Адміністрація президента США Дональда Трампа має намір домогтися зміни влади на Кубі до кінця поточного року. Стратегія базується на посиленні економічного тиску та використанні досвіду нещодавнього усунення Ніколаса Мадуро у Венесуелі, що позбавило кубинську економіку критично важливих поставок нафти.
Про це повідомляє The Wall Street Journal із посиланням на американських посадовців.
Впевненість Білого дому в успіху реалізації планів зумовлена глибокою економічною кризою на острові, де близько 90 відсотків громадян перебувають за межею бідності. Після захоплення Мадуро, який виступав гарантом енергетичної стабільності Гавани, економіка Куби опинилася на межі колапсу. Наразі американська сторона зосереджена на пошуку представників кубинського режиму, готових до співпраці.
Дональд Трамп публічно застеріг кубинську владу у соціальній мережі Truth Social:
"Я настійно рекомендую їм укласти угоду, перед тим, як буде запізно", — написав президент США.
Схожу позицію озвучив і виконуючий обов'язки заступника державного секретаря з питань зовнішньої допомоги Джеремі Льюїн. Він заявив, що Куба "має зробити вибір: піти у відставку або краще забезпечувати свій народ".
Незважаючи на тиск, офіційна Гавана відкидає можливість поступок. Президент Куби Мігель Діас-Канель під час виступу на церемонії вшанування загиблих охоронців Мадуро наголосив:
"Неможлива ні капітуляція, ні будь-яка угода, заснована на примусі чи залякуванні".
Усередині американської адміністрації існують розбіжності щодо методів впливу. Частина посадовців закликає до агресивних кроків, тоді як інші вказують на відсутність на Кубі активної опозиції, на відміну від венесуельського сценарію, та нагадують про невдалі спроби повалення уряду Кастро в минулому.
Читайте також в "Апострофі" про те, що у четвер на полях Всесвітнього економічного форуму в Давосі очікується підписання угоди про заснування Ради миру – нової міжнародної організації під керівництвом Дональда Трампа. Ініціатива, що позиціонується як потенційна альтернатива структурам ООН, уже зібрала близько 25–30 країн-учасниць, проте викликала застереження серед ключових європейських держав.
