Державний оператор тилу Міноборони - агенція, що забезпечує тилові потреби Збройних сил України, уклала угоди на придбання бронежилетів на загальну суму 975 млн гривень, проте якщо б договір підписали з виробником бронезахисту "Темп-3000", цифра була б менша на 200 млн.
Так, ДОТ законтрактував бронежилети (Тип 2, Рівень П, Вид 5, комплектність 1-5) у двох менших українських компаній на суму 975 млн грн. Це ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту" і ТОВ "Укртак. Юа".ДОТ замовив у "Харківського заводу" 20 тисяч бронежилетів "Plastoon uafe" по 30 390 грн. Загальна сума - 608 млн грн.
У ТОВ "Укртак.Юа" законтрактували майже 12 тисяч бронежилетів "UT-Defence" по 30 780 грн на 367 млн грн. На сайті "Укртаку" ціна бронежилетів 6 класу захисту починається від 37 тисяч гривень.
Вартість "корсарів" підприємства "Темп-3000" значно менша - 24 370 грн. Якщо брати договори останнього тендеру ДОТ, ціна у "Темп-3000", порівняно з "Харківським заводом засобів індивідуального захисту", менша на 120,6 млн грн.
Позиція компанії "Темп-3000" змусила "Харківський завод" зменшити ціну свого бронежилету на 20% у порівнянні з їхньою поставкою у грудні 2023 (вартість бронежилета у грудні - 37 900 грн, у травні - 30 390 грн).
Щодо "Укртак. Юа" - таку ж кількість бронежилетів "Темп" віддав би ДОТ на 74,56 млн грн менше. У порівнянні із закупівлею у березні 2024 вартість бронежилета "Укртак.Юа" для МО була на 4 300 грн меншою, а отже відбулося збільшення загальної вартості за договором майже на 50 млн грн.
З урахуванням викладених обставин у сумі з відсутністю відкритої та прозорої конкуренції на момент підписання цих контрактів - це може мати ознаки змови.
До цього держава закуповувала елементи захисту для військових не у масштабніших та більших, а у менших виробництв за вищою ціною. Така сума обумовлена відсутністю локалізації. Через постачання деталей з-за кордону загальна вартість готового бронежилета вища. Наразі не існує системного підходу до закупівлі засобів індивідуального захисту, і при плануванні заздалегідь держава могла б не витрачати зекономлені кошти на замовлення дорожчих виробів. Системний підхід дозволяв би українським компаніям завчасно планувати виробництво, і це б мінімізувало коливання у постачанні та цінах.
