Багатотисячні акції протесту у Вірменії з вимогою відставки прем'єра Сержа Саргсяна змусили його скласти повноваження. Проте лідер опозиції Нікол Пашинян заявив, що це ще не остаточна перемога, і маніфестації продовжилися. До яких небажаних наслідків можуть призвести події у Вірменії, чому Росія у них поки не втручається і чи можливий єреванський сценарій в нинішній Україні, "Апострофу" розповів політичний аналітик Андрій Бузаров.
Кілька важливих моментів
Під час аналізу суспільно-політичної ситуації у Вірменії важливі, на мою думку, кілька аспектів. Перший стосується причин і рушійних сил, які були названі головними під час маніфестацій. Складна соціально-економічна ситуація призвела до того, що на вулиці вийшли не тільки ліберальні верстви вірменського суспільства (без сумніву, молодь і студенти були головною рушійною силою), але й консерватори, вихідці з інших регіонів країни. Тобто це було комбо, яке ми спостерігали в часи Євромайдана в Україні.
Другим важливим чинником є геополітичний. Коли ми говоримо про Євромайдан, то там був чітко виражений зовнішній вплив на багато процесів: на Януковича і його найближче оточення впливала Росія, а багато західних союзників відкрито підтримували лідерів Євромайдану. У вірменській ситуації такого не було. Незважаючи на те, що деякі прихильники Сержа Саргсяна звинувачували опозицію в тому, що за всім стоять американці, насправді жодних доказів цього немає - і це малоймовірно. Якби мав місце вплив США, був би й відкритий вплив Росії. Вона ж не втручалася в події останнього часу. Саме фігура Саргсяна викликала негатив з боку населення, таким чином, геополітичного, а отже і російського фактору тут не було, і, думаю, найближчим часом і не буде.
Третій аспект стосується того, які наслідки матиме відставка Саргсяна. До 29 квітня мають провести консультації і почати переговори. Швидше за все, до початку травня вже буде сформовано якийсь перехідний уряд, і навряд чи його очолить лідер опозиції Нікол Пашинян. Швидше за все, це буде нейтральна фігура, яка кілька місяців керуватиме Вірменією, щоб підготувати країну до нових виборів.
Що буде далі
Чи розійдуться демонстранти? Чи висуватимуть вони нові вимоги? Чи відбудеться радикалізація ситуації? На моє глибоке переконання, радикалізації та зміни політичної системи не буде. Не варто чекати на якусь різку зміну курсу зовнішньої політики. Вірменія офіційно входить в ОДКБ і ЄврАзЕС. І сьогодні вірменське суспільство загалом задоволене зовнішньополітичною ситуацією, хоча є групи, які підтримують європейську інтеграцію країни.
Ще один важливий фактор – можливий вплив цих подій на конфлікт у Карабасі. Більшість вірмен зацікавлені в тому, щоб Нагірний Карабах залишився у сфері контролю Вірменії. У разі виникнення кризи у вірменському суспільстві Азербайджан може скористатися ситуацією і спробувати відновити контроль над територією, яка була предметом серйозних розбіжностей між Єреваном та Баку. У цьому контексті вірмени зацікавлені в збереженні союзу з Росією. Хочу акцентувати на тому моменті, що в разі виникнення конфлікту Росія, природно, як офіційний союзник Вірменії, стане на бік Єревана. Тому насправді ані Росія, ані Вірменія, ані Азербайджан не зацікавлені в такому протистоянні.
Сьогоднішня ситуація у Вірменії не створює загрозу інтересам Росії: її військова база в Гюмрі (а це друге за значимістю вірменське місто) там і залишається. Економічні інтереси Росії у Вірменії захищені, стратегічно вона знаходиться у сфері геополітичного впливу Російської Федерації. Поки Москва не бачить якихось загроз своїм інтересам. Як тільки з'явиться відкрите західне втручання в події у Вірменії, ось тоді ми побачимо активні дії Росії.
Через сильну поляризацію Вірменії та її географічне положення, через наявність конфлікту в Нагірному Карабасі й складну міжнародну ситуацію можна з великою ймовірністю припустити або відновлення конфлікту в Нагірному Карабасі, або десь ще, оскільки ця країна має дуже велике значення для інтересів багатьох геополітичних гравців.
Чи можливе таке в Україні
В Україні такі наслідки багатотисячних маніфестацій, як у Вірменії, де Саргсян подав у відставку, мирне вирішення такого питання – принаймні поки що – неможливі. Діюча в Україні політична система працює таким чином, що творці намагаються її законсервувати. І я думаю, що в разі виникнення серйозних маніфестацій, наприклад, в найближчий рік, швидше за все, керівництво піде на силовий варіант вирішення питання. Вони це вже неодноразово показували на прикладі [Міхеіла] Саакашвілі та інших потенційних лідерів.
Мені здається, протестні настрої в Україні проти існуючої політичної системи в цілому і окремих політиків зокрема набагато більш радикальні й очевидні, ніж у вірменському суспільстві. Будь-який опозиційний політик в Україні може зібрати протест, що ми побачили на прикладі Саакашвілі. За умови серйозного фінансування він міг би зібрати більше ста тисяч людей. Вони всі незадоволені існуючою системою. Ніхто не говорить, що немає позитиву в реформах – він є. Але люди, які їх проводять, не є законодавцями цих реформ. Зміни втілюються завдяки Заходу, а багато представників влади дискредитували себе корупційними схемами. Також, на жаль, активно використовуються методи управління країною, які були характерні для Януковича. Це стосується і вирішення проблем з політичними опонентами за допомогою правоохоронних органів.
З'явилися також нові витончені форми боротьби, наприклад, навішування ярликів "сепаратистів" і "російських агентів". Так, є і такі, але буває, що людям несправедливо нав'язують ярлики. Це небезпечно і ще більше злить суспільство. Крім того, ми бачимо масу корупційних схем і приводів для порушення кримінальних справ, але цього чомусь не відбувається відносно представників влади, що також дратує людей.
Протестні настрої підтримуються повною відсутністю тенденції до врегулювання конфлікту на Донбасі, немає явного економічного зростання. Якщо з боку українського керівництва буде спроба монополізувати владу (а у Вірменії ми бачили саме спробу монополізації та консервації влади), це може призвести до серйозного соціального вибуху. Усе ускладнюється тим, що не вирішені питання церкви (вони зараз виступають як фактор роздратування), мови, національних меншин, взаємин з Росією тощо. Усе це, звичайно, ускладнює ситуацію.
Питання в тому, чи підуть на це певні політики і чи з'явиться в Україні така людина, як Пашинян, що напередодні президентських виборів може очолити протестний рух проти нинішньої політичної системи. І якщо вона з'явиться, то соціальний конфлікт неминучий.
