22 листопада стало відомо, що Росія припиняє визнавати особливий протокол 4-ї Женевської конвенції щодо захисту цивільного населення під час міжнародних конфліктів. Зокрема, закон, який підписав Володимир Путін, не визнає право спеціальної комісії ООН виконувати роль судового органу, який розбирає порушення.
Таким чином Росія забезпечує собі додаткову індульгенцію на випадок подальших порушень міжнародного права та можливість для розгортання військових вторгнень, заявила у коментарі "Апострофу" директор Східної правозахисної групи Віра Ястребова.
Вихід із протоколу Женевської конвенції свідчить про те, що Росія намагається уникнути відповідальності. Це превентивний захід, який направлений на те, щоб не потрапити до суду. Сам вихід підтверджує той факт, що Росія порушувала Женевську конвенцію на території України. Путін скористався шпариною у міжнародному законодавстві і фактично унеможливив притягнення себе до відповідальності. Конвенція була ратифікована ще у 1977 році і до цього часу в РФ не поставало питання щодо виходу із цього протоколу. Ануляція такого міжнародного акту свідчить про те, що права людини у Російські Федерації далі нівелюватимуться.
Своїм виходом із протоколу Росія фактично розширює собі індульгенцію на порушення прав людини, в тому числі, в тих країнах, в яких вона веде бойові дії. Кожного разу спостерігаючи за порушенням прав людини на територіях, захоплених російською владою, я розумію, що мабуть далі вже рухатися нема куди – порушення досягли апогею. Але зараз РФ отримала свободу від легітимного осуду - тож це може стати підґрунтям для ще більш цинічних злочинів на території України.
Останнім часом ми спостерігаємо загострення наступу на свободу слова на окупованій частині Донбасу. Наприклад, студента Сергія Русинова на 6 років засудили так звані "суди" ЛНР і кинули за ґрати так званої "пенітенціарної системи" за те, що він підтримував у соцмережах проукраїнські пости та принципово не підтримував політику окупанта. Жінка з ДНР на ім'я Марина Чуйкова мала у телефонній книзі контакт людини, яка була певним чином пов'язана із СБУ. Рідні не могли два місяці знайти її після затримання. Потім дізналися, що вона знаходиться в так званому СІЗО Донецька. Зараз вона засуджена так званим "судом" ДНР на 11 років та працює на економіку "народної республіки" – шиє у в'язниці одяг. Діти не можуть з нею зв'язатися, надати їй захисника чи підтримати іншим чином.
Кримінальний та кримінально-процесуальний кодекс так звані "суди" успадкували від радянського кодексу. Більшість людей, які називають себе суддями, працюють на терористів, раніше оголошували рішення іменем України. Вся профанація, яка відбувається на окупованих територіях – так звані "судова", "адвокатська система" – не мають нічого спільного із реальною правовою діяльністю. Жодного права на захист там немає, адвокати порушують адвокатську таємницю та доносять свідчення підзахисних так званому Міністерству державної безпеки. Все контролюється МГБ – не секрет, що в цю структуру інтегровані працівники поліції й спецслужб РФ. Тому ми повинні розуміти, що наші громадяни там знаходяться в полоні. Коли кажуть, що вони хочуть лишатися з Росією, то варто розуміти, що 5 років роботи пропагандистських ЗМІ, блокування українських сайтів і новин, відрізаність від України не сприяли отриманню адекватної інформації. Окупували все – і розум, і серце, і територію.
Своїм нинішнім вчинком РФ показала усьому міжнародному політикуму, що їй не писаний закон. Раніше був механізм застосування впливу на Росію. Але наразі агресія набирає обертів, і я не бачу тенденції, що стосовно РФ застосують реальне покарання, навіть якщо Україна буде казати: конвенція діяла в РФ, коли 2014 року у Криму з'явилися "зелені" військові без розпізнавальних ознак та почалася окупація частини Луганської і Донецької території. Женевська конвенція не є ефективною в плані припинення російської агресії. Тож РФ продемонструвала, що конвенція для неї не є аргументом і авторитетом. Це меседж, який є демонстрацією напрямку руху російського суспільства. Ні про яке добросусідство й мир цей крок не говорить. Раніше було залякування зброєю, танками, а зараз воно перейшло у формалізовану міжнародно-правову площину.
Спостерігаючи за ситуацією у Грузії і те, як російські ЗМІ висвітлюють події громадських акцій проєвропейської партії з приводу дострокових виборів, стає зрозуміло, що Кремль залишає за собою карт-бланш для нового вторгнення. Після війни в Грузії на частині її території лишилися російські військові бази і зараз відбувається "повзуча анексія", як її називають місцеві – кордон постійно окупованої території рухається у бік Грузії. Це є брязканням зброєю, в тому числі і в бік європейський країн. Це ніби військовий шантаж – дуже важко вести розмову про долю власної держави, коли на тебе наводять дуло автомата або кулемета або зброю масового знищення. Дуже важко грати в шахи, коли ти пересуваєш фігуру, а тобі дошкою б'ють по голові.
Для того, щоб протистояти не лише Росії, а й будь-якій країні, яка розгортає агресивну політику, нехтує правами людей, захоплює території суверенних держав, потрібна консолідована позиція, якої ми, на жаль, іноді не спостерігаємо у міжнародної спільноти. Коли є ворог, ми повинні всі об'єднатися і розуміти, що якщо сьогодні цей ворог прийшов до України, то завтра він може прийти до Польщі, відновить наступ на Грузію, який почався 2008 року. Російська Федерація цинічно демонструє, що її не зупинити, що міжнародний вплив не має жодного значення, і що політика буде такою, якою вирішить Путін та група підконтрольних олігархів, парламентарів та громадських діячів.
