо 15% населення представляє опозицію – це одне, якщо 25% – це зовсім інша картина світу?
- Це не просто 25%, а ще плюс 33%, які не прийшли голосувати. Ми говоримо про те, що підсумкові результати становлять 50/50. Це краще, ніж могло би бути, але гірше, ніж хотілося б. Особисто я сподівався, що ми зможемо опустити результат нижче 70%, і якщо б не кампанія Навального, то так би й вийшло.
- Собчак посіла четверте місце на виборах. Чи можна говорити, що це хороший результат і чи є у неї політичне майбутнє в Росії?
- Для Собчак – це відмінно. Ми з колегами всю ніч сперечалися, як оцінювати результат для кожного з учасників. Я вважаю, що повністю виконали своє завдання три людини. Це Путін – він переміг, це Грудінін – він посів упевнене друге місце, і Собчак – четверте місце, як вона і хотіла.
Чітко переможені – це Володимир Жириновський, який закінчив свою політичну кар'єру, а також Григорій Явлінський, який з великими труднощами подолав 1% і програв новачку Собчак. Програв і Олексій Навальний, який не зміг організувати масову кампанію щодо зриву явки, на що він розраховував. У результаті ми побачили рекордну явку на президентських виборах.
Безумовно, в Собчак є політичне майбутнє. Думаю, після того як вони з Дмитром Гудковим заснували нову партію, він піде на вибори мера Москви. У Гудкова є дуже хороші шанси, якщо Навальний перестане заважати і зривати явку опозиційних громадян. Собчак має непогані шанси виграти на виборах мера Санкт-Петербурга або як мінімум вивести ситуацію у другий тур. Вона стає цілком помітним гравцем на політичній арені.
- Якщо говорити про російську опозицію, то і Володимир Жириновський, і Олексій Навальний, і ви є опозицією. Лідер ЛДПР завжди був видною фігурою, але він дискредитував поняття опозиції як такої. Якщо він, як ви говорите, закінчує кар'єру, то можна розраховувати на появу більш, скажімо так, цивілізованої опозиції?
- Жириновський – це як мавпа з анекдоту: дурепа дурепою, а свої п'ять копійок маю. Це людина, яка найбільш успішним чином монетизує свій політичний статус і заробляє на цьому великі гроші. Те, що він зайняв таку нішу, це його вибір. Це проблема для країни, але особисто у нього все добре. Я впевнений, що адекватні люди з'являться, просто це трапляється в умовах адекватної політичної системи.
Нинішня система вибудувана лібералами 90-х років. Ті ж самі Собчак і Яшин є спадкоємцями політичної системи єльцинського періоду, коли ніхто ніяку демократію не хотів. Тоді не хотіли демократію – хотіли владу демократів.
Коли цією системою у своїх особистих інтересах закономірним чином скористався полковник ФСБ, вони тепер дуже ображені й виступають проти цього. У Росії є люди, які дійсно хочуть побудувати об'єктивну, справедливу, нейтральну стосовно учасників політичного процесу систему. І коли це станеться, ви побачите ті самі нові обличчя, які будуть перемагати на виборах, вільно змагатися, а країна буде рухатися вперед.
