Командир 109-го окремого батальйону 10-ї окремої гірничо-штурмової бригади ЗСУ Роман Позняк каже, ніколи не пробачить Росії того, що не зміг провести в останню путь свого батька.
Про це він розповів "Апострофу".
Позняк довгий час жив в Івано-Франківській області, хоча сім'я його з Росії.
"Але для мене це нічого не змінює. Це моя війна. Так, там мої родичі. Але тут мої діти. І я росіян сюди не кликав", - говорить він.
Позняк кадровий військовий, танкіст. У 2008 році він звільнився з армії, яка була повністю знищена державою і зайнявся бізнесом - установкою кондиціонерів. Однак після Майдану, окупації Криму Росією і вторгнення росіян на Донбас не зміг залишатися осторонь і пішов захищати Україну. Спочатку він воював у складі 41-го батальйону 72-ї бригади під Старогнатівкою. А після - очолив батальйон в 10-ії бригаді.
Однак через два дні після того, як Позняк став комбатом, сталася трагедія в його родині.
"Через два дні після того, як я прийняв батальйон, у мене помер батько. Я в той день ще о 6-й вечора розмовляв з ним по скайпу, а близько 10-ї вечора дружина зателефонувала і повідомила: батько помер. Я ніколи не пробачу тій стороні те, що я не зміг попрощатися з батьком, не зміг його поховати, тому що ховали його в Ставропольському краї. Мене одразу попередили: кордон перетнути мені ще, можливо, і дозволять, але на похорон я не потраплю однозначно. Мене одразу ж заарештують – участь в АТО мені не пробачать. А я ніколи не пробачу їм", - розповідає він.
Історії тих, хто воює в складі 10 ОГШБр і про те, як бригада захищає країну на Донбасі читайте в матеріалі "Апострофа": У мене в РФ рідня, але я росіян сюди не кликав: як воює на Донбасі наймолодша бригада ЗСУ.
